Солеварня

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Чрени для випарювання розсолу на Дрогобицькому солеварному заводі. 2019 рік.

Солеварня, варниця, солярня, саліна або жупа — кустарне або мануфактурне підприємство для отримання солі з морської води, ропи або підземних соляних розсолів шляхом виварювання.

Історія[ред. | ред. код]

В середньовічній Західній Європі солеваріння було розповсюджене в Західній Австрії (Зальцкамергут, Гальштат, Зальцбергверк, Галлейн), Центральній і Північній Німеччині (Ганновер, Гарц, Тюрингія, Галле-на-Залле, Унструт-Залле, Райхенгалл), Південно-Східній Польщі (Бохня, Величка), Румунії (Мармарош, Прахова, Альба Юлія, Вацау).

Перші солеварні з'явилися в Київській Русі-Україні в Х-ХІІ століттях, зокрема в Дрогобичі. Дрогобицький солеварний завод — один з найстаріших у Європі[1] солеварний завод та найстаріше постійно діюче підприємство України[2], у паспорті якого вказано як дату заснування заводу рік 1250-й[3]. Солеварні заводи існували в XV столітті біля Трускавця, Стебника, Моршина, Дрогобича, у XVI столітті — Маяцькі та Торські солепромисли на Донеччині. Найбільше поширення солеварні отримали у XV-XVII століттях як єдина форма промислового виробництва солі.

Типова солеварня в давнину містила власне колодязь (свердловину, «вікно») з соляною ропою, варниці або бані — спеціальні споруди із гостроверхою шатроподібною надбудовою-вежею, через яку виводився димар для створення тяги. Готову сіль складували у спеціальних приміщеннях. Варили сіль спершу у казанах, згодом у плоских черенах (сковорідках, панвах) спеціально підготовлені люди — зваричі. Площа прямокутних сковорід складала 4,5 м2, глибина — більше 0,3 м. Середня річна продуктивність солепромислів коливалася в широких межах — від 10-40 до 150—250 тис. пудів (приклад — Бахмутські і Торські промисли у 1730—1780 рр.).

Сучасність[ред. | ред. код]

На початку ХХІ ст. сіль видобувають різними способами: одержання солі у розчинах, випарювання на сонці (озерна і морська сіль) у cоляному ставку, підземне видобування кам'яної солі, випарювання солі вакуумним методом. У різних країнах технології солевидобування сильно відрізняються — від солеварень, де технологія збереглася з минулого — головним чином термічне випарювання солі з ропи, до сучасних автоматизованих виробництв, які базуються на вакуумуванні розсолів, новітніх йонообмінних технологіях тощо. Частка солеваріння у сучасному солевидобутку складає 35 %, ще 35 % — випарювання на сонці, 30 % — видобуток кам'яної солі.

Станом на 2019 рік в Україні працює Дрогобицький солевиварювальний завод.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Дрогобицька солеварня
  2. Туристичний центр «Посвіт Дрогобиччини». Архів оригіналу за 3 квітень 2008. Процитовано 24 травень 2012. 
  3. Солеварний завод. Архів оригіналу за 3 травень 2013. Процитовано 24 травень 2012. 

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]