Сикора Микола Йосипович
| Микола Йосипович Сикора | |
|---|---|
| Народився |
1878 Харків |
| Помер |
дата невідома ·помер у радянському ув'язненні |
| Громадянство |
 Росія СРСР |
| Національність | чех |
| Діяльність | інженер-машинобудівник |
| Alma mater | Харківський технологічний інститут |
Микола Йосипович Сикора (1878—????) — український і радянський інженер чеського походження, жертва сталінських репресій. Народився і жив у Харкові. В студентські роки працював в Харківській обсерваторії спільно зі своїм братом Йозефом Сикорою, який пізніше став відомим астрономом. Після закінчення Харківського технологічного інституту працював залізничником (1903—1908), керівником і головним інженером кількох великих заводів (1908—1928), головним інженером і начальником проєктно-монтажного бюро з будівництва підвісних доріг (1928—1930). В 1928—1933 збудував багато промислових підвісних доріг на різних підприємствах Радянського союзу. 1933 року заарештований, звинувачений у шпигунстві на користь Чехословаччини і засуджений до 5 років таборів. Дата, місце й обставини смерті невідомі. Реабілітований посмертно[1].
Біографія[ред. | ред. код]
Дитинство[ред. | ред. код]
Народився 1878 року в Харкові, в родині майстра з ремонту музичних інструментів та домогосподарки. За походженням чех. 1898 року закінчив Харківське реальне училище[1] та вступив до Харківського технологічного інституту[2] (нині Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут»).
Астрономічні дослідження[ред. | ред. код]
Вже на останньому курсі училища Микола Сикора почав виконувати в Харківській обсерваторії спостереження протуберанців і плям на Сонці. Він працював під керівництвом Людвіга Струве разом зі своїм старшим братом, Йозефом Сикорою (1870—1944), який пізніше став відомим чеським астрономом[3]. З 1900 року до них приєдналась і сестра, О. Й. Сикора. Микола Сикора обробляв спостереження брата, вів самостійні спостереження сонячної активності, брав участь у спостереженнях місячних затемнень[4]. У 1903 році Микола Сикора закінчив Харківський технологічний інститут за фахом інженера-технолога і завершив свою роботу в обсерваторії[1].
Інженерна робота[ред. | ред. код]
У 1903—1908 роках працював на Південно-східних залізницях, — машиністом, майстром, інженером, начальником дільниці, помічником начальника головних майстерень. У 1908—1917 працював керівником Харківського машинобудівного і чавуноливарного заводу А. А. Пільстрема, в 1917—1925 — головним інженером машинобудівного заводу «Червоний Жовтень», а в 1925—1928 — головним інженером Машинобудівного тресту «Металооб'єднання» (у складі заводів «Червоний Жовтень», ім. Т. Г. Шевченка, Харківського велозаводу і Сумського заводу ім. М. В. Фрунзе)[1].
У 1928—1930 був головним інженером і начальником проєктно-монтажного бюро з будівництва підвісних доріг. Брав участь в будівництві примислових підвісних доріг на багатьох заводах і шахтах Радянського союзу. На початку 1930-х років працював головним інженером на будівництві підвісної дороги в місті Ткварчелі в Грузії, потім був технічним директором на заводі «Подвесдор» у Харкові. З червня по жовтень 1933 року був головним інженером в тресті «Проектзаводтранс» і керував проєктуванням Уральського локомотивновагонного комбінату[1].
Репресії[ред. | ред. код]
18 жовтня 1933 року був заарештований і звинувачений у шпигунстві на користь Чехословаччини. На допитах визнав, що в 1925—1932 передавав Чехословаччині дані про радянські канатні дороги та електростанції в обмін на дозвіл підтримувати зв'язок зі своїм сином, який виїхав на навчання в Чехословаччину, і передавати для нього гроші і золоті прикраси. На думку слідства, Сикора також був членом контрреволюційної організації, яка діяла під чеським керівництвом з метою організації збройного повстання і відторгнення України від СРСР[1].
5 березня 1934 року трійкою НКВС засуджений до 5 років таборів. Звинувачення ґрунтувалися тільки на особистому зізнанні Сикори, інших доказів не було, свідків не допитували, а його власні свідчення не перевіряли[1].
Дата смерті Сикори невідома. За даними огляду медичною комісією січні 1934, ув'язнений Сикора хворий на артеріоз, склероз і міокардит, «на етап слідувати може, але до будь-якої фізичної праці не придатний»[1].
Син Миколи Сикори, Юліан Миколайович Сикора (1908—1938), також був заарештований (1933), засуджений до 5 років (1934), а після перегляду справи розстріляний (1938)[5].
1989 року Микола Сикора реабілітований Військовою колегією Верховного Суду УРСР[1].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д е ж и к Балишев М. А. М. Й. Сикора (1878—????) // Астрономічні дослідження у Харкові наприкінці ХІХ ст. — першій половині ХХ ст. — Київ : Наукова думка, 2022. — С. 292—295. — ISBN 978-966-00-1863-1.
- ↑ Алфавитный список студентов Харьковского Технологического института Императора Александра III за 1898—1899 учебный год. Харьков: Паровая Типография и Литография М. Зильберберг, 1898. 82 с. С. 47.
- ↑ Балишев М. А. Розвиток астрономії у Харкові на початку ХХ століття (1900—1917). Дослідження з історії і філософії науки і техніки. 2021. Т. 30, No 1. С. 51—61. С. 53
- ↑ Балишев М. А. До історії Харківської обсерваторії: інженер Микола Йосипович Сикора та його доля. Матеріали 20-ї Всеукраїнської наукової кон- ференції «Актуальні питання історії науки і техніки». Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК. Київ, 2021. С. 21—24.
- ↑ Дрбал А. Відомий російський і чеський астроном Йозеф Сикора (1870-1944). Сучасні досягнення геодезичної науки та виробництва, випуск ІІ (24), 2012
Література[ред. | ред. код]
- Балишев М. А. М. Й. Сикора (1878—????) // Астрономічні дослідження у Харкові наприкінці ХІХ ст. — першій половині ХХ ст. — Київ : Наукова думка, 2022. — С. 292—295. — ISBN 978-966-00-1863-1.