Скарабей священний
| ?Скарабей священний | |
|---|---|
 | |
| Біологічна класифікація | |
| Домен: | Еукаріоти (Eukaryota) |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Членистоногі (Arthropoda) |
| Клас: | Комахи (Insecta) |
| Ряд: | Твердокрилі (Coleoptera) |
| Родина: | Пластинчастовусі (Scarabaeidae) |
| Рід: | Скарабей (Scarabaeus) |
| Вид: | Скарабей священний |
| Біноміальна назва | |
| Scarabaeus sacer Linnaeus, 1758 | |
| Посилання | |
 Вікісховище: | Scarabaeus sacer |
 Віківиди: | Scarabaeus sacer |
 EOL: | 141039 |
 NCBI: | 166335 |
Скарабе́й свяще́нний[1] (Scarabaeus sacer) — вид комах із родини пластинчастовусих (Scarabaeidae). Перероблює гній великої рогатої худоби та коней, тому сприяє збагаченню ґрунтів біодобривами та мінералами.
11–41 мм. Тіло широке, овальне, слабко випукле; наличник з 4 сильними зубцями по зовнішньому краю.
Західне Передкавказзя (на північ до Анапи), Закавказзя та південь Дагестану (Дербент); все Середземномор'я на північ до південної Франції, Середньої Італії, Сербії, Хорватії
, Туреччини, північного Ірану (південне узбережжя Каспійського моря), також в Північній Африці, Аравії та Передній Азії.
За даними Червоної книги України, вид траплявся на крайньому півдні степової України: в Асканії-Нові та Криму. За період 1975-2025 років в Україні не знайдено жодного екземпляра цього виду. Імовірно, він був відсутній і раніше, а всі наявні знахідки відносяться до іншого більш пластичного виду Scarabaeus typhon Fischer-Waldheim, 1823[2].
Заселяє степові біотопи з різними типами ґрунтів, піщані ділянки річкових долин і морського узбережжя, іноді — засолені стації, піщані кучугури з розрідженим степовим різнотрав'ям. Живиться гноєм овець та великої рогатої худоби. Робить з гною великі кулі, котрі іноді відкочує на велику відстань від місця виготовлення. Потім закопує кулю в ґрунт на невелику глибину (від 7 до 40 см), де з'їдає, або виготовляє з неї своєрідну «грушу», у вузькій частині якої відкладає яйце. Личинка з'їдає заготовлені для неї запаси та заляльковується в залишках «груші», де і зимує молодий жук після виходу з лялечки. У посушливі весни жуки масово гинуть, оскільки не в змозі покинути місця заляльковування.
Загрози: розорювання цілинних степових ділянок. Зменшення чисельності виду пов'язане зі зміною землекористування в природних місцях його перебування. Цей вид жука також поширений і в Україні. Він є рідкісним, а тому перебуває під охороною і входить до Червоної книги України[3].
У єгипетській міфології шанували символ священного скарабея, жука-гнойовика з родини Scarabaeidae. Священні скарабеї живляться гноєм тварин, з якого спершу скачують кульки. Стародавні єгиптяни в цій поведінці вбачали прообраз руху Сонця — світила, якому вони поклонялися найбільше[4]. Культ священного скарабея був настільки поширеним у Стародавньому Єгипті, що у формі жука виготовляли печатки, амулети, магічні предмети й прикраси, його зображували на папірусах, фресках гробниць. У храмовому комплексі Карнак недалеко від Луксора збереглася колона, яку вінчає кам'яний скарабей. Єгипетського бога Хепрі зображували з головою у вигляді скарабея. Символічне значення жука-скарабея відбито і в його науковій назві: Scarabaeus sacer, де видова назва sacer в перекладі з латинської мови означає святий, священний. Звідси й українська калькована назва виду.
Зображення Скарабея на стіні гробниці в Долині царів
Єгипетський амулет
- ↑ Маркевич О. П. Російсько-українсько-латинський зоологічний словник / О. П. Маркевич, К. І. Татарко. — К.: Наукова думка, 1983. — 410 с.
- ↑ Васько, Б. М. (2025). Уточнені відомості про види роду Scarabaeus (Coleoptera: Scarabaeidae) в Україні: виключення S. sacer з фауністичних списків. Українська ентомофауністика, 16(1), 19–23
- ↑ Червона книга України: Скарабей священний
- ↑ УРЕ. — Т. 10. — 215.
 | |
|---|---|
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль |