Сковородки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Сковородки
Skovorodky gerb.png Skovorodky prapor.png
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Хмельницька область
Район/міськрада Старокостянтинівський
Рада Сковородківська сільська рада
Основні дані
Засноване 1567
Населення 698
Площа 2,837 км²
Густота населення 246,03 осіб/км²
Поштовий індекс 31164
Телефонний код +380 3854
Географічні дані
Географічні координати 49°36′48″ пн. ш. 27°11′29″ сх. д. / 49.61333° пн. ш. 27.19139° сх. д. / 49.61333; 27.19139Координати: 49°36′48″ пн. ш. 27°11′29″ сх. д. / 49.61333° пн. ш. 27.19139° сх. д. / 49.61333; 27.19139
Середня висота
над рівнем моря
360 м
Місцева влада
Адреса ради 31164, Хмельницька обл., Старокостянтинівський р-н, с. Сковородки
Карта
Сковородки. Карта розташування: Україна
Сковородки
Сковородки
Сковородки. Карта розташування: Хмельницька область
Сковородки
Сковородки
Мапа
с. Сковродки

Сковоро́дкисело в Україні, у Старокостянтинівському районі Хмельницької області. Населення становить 698 осіб. Орган місцевого самоврядування — Сковородківська сільська рада.

Розташування[ред. | ред. код]

Село  Сковородки розташоване за 28 км від Старокостянтинівського районного  центру  і за  50 км від  обласного центру (м. Хмельницький).

Село розташоване під 490 35 північної широти і під 440 55 східної довготи, на підвищено-плоскій місцевості, яка має вигляд величезного клина чи продовгуватого трикутника, вузький кінець якого дещо понижується .

Місцевість села засаджена садками, з південно-західної сторони -  густим листяним лісом, з інших сторін - родючими полями, і майже з усіх сторін відлогі краї виходять до мокрих берегів - лугів.  

Через село протікає невеличка річка Цюрна , яка бере початок з лісових джерел біля Храпанєви , поповнюється джерельною водою в Долинках та на Каплишній горі і впадає в річку Забару . Річка Забара в селі Новоселиця впадає в річку Пустяк , яка , в свою чергу , вливає свої води в ліву притоку Південного Бугу — річку Ікву .

На початку XIX ст.. село з усіх сторін було оточено густим будівельним листяним лісом. Його залишок залишився в південно- західній частині села . Урочища в лісі носять назви — «Дудникова», «Запусть», «Заруддя», «Калинівка», «Мілівський шпиль», «Москалева», «Микитинська», «Лилєківа», «Обозисько» ,

« Панська», «Старостова» , «Чухова» і « Янівщина» .

Походження цих назв народ передає в усних переказах : «Запусть» - була колись повністю вирубана і знову запущена, тому селянин , який наглядав за цією частиною лісу одержав прізвище Запустового ;« Заруддя» - було оточено болотом , яке в народі називали «рудою» ; на території урочища «Калинівка» росте багато калини; «Москалева» була під наглядом відставного солдата-москаля; «Обозисько» - частина лісу, де був захоплений польський обоз ; « Лилєків» - частина лісу , яка своїм шумом ніби « лепетала» - швидко розмовляла , та інші.

Символіка[ред. | ред. код]

Затверджена 20 грудня 2016р. рiшенням №7 сесії сільської ради.

Герб[ред. | ред. код]

Щит перетятий лазуровим і золотим. У першій частині стоїть срібний жайвір з розпростертими крилами і чорними очима. В другій частині три грона калини з зеленими листками і червоними кетягами, два і одне. Щит облямований золотими дубовими гілками, оповитими лазуровою стрічкою, в клейноді золотий тризуб на лазуровому щиті, оповитий зеленим листяним декором, який підтримують дівчина і хлопець в українських костюмах.

Прапор[ред. | ред. код]

Прямокутне полотнище із співвідношенням сторін 2:3 складається з чотирьох прямокутників в два ряди, червоного, синього, чорного і жовтого кольорів, співвідношення довжин прямокутників 2:3. На червоному і чорному прямокутниках жовтий тризуб з середнім вістрям у вигляді меча. На синьому і жовтому прямокутниках стоїть білий жайвір з розпростертими крилами і чорними очима.

Історія[ред. | ред. код]

Село Сковородки, під іменем с. Сковородинець (Skoworodincze), уперше у історичних документах згадується 9 вересня 1517 року, коли король польський Сигизмунд I видав в Полоцьку князю Костянтину Івановичу Острозькому грамоту, якою підтверджував його право на володіння маєтком Красиловим і волостю Кузьминською. За переказами, в склад Сковородківського приходу входило лише одне село Сковородки. На початку XVI ст. до приходу села Сковродки ще входив хутір Круглий, у середині XVII ст. в склад Сковородківського приходу входили села Сковородки, село Круглики ( близько 2, 3 кілометрів) та село Новоселиця (близько 4, 5 кілометрів). Як у селі Круглики так і в селі Новоселиця не було своїх храмів, каплиць та монастирів. Із занотованих записів, за переказами колишнього церковного старости села Сковородок Івана Максимовича Герея, до Сковородківського приходу був приписаний інший приход, місце перебування та назва якого втрачена та забута. У заключенні своєї розповіді він добавив, що «в давню давнину та парахвія зничтожилась», тобто ще в давню давнину перестала існувати.

Коли саме виникло поселення Сковородки, невідомо. Проте існування села відноситься до дуже далеких часів. Так, із занотованих записів колишнього старожила церковного старости Івана Максимовича Гирея: «В дуже давню давнину, як ще мій покійний дід розказував мені, в тім самім місці, де тепера наше село, жили якісь нехристи – долбани, які жили, як звірі. Через кільнадцять літ явився до них якийсь християнин і став розказувати тим долбанам про нашого Бога Ісуса Христа. Довго вони противились мові. Но на кінець Божа правда взяла верх. Вони хрестились і з того часу начали прославляти нашого Бога»[1].

Взявши до уваги «Очерки истории Волынской земли до конца XIV столетия» А. Андріяшева, можна припустити, що в VII ст. місцевість теперішнього села Сковородки була заселена дулібами. В XII ст. ця місцевість, була заселена древлянами, коли дуліби перемістились, як говорить Андріяшев, у північну частину Волині. За розповідями старожила Гирея , в «ту же давню давнину в тім самімі місці, де тепера наше село, було містечко». Якщо у місцевості теперішнього села Сковородок було містечко, а можливо навіть і місто, то воно або він могли бути в період часу до XVI століття, тому що з початку XVI ст. с. Сковородки згадується у писемних документах-актах то селище, то село, але ніде – містечко чи місто. Якщо на місці теперішнього села Сковородки дійсно було містечко у період часу до XVI ст., тоді можна допустити існування тут народу у давній час.

У 1533 році Сковородки перейшло у володіння Костянтина Костянттиновича Острозького – засновника Старокостянтинова. В 1593 році кримські татари увірвались на Волинь. Розбивши польське військо, вони розорили вогнем і мечем багато міст і сіл, багато людей взяли в неволю. Тоді ж було розорено і спалено Костянтинів і села Костянтинівської волості, серед яких і село Сковородки.

В 1618 році хан Давлет Гирей привіз з собою на Волинь 30-тисячне військо татар і знову розорив Сковородки. Село у 1620 р. перейшло у володіння князя Заславського, а з 1682 р. – до Любомирського. Ще більше спустошення село зазнало під час нападу ординців у 1684 році. Жителі були взяті в полон і виселені в Крим. Частині селян вдалося врятуватися і повернутися на своє згарище.

Як і на всій південній Волині тут панувала відробіткова рента. На початку XVII ст. селяни виконували панщину по 3-4 дні від лану, а в 30-40 роках вона зросла до 4-6 днів на тиждень. Кріпаки виконували численні натуральні та грошові оброки, по черзі давали підводи на роботи біля мостів, млинів, ставків.

Населення села брало участь в боротьбі проти польського панування і феодально-кріпосницького гніту. Жителі не залишались осторонь визвольної війни українського народу 1648-1654 рр. Наприкінці літа 1648 р. Річ Посполита зібрала великі сили для придушення повстання українського народу. Польське військо налічувало 40 тисяч чоловік. Крім того, в армії було понад сто тисяч добре озброєних і навчених обозних слуг. Богдан Хмельницький протиставив їм 80-тисячний загін. Вирішальний бій відбувся 11-13 вересня під Пилявою. Військо польської шляхти було вщент розбито. Відступ перетворився на панічну втечу.

3 1620 р. по 1673 р. село належало князям Заславським, які лише в другій лінії продовжували рід князів Острозьких. В 1673 році зі смертю останнього князя Заславського - Олександра Владиславовича - погас і цей давньоруський рід. Єдина сестра князя Олександра Владиславовича Заславського - княжна Теофілія-Людовіка вийшла заміж спочатку за князя Дмитрія - Юрія Янушевича Вишневецького, а після його смерті в 1682 р. за князя Иосифа - Карла Любомирського, великого коронного маршала, і внесла в його дім всі маєтки князів Заславських і Острозьких ( в тому числі і наше село ) .

В той час, коли село належало князю Й. Любомирському, в 1684 році воно знову було повністю розорене і спалене татарами, люди взяті в полон і на арканах вивезені в Крим. Дочка кн. Любомирського і Теофілії Заславської Анна-Марія вийшла заміж за кн.. Павла - Карла Сангушко і внесла всі землі Заславських і Острозьких в дім чоловіка. Єдиний син Анни-Марії і Павла-Карла Сангушко - князь Януш-Олександр -  успадкував всі володіння матері і батька. Щоб попередити можливі змагання за спадком після своєї смерті, бездітний Януш-Олександр завчасно поділив свої володіння між князями А. К. Чорторийським і С. Любомирським, про що свідчить передаточний акт ( трансакція ) від 7 грудня 1753 року, зберігаючи при цьому право пожиттєвого володіння ними. В 1778 році князь А. Чорторийський віддав свою частину спадку своїй сестрі Ізабеллі - дружині Станіслава Любомирського.

Після 1778 року поселення Сковородки, Круглик і Новоселиця купили чи одержали в подарунок дворяни Гижицькі, які на правах власників володіли ними до кінця XIX століття . Наприкінці XIX ст. поміщик Гижицький програв свої володіння в карти графу Потоцькому, а той в 1910 році продав ці землі орендатору Косаку, який володів ними до 1917 року.

Революційні перевороти 1917-1918 рр.[ред. | ред. код]

В середині листопада 1917 року Радянську владу було проголошено і в Сковородках. Трудящі створювали органи влади, приступили до нових революційних перетворень. Та радісні мрії й сподівання їх на кращу долю швидко затьмарились. В лютому 1918 року село окупували австро-німецькі війська, після їх відступу наприкінці року його захопили петлюрівці, а в листопаді – польські інтервенти. Селяни організували партизанський загін, який вів боротьбу проти гайдамаків і німців. Після вигнання австро-німецьких окупантів був створений Сковородецький полк, що налічував 300 бійців. Майже три роки іноземні інтервенти та їх поплічники – петлюрівські банди – не давали змоги селянам Сковородок мирно жити. Лише в листопаді 1920 року частини Червоної Армії  визволили Сковородки, відновивши Радянську владу.

В перші дні після визволення села виник сільський ревком, який у 1921 році передав свої повноваження сільській Раді та комітету незаможних селян.

Сільська Рада і комнезам багато робили для відбудови села. При Сільській Раді організувалася земельна комісія, яка підготувала матеріали для розподілу колишніх поміщицьких угідь між безземельними і малоземельними селянами. У відбудовчий період було повністю освоєно орні землі. В 1925 році було організовано ТСОЗ, яке проіснувало до 1929 року і стало ядром колгоспу «Нова громада». Колгосп утворився з двох ТСОЗів – «Син комунара» і «Нове життя». Уже в 1930 році на колгоспних полях з’явився перший трактор. Колгосп поступово зростав і міцнів.

Друга світова війна[ред. | ред. код]

Проте мирна праця була перервана Другою світовою війною. 6 липня 1941 року німецькі фашисти окупували Сковородки.

Грабежі, терор і наруга розпалювали гнів і ненависть радянських людей до гітлерівських загарбників. Населення села допомагало партизанам загону імені Олександра Невського. В селі діяла підпільна група, яку організував Микола Сизов, лейтенант Радянської Армії, що втік з полону. До складу групи входили Коцюба І. І., який загинув в катівнях СД в 1943 р., Коцюба М. В., Козловська Марія, Кучманюк А. І. та інші.

На початку 1944 року поблизу села Круглики був висаджений десант Радянських військ. Разом з партизанами вони розгромили загін окупантів. Після визволення багато жителів села Сковородки влилось до лав Червоної Армії. 167 односельців віддали своє життя за Батьківщину.

Ще гриміли бої на Заході, а сковородчани почали відбудову господарства. Усі відбудовчі роботи лягли на плечі жінок і підлітків. Багато уваги приділялося відбудові і благоустрою села. Невдовзі по новому запрацював колгосп «Перемога», відкрився піонерський табір та у 1988 році розпочав роботу новозбудований будинок культури, який діє і до цього часу.

Релігійні ввірування[ред. | ред. код]

З давніх давен селяни вірили в бога і вважали, що хвороба людей – то покарання всевишнього. Завжди при недузі зверталися до Бога з проханням про помилування. Всі хвороби розділяли на три категорії – від пристита, подвія і дання. Відповідно до класифікації застосовували певні ліки.

В першому випадку вживали «замову» над непочатою водою. Для цього кидали у воду вугілля і давали хворому напитися цієї води. На випадок, коли хвороба була від подвія хворого замовляли за допомогою яйця, яке качали по всьому тілу. Потім використане яйце розбивали і пускали на воду. Ступінь захворювання визначали по побудові білка. За третьою класифікацією хворому давали рвотне, ставили п’явки, банки та інше.

Поступово названі методи лікування втратили свій авторитет. І більшістю населення не використовувалося. Селяни почали звертатися до медичних засобів. Відомо, що на прохання мешканців села Сковородки волосне управління в кінці  XIX століття відкрило аптеку і прийомний покій. Проте послугами цих установ скористатися міг не кожний.

У Сковородках також існувало Дівоцьке братство, яке мало свою братську ікону Божої Матері. Дану ікону дівчата носили під час хресних ходів, воно ж займалося прикрашанням ікон у храмі вишитими рушниками, квітами і т.п. Члени інших братств мали звичай стояти із запаленими свічками посеред храму під час читання Євангелії.

Багато часу селяни приділяли молитві у храмі, відвіданню святих місць, постам і іншим духовним вправам. Глибоко осуджували й цуралися тих, хто не причащався Святих Таїн. Кожен християнин своїм святим обов’язком вважав причастя і сповідь у дні великого Посту, в інші пости та в дні великих свят, таких як усі дванадесяті свята, дні пам’яті особливо шанованих святих: великомучениці Варвари, Миколи Чудотворця, Марії Магдалини, праведної Анни. Як правило, старші люди говіли до семи разів на рік і більше, молодь – один раз. Але обов’язковими були сповідь і причастя перед одруженням. Перед  причастям кожен, хто сповідався, підходив до родичів і знайомих, що стояли в храмі і просив прощення такими словами: «Простіть мені перший раз, другий раз і третій раз». Йому відповідали тричі: «Бог простить» – і звершували взаємне цілування.

В дні посту народ не вживав скоромної їжі навіть під час хвороби, вважаючи це великим гріхом. «Що я, собака, щоб їв у піст скоромне?» – зауважував селянин.

Побут[ред. | ред. код]

Важливе місце в житті селянина займав транспорт. Для поїздок в місто у селян існував „васаг", для роботи в полі - „драбиняк", для сміття і гною - „віз". Взимку використовувались „ сани" для парадних поїздок і "гренджоли„ для господарських потреб.

Побут селян був досить простим. Будинки нічим не примітні, частіше дерев"яні, дах солом"яний, вони часто ділились на дві половини.  Вхід до будинку з двору, деколи в протилежній стіні від дверей  бувають ще одні двері, які виходять на город, чи в садок.

Одяг простий, домотканий, частіше полотняний, вовняний. Взимку чоловіки носять кожухи і шапки, весною і восени - свити, кашкети, капелюхи, а влітку - кітелі. Жінки теж взимку одягають кожух, восени і навесні -  свити, влітку - катанашки. На голову одягають різнокольоровий чепець, а поверх хустку, чи намітку. Дівчата коси заплітають, в піст носять хустки, в інші дні прикрашають голову стрічками чи вінками. Як жінки так і чоловіки взувають чоботи (жінки деколи жовті), влітку чоловіки - постоли. І чоловіки і жінки оперізують верхній одяг поясом чи крайкою. Старі жінки носять спідниці-димки, рідше запаски, молоді жінки - різнокольорові, переважно, червоні спідниці. Чоловіки носять штани з великою матнею. Літом випускають сорочку поверх штанів і підперезують  крайкою. На шиї чоловіки носили хрестики, а жінки і хрестики і медальйони, коралі. Старі діди заводили бороди, всі інші чоловіки – брилися.

Їжа селян  дуже проста, їли три рази в день : вранці - обід, вдень - полудник, ввечері - вечеря. На обід подають борщ і кашу, чи капусняк і пенцак, чи лемішку, маслянку і вареники. Деколи до борщу подають пампушки з часником. Полудник складається з хліба і сала (в піст хліб, цибуля і огірки), а на вечерю - крупник і картопля.

Сковородківська НВК[ред. | ред. код]

Сковородківська загальноосвітня школа бере свій початок з 1936 року. В цьому році була розібрана Покровська церква, яка стояла на території школи. Це була одна з найкращих споруд Проскурівської губернії, яка стала жертвою більшовицького вандалізму. З будівельних матеріалів церкви і була побудована школа. В 1937 році був здійснений перший в історії школи випуск семикласників. Школу відвідували діти з навколишніх сіл: Новоселиці, Миролюбного, Круглик, Веселої, Берегель.

З початком Другої світової війни по 8 березня 1944 року школа не функціонувала. Статус Загальноосвітньої школи I-III ступенів школа отримала в 1993 році.

На даний час заклад є природничо-екологічного напрямку, діяльність якого спрямована на забезпечення науково-теоретичної, екологічної, загальнокультурної підготовки та на підтримку обдарованої та талановитої молоді.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Волынские епархиальные ведомости. -  Кременец, 1894. - № 30. – С. 909-914, 951-955, 991-1001, 1087-1090, 1136-1141, 1188-1190.
  2. Врубель Н. Ожило село…: [про відкриття в с. Сковородки Будинку культури] // Світло Жовтня. – 1988. – 29 берез.
  3. Довідник з археології України: Хмельницька, Чернівецька, Закарпатська області / упоряд. І.С. Винокур, А.Ф. Гуцал та ін. – К.: Наукова думка, 1984. – С. 82.
  4. Зеленчук К. Сковородецьке товариство тверезості // Світло Жовтня. – 1991. –  26 берез.
  5. Євтушок М. Що ми знаємо про Сковородки / М. Євтушок, В. Мех. // Світло Жовтня. – 1990. – 18 верес.
  6. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынськой губернии // Волынские Епархиальные ведомости. – Кременец, 1895. - № 1, 2. – С. 38-43.
  7. Косаківський В. Свідоцтво про дозвіл взяття шлюбу як джерело з історії шлюбних відносин на Україні в першій половині XIX ст. (на матеріалах свідоцтв виданих управителями Сковородецького маєтку поміщиці М. Гіжицької) // Острогіана в Україні і Європі: Матеріали міжнар. наук. симпозіуму (Велика Волинь т. 23) 29-30 черв. – Старокостянтинів, 2001. – С. 322-329.
  8. Кучманюк О. Сковородки // Поділ. вісті. – 2006. – 24 лют
  9. Лаврова О. Мій рідний край – моє село // Світло Жовтня. – 1990. – 8 груд.
  10. Матвєєв А.Ю. З історії Сковородок Старокостянтинівського району // Велика Волинь: минуле й сучасне: (Матеріали міжнар. наук. краєзн. конф., жовт. 1994 р.). – Хмельницький, 1995. – С. 286-288.

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Історія міст і сіл Хмельниччини (за працями Юхима Сіцінського і Микола Теодоровича) (укр.). Хмельницький: Поліграфіст-2. 2011. с. 560. ISBN 978-966-1502-32-0.