Солтис Микола Тарасович
| Солтис Микола Тарасович | |
|---|---|
 | |
| Народився | 22 лютого 1934 (90 років) |
| Країна |
 Україна |
 | Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. (вересень 2019) |
Мико́ла Тара́сович Со́лтис (22 лютого 1934, с. Привільне Дубенського району Рівненської області) —український педагог, громадський і культурний діяч, письменник.
Біографія[ред. | ред. код]
Микола Солтис народився 22 лютого 1934 року у с. Погорільці (нині Привільне) Дубенського району Рівненської області. У 1957 році закінчив філологічний факультет Львівського університету. Працював учителем української мови та літератури спочатку у с. Терешки і с. Западинці Красилівського району Хмельницької області, а потім у середній школі №1 м. Красилова, у 1975 році став директором середньої школи № 2 у тому ж місті.[1] За час роботи Миколи Солтиса на цій посаді школа перейшла з російської мови викладання на українську, а також було збудовано та введено в дію нове навчальне приміщення. Протягом педагогічної діяльності виховав та благословив у доросле життя сотні молодих людей, які стали фахівцями у різних галузях і досі з вдячністю згадують свого педагога. Після виходу на пенсію Микола Солтис стає регентом щойно зорганізованої у м. Красилові церкви Святої Трійці УПЦ Київського Патріархату, добирає учасників для церковного хору й наполегливо працює близько 14-ти років над удосконаленням церковного хорового співу.
Творча і громадська діяльність[ред. | ред. код]
Ще з років навчання у Львівському університеті Микола Солтис був активним учасником художньої самодіяльності. Завдяки прекрасному голосу він став солістом знаного в університеті вокального квартету під керівництвом композитора і диригента С.Німанда, виступав на міжнародному фестивалі молоді і студентів у Москві, а згодом працював керівником студентського хору філологічного факультету. Паралельно з педагогічною діяльністю у м. Красилів виступав у складі чоловічого вокального ансамблю, що виїздив з концертами до Хмельницького та Києва. У різні роки був ініціатором створення і керівником учнівських хорів, шкільних вокальних ансамблів, а також диригентом хору вчителів Красилівського району.[2]
У період Перебудови Микола Солтис виявляє свою активну громадянську позицію, беручи участь у формуванні та вихованні національної самосвідомості красилівчан. З 1989 р. він працює у місцевому осередку Товариства української мови ім. Т. Шевченка, у 1990 р. — заступник голови районної організації Народного Руху України, у 2004 р. — член виборчого штабу партії «Наша Україна», відповідальний за агітаційну роботу у Красилівському районі.
Нагороди[ред. | ред. код]
Відзнака Міністерства освіти України «Відмінник освіти України» — 1996 р., медаль «Ветеран праці» — 1983 р., дипломи лауреата фестивалів самодіяльного мистецтва. У вересні 2013 року Святійший Патріарх Київський і всієї Руси — України Філарет за особливі заслуги перед Українською Православною Церквою нагородив церковного регента Солтиса Миколу Тарасовича Орденом Святителя Миколая.[2] [Архівовано 21 лютого 2014 у Wayback Machine.]
Твори[ред. | ред. код]
Вихований з дитинства у любові до українського фольклору, зокрема до української народної пісні, Микола Солтис викладає на папері збережені у пам'яті тексти і мелодії унікальних старовинних пісень рідної Дубенщини. Згодом цей матеріал покладено в основу збірки «Погорілецькі самоцвіти», що вийшла у 2008 році самодруком з невеликим тиражем, проте стала ще одним свідченням багатства української пісенної спадщини, а також неоціненним джерелом для поповнення репертуару сучасних і майбутніх вокальних колективів.
У 2012 р. у видавництві «Логос» надруковано роман Миколи Солтиса «Ой горе тій чайці», у якому через історію однієї родини з любов'ю та болем описується життя українського села на Волині протягом майже столітнього періоду: останніх десятиліть ХІХ — першої половини ХХ століття.[3] Післямову до роману написала колишня учениця Миколи Солтиса, а тепер — доктор філологічних наук, професор Київського Національного університету ім. Шевченка Бернадська Н. І., яка суттєво допомогла у редагуванні та друкуванні роману.
У 2016 році видавництво ФОП Цюпак (м. Хмельницький) видало другий роман Миколи Солтиса «Чому я не сокіл». Нова книга — розповідь про непросте життя українського патріота, історика, вчителя, щирого вболівальника за долю України, який смиренно прийняв свою чоловічу долю, пронизану болем і стражданням через нещастя втрати рідних йому людей.
На сторінках роману «Чому я не сокіл» читачі знайдуть для себе цікаві факти з історії нашого народу, приклади високо патріотизму, духовності, національної гідності, а ще застереження від життєвих помилок, які можуть стати фатальними.
Детальний аналіз роману викладено у науковій праці Доктора філологічних наук, професора кафедри історії української літератури, теорії літератури і літературної творчості Н.І. Бернадської «Людина у вирі історії»
Професор, член НСПУ, заслужений діяч науки і техніки України, Іван Ющук у своїй рецензії пише:
|
Роман «Чому я не сокіл» Миколи Солтиса — серйозне художнє дослідження однієї з причин національної безпам'яті частини нашого українського суспільства. Пізнавальне та виховне значення цього твору важко переоцінити | 
|
У 2019 році у видавництві ФОП Цюпак (м. Хмельницький) вийшов друком третій роман автора «У кожного своя правда» про героїчні долі людей, які у роки Української революції 1917-1920 років боролися за незалежну та єдину Україну, також події книги розгортаються і в місті Красилів, що вже стало рідним для Миколи Солтиса. [4]
У 2023 році у цьому ж видавництві надрукований роман «Не вмирає душа наша». Тут автор описує страшну трагедію вимушеного переселення лемків з їх споконвічних земель на територію радянської України у 1944-1947 роках. Книга відображає реальні події, а за основу взята доля однієї сімʼї, яка пройшла крізь важкі поневіряння, але не скорилася обставинам.[5]
Роман Миколи Солтиса «Не вмирає душа наша» в листопаді 2023 року став переможцем Всеукраїнської літературної премії імені Василя Скуратівського.[6]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Красилівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів. Архів оригіналу за 21 лютого 2014. Процитовано 3 лютого 2014.
- ↑ [1] [Архівовано 20 лютого 2014 у Wayback Machine.][недоступне посилання з 01.08.2018]
- ↑ «Голос Просвіти», від 26.01.2017, стор.11.
Посилання[ред. | ред. код]
- Дубенська центральна районна бібліотека
- Красилівська ЗОШ І-ІІІ ступенів № 2 [Архівовано 21 лютого 2014 у Wayback Machine.]
- Свято-Троїцький храм [Архівовано 21 лютого 2014 у Wayback Machine.]
- [7] На честь 85-річчя Миколи Солтиса
- [8] Ансамбль «Случ», соліст Микола Солтис
|
Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
