Софія Данська
| Софія Данська | |
|---|---|
| дан. Sofie Eriksdatter af Danmark | |
_seal_image_1905.jpg) | |
| Ім'я при народженні | дан. Sofie Eriksdatter af Danmark |
| Народилася | 1241 |
| Померла |
1286[1] Данія |
| Країна |
 Швеція |
| Титул | королева[d] |
| Конфесія | християнство |
| Рід | Естрідсени |
| Батько | Ерік IV |
| Мати | Judith of Saxonyd |
| Брати, сестри | Інґеборґ Еріксдаттерd, Jutta of Denmarkd і Agnes of Denmarkd |
| У шлюбі з | Вальдемар I Біргерсон |
| Діти | Ingeborg of Swedend, Marina Valdemarsdotter of Swedend, Richeza of Sweden, Queen of Polandd, Katarina Valdemarsdotter of Swedend, Margareta Valdemarsdotter av Sveriged і Erik Valdemarssond |
Софія Данська (дан: Sofie Eriksdatter і швед Sofia Eriksdotter; 1241–1286) - королева Швеції як дружина короля Вальдемара.
Ранні роки[ред. | ред. код]
Софія була старшою дочкою Еріка IV Данського і Юти Саксонської. У неї не було братів, але були три сестри, Інгеборг, Агнес і Юта. Її батько був убитий у 1250 році, коли вона та її сестри були дітьми. Оскільки він не залишив сина, його наступником став брат Абель, а потім у 1252 році його другий брат Хрістоффер I.
Шлюб[ред. | ред. код]
Шлюб між Софією Данською та королем Швеції Вальдемаром був укладений як частина політики мирної дипломатії між Данією та Швецією, яку підтримував Біргер Ярл, батько Вальдемара і фактичний регент Швеції.[2] У 1254 році Бірґер Ярл виступав посередником між Христофором I і королем Норвегії Гоконом, і коли Христофор I потребував підтримки проти архієпископа Лунда Якоба Ерландсена, у 1258 році був укладений союз між Христофором I, королем Норвегії Гоконом і Бірґером Ярлом. У зв’язку з цим Христофор I заручив свою племінницю Софію з сином Бірґера Вальдемаром зі Швеції, а його племінниця Інгеборг із сином Гокона Магнусом VI Норвезького.[2] Була необхідна звільнення від Папи, щоб дозволити шлюб у межах ступеня спорідненості, який був наданий Олександром IV 1 березня 1259 року з мотивацією, що шведи та данці завдяки цьому шлюбу зможуть більше боротися проти сусідніх язичників.[2] В «Ерікскронікані», що коли їй повідомили про домовлений шлюб, вона вийшла з кімнати, зайшла до своєї кімнати і попросила Діву Марію: «Дай мені щастя з ним і йому зі мною».[3]
Королевство[ред. | ред. код]
За словами Ерікскронікана, весілля між Софією та Вальдемаром відбулося в 1260 році в Імнінге (ймовірно, Онінге в Одешогу), і було описано як грандіозна подія з турнірами, танцями, іграми та віршами. Софія отримала дохід від Мальме та Треллеборга, а також статок у золоті та сріблі як її придане.[2] Однак її становище на весіллі було вже дещо меншим, ніж тоді, коли було оголошено про заручини. Її тесть Бірґер Ярл сам одружився з вдовою її дядька Абеля, вдовою данською королевою Матильдою Голштинською, і Софія отримала тим самим вдову свого дядька Абеля, названого вбивцею її батька, як її свекруха.[2] Під час цього весілля її дядька Христофора I змінив Ерік V з Данії під регентством Маргарет Самбірійської, яка відмовлялася визнавати право Софії на спадщину після батька до 1263 року[2].
Софія описана в літописах як політично активна, горда красуня з гострим язиком і інтересом до шахів.[3] Про неї відомо небагато подробиць, але її печатка як королеви збереглася, а також імена двох її фрейлін: Маргарети Рагнілдсдоттер та Інгрід.[2]
У 1266 році її чоловік нарешті став королем де-факто після смерті свого батька Бірґера Ярла, а свекруха покинула Швецію. У конфлікті між королем Вальдемаром та його братами королева Софія прийняла сторону короля і, як повідомляється, також посилила конфлікт, образивши своїх зятів: вона славно назвала герцога Магнуса Біргерссона «кет-лаботер» («Магнус Лідильник») і герцог Ерік Бірґерссон «Erik alls intet» («Дійсно-нічого-Ерик»).[2]
У той час як сама Софія та її сестра Інгеборг були одружені з королями, їхні сестри Агнес і Ютта були змушені стати черницями під тиском данського регента, щоб уникнути того, щоб більша частина величезного статку сестер мала залишити Данію. У 1271 році Агнес і Юта втекли з монастиря в Роскілле до своєї сестри королеви Софії в Швеції.[2] У шведському королівському дворі їх привітно зустріли, але Юта і Вальдемар влаштували скандал, закрутивши роман.[2] Можливо, у 1273 році у них народилася дитина[3]. Скандал - не тільки перелюб, а й кровозмішення, оскільки церква вважала невістку справжньою сестрою - як повідомляється, призвів до того, що Вальдемару довелося здійснити паломництво до Риму, щоб попросити прощення у Папи.[2] Чи він справді здійснив паломництво, невідомо.[2] За літописами королева Софія коментувала: «Я ніколи не одужаю від цього горя. Прокляти день, коли моя сестра побачила королівство Швеція».[3]
У 1274 році в Швеції почалася відкрита громадянська війна, коли брати короля, герцоги Магнус і Ерік, оголосили йому претензію на трон.[2] Після битви при Гові в червні 1275 року герцог Магнус проголосив себе королем Швеції. Ця новина надійшла до королеви, коли вона грала в шахи.[3] Король Вальдемар використав зв’язки Софії та вступив у союз з королем Данії та Норвегії проти Магнуса, але безуспішно. Потім він спробував вступити в союз з Бранденбургом і князями Північної Німеччини, влаштувавши шлюб між його дочкою Інгеборг і Герхардом II Гольштинським і заклавши Готланд Бранденбургу.[2] Під час конфлікту Софія виступила на боці Вальдемара: 8 вересня 1277 року вона разом з Вальдемаром підписали лист про закладення острова Готланд Банденбургу в Копенгагені.[2]
Пізніше життя[ред. | ред. код]
У 1278 році Вальдемар нарешті погодився назавжди зректися престолу на користь свого брата Магнуса і взяв титул quondam rex (колишній король), а також отримав деякі землі у Вестерґетланді та Естерґетланді. Вальдемар оселився в Данії в 1280 році, а Софія залишилася в Швеції.[2] З цього моменту вони жили окремим життям.[2]
Королева Софія називала себе regina quondam (колишня королева) і senior regina (старша королева).[2] Вона згадується в кількох ділових документах, наприклад, коли вона пожертвувала прибуток від лову лосося в Норрчепінгу абатству Скеннінге в 1283 році. Наступного року данський суд у Ніборзі остаточно вирішив питання про спадщину її та її сестер і надав їм доступ до всіх земель, успадкованих їхнім батьком у Данії. Приблизно в той же час король Магнус на практиці визнав свого брата Вальдемара непридатним керувати його справами (зрештою він ув’язнив Вальдемара в 1288 році). Незрозуміло, як і чи вплинуло це на Софію, але Магнус таки взяв на себе управління маєтками Вальдемара і опіку над донькою Софії, шлюби якої він організував.[2]
Софія померла в 1286 році. Одне джерело стверджує, що вона була похована в абатстві Врета, а інше - в абатстві Рінгстед в Данії. Її чоловік був ув’язнений у 1288 році і відкрито жив із коханками у своїй затишній в’язниці до своєї смерті в 1302 році.
Проблема[ред. | ред. код]
У Софії було шестеро дітей:
- Інгеборг (1263–1292), графиня Гольштейн, одружена з Герхардом II, графом Гольштейн-Плон
- Ерік (1272–1330), Ріксрод, данський претендент на престол у 1328–1329 роках.
- Марина, вийшла заміж у 1285 році за Рудольфа, графа Діпхольца
- Річеза (до 1292 р.), королева Польщі, вийшла заміж у 1285 р. за польського короля Пшемислом II
- Катерина (пом. 1283)
- Маргарита (пом. після 1288), монахиня в абатстві Скеннінге з 1288 року.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Sophia — 1917.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х Sophia, urn:sbl:6154, Svenskt biografiskt lexikon (art av Dick Harrison), hämtad 2016-09-06.
- ↑ а б в г д Christer Öhman (Swedish): Helgon, bönder och krigare. Berättelser ur den svenska historien (Saints, farmers and warriors. Stories from the history of Sweden)
Джерела[ред. | ред. код]
- Christer Öhman (Swedish): Helgon, bönder och krigare. Berättelser ur den svenska historien [Saints, farmers and warriors. Stories from the history of Sweden]