Шахи

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Типовий шаховий набір і годинник

Шахи - стратегічна[en] гра на спеціальній дошці, що має назву шахівниця й поділена на 64 світлі та темні клітини (поля), між 16 світлими (білими) і 16 темними (чорними) фігурами за встановленими для них правилами пересування[1]. У цю гру грають мільйони людей по всьому світі. Походить від стародавньої індійської гри чатуранґа, яка, крім того, є ймовірним предком східних стратегічних ігор сянці, чангі[en] і сьоґі. Шахи потрапили до Європи в 9 столітті, внаслідок завоювань Омейядів в Іспанії. Фігури набули своєї нинішньої сили в Іспанії наприкінці 15 століття; правила стандартизовано в 19 столітті.

Як одна з найпоширеніших спортивних ігор сучасності, поєднує в собі елементи мистецтва (уяви), науки (логічно-точний розрахунок) і спорту.

Гра не містить прихованої інформації. Кожен гравець починає гру маючи 16 фігур: одного короля, одного ферзя, дві тури, двох коней, двох слонів, а також вісім пішаків. Кожен з шести типів фігур рухається по-різному, найпотужнішим є ферзь, а найслабшим - пішак. Мета гри - поставити мат[note 1] королю суперника, помістивши його під неминучу загрозу взяття. З цією метою гравці використовують свої фігури, щоб атакувати і брати фігури супротивника, водночас підтримуючи одна одну. Зазвичай трапляються розміни однієї фігури на еквівалентну фігуру супротивника, але гравці можуть і знаходити можливості для розміну однієї фігури на дві, або ж отримувати кращу позицію. Перемогти у грі можна не лише поставивши мат, але й змусивши супротивника здатися, або ж, для гри з обмеженням часу, якщо у суперника час закінчиться. Також існує кілька випадків, коли гра може закінчитися внічию.

Перший загальновизнаний чемпіон світу з шахів, Вільгельм Стейніц, завоював свій титул 1886 року. Починаючи з 1948 року чемпіонат світу проходить під егідою Міжнародної шахової федерації (ФІДЕ). ФІДЕ також присуджує прижиттєві титули[en] досвідченим гравцям, найвищим із яких є гросмейстер. Багато національних шахових організацій мають свої власні системи титулів. ФІДЕ також організовує чемпіонати світу серед жінокчемпіонати світу серед юніорів, чемпіонат світу серед ветеранів[en], чемпіонати світу з рапіду і бліцу, а також шахові олімпіади, популярні змагання серед національних команд. ФІДЕ є членом Міжнародного олімпійського комітету, що можна розглядати як визнання шахів видом спорту.[2] Кілька національних спортивних організацій (наприклад, іспанська Consejo Superior de Deportes[3]) також визнають шахи видом спорту. Шахи були включені в програму Азійських ігор 2006 і 2010. Існують також чемпіонат світу з шахів за листуванням[en] та чемпіонат світу з комп'ютерних шахів. Можливість грати онлайн відкрила аматорські і професійні змагання для широкої та різноманітної групи гравців.

Починаючи з другої половини 20-го століття запрограмовані на гру в шахи комп'ютери грають зі зростальним успіхом, за силою гри набагато обійшовши найсильніших гравців серед людей. Починаючи з 1990-х років комп'ютерний аналіз робить значний внесок у теорію шахів, особливо в ендшпілі. Комп'ютер IBM Deep Blue став першою машиною, яка здолала чинного чемпіона світу з шахів у матчі, коли він переміг[en] Гаррі Каспарова в 1997 році. Поява сильних шахових рушіїв, які працюють на портативних пристроях, призвела до все більшої заклопотаності щодо читерства[en] на турнірах.

Існує багато варіантів шахів[en], з різними правилами, фігурами, або шахівницями. В один із них, Шахи 960 (спочатку названий "Fischerandom"), грають за звичайними правилами шахів, але починають з однієї з 960 можливих стартових позицій. Шахи 960 набули широкої популярності, а також деякого визнання з боку ФІДЕ.

Шахи мають виховне значення: сприяють розвитку концентрації уваги, вміння долати труднощі та планувати власні дії, логічно мислити. Оскільки у грі в шахи виявляються особливості людської особистості, їх використовують як модель для наукових досліджень у психології та педагогіці. Їх також використовують для моделювання систем штучного інтелекту.

Зліва направо: білий король, чорні тура і ферзь, білий пішак, чорний кінь і білий слон

Правила шахів[ред. | ред. код]

Докладніше: Правила шахів

Правила гри в шахи встановлює Міжнародна шахова федерація ФІДЕ (Fédération Internationale des Échecs).[4] Правила, які публікують національні керівні органи, неафілійовані шахові організації, комерційні видавці і т. д., можуть відрізнятися. Останнього разу ФІДЕ переглянула правила у 2017 році.

abcdefgh
8
Chessboard480.svg
a8 чорна тура
b8 чорний кінь
c8 чорний слон
d8 чорний ферзь
e8 чорний король
f8 чорний слон
g8 чорний кінь
h8 чорна тура
a7 чорний пішак
b7 чорний пішак
c7 чорний пішак
d7 чорний пішак
e7 чорний пішак
f7 чорний пішак
g7 чорний пішак
h7 чорний пішак
a2 білий пішак
b2 білий пішак
c2 білий пішак
d2 білий пішак
e2 білий пішак
f2 білий пішак
g2 білий пішак
h2 білий пішак
a1 біла тура
b1 білий кінь
c1 білий слон
d1 білий ферзь
e1 білий король
f1 білий слон
g1 білий кінь
h1 біла тура
8
77
66
55
44
33
22
11
abcdefgh
Розміщення фігур перед початком партії.

Загальні положення[ред. | ред. код]

Гра у шахи ведеться двома гравцями за дошкою, що має 64 клітини чорного та білого кольору, фігурами білого та чорного кольорів. Шахова дошка зазвичай називається шахівниця. Шахівницю розміщують таким чином, що її перша горизонталь перебуває біля гравця, що грає білими. Кожен з гравців має 16 шахових фігур: вісім пішаків, дві тури, двох коней, двох слонів, ферзя та короля. Гравці роблять ходи по черзі, один за одним. Під час кожного ходу гравець може перемістити лише одну фігуру. Винятком є рокіровка — спільний хід турою та королем. Гру розпочинає той з гравців, що грає фігурами білого кольору. При переміщенні своєї фігури на клітину зайняту фігурою суперника, фігура суперника знімається з дошки. Такий хід називають взяття.

Правила пересування фігур[ред. | ред. код]

  • Пішак — пересувається лише вперед по вертикалі. Перший хід пішака — білого з другої, а чорного з сьомої горизонталі — можна зробити одразу на дві клітини, перестрибнувши через третю або шосту горизонталь. З усіх інших горизонталей пішак може пересуватися лише на одну клітину вперед. Крім цього пішак може взяти будь-яку фігуру супротивника, що перебуває попереду нього на відстані однієї клітини по діагоналі. Якщо білий пішак досягнув восьмої горизонталі, або чорний — першої то він може перетворитися на будь-яку фігуру (окрім короля) того ж кольору що й пішак.
  • Тура (вежа, колісниця) — пересувається на будь-яку кількість клітин по вертикалі, або горизонталі
  • Кінь — єдина фігура у грі, яка може перестрибувати через інші фігури — свої та суперника. Хід конем схожий на літеру «Г». Кінь пересувається на одну клітинку по вертикалі та дві по горизонталі, або навпаки — на дві по вертикалі, та одну по горизонталі у будь-якому напрямку.
  • Слон (офіцер, єпископ)— пересувається на будь-яку кількість клітин по діагоналі.
  • Король — ходить на одну клітину по вертикалі, горизонталі або діагоналі.
  • Ферзь (Королева) — пересувається на будь-яку кількість клітин по вертикалі, горизонталі або діагоналі.
Ходи короля
abcdefgh
8
Chessboard480.svg
e6 чорний хрестик
f6 чорний хрестик
g6 чорний хрестик
e5 чорний хрестик
f5 білий король
g5 чорний хрестик
e4 чорний хрестик
f4 чорний хрестик
g4 чорний хрестик
8
77
66
55
44
33
22
11
abcdefgh
Ходи вежі
abcdefgh
8
Chessboard480.svg
d8 чорний хрестик
d7 чорний хрестик
d6 чорний хрестик
a5 чорний хрестик
b5 чорний хрестик
c5 чорний хрестик
d5 біла тура
e5 чорний хрестик
f5 чорний хрестик
g5 чорний хрестик
h5 чорний хрестик
d4 чорний хрестик
d3 чорний хрестик
d2 чорний хрестик
d1 чорний хрестик
8
77
66
55
44
33
22
11
abcdefgh
Ходи офіцера
abcdefgh
8
Chessboard480.svg
a8 чорний хрестик
g8 чорний хрестик
b7 чорний хрестик
f7 чорний хрестик
c6 чорний хрестик
e6 чорний хрестик
d5 білий слон
c4 чорний хрестик
e4 чорний хрестик
b3 чорний хрестик
f3 чорний хрестик
a2 чорний хрестик
g2 чорний хрестик
h1 чорний хрестик
8
77
66
55
44
33
22
11
abcdefgh
Ходи королеви
abcdefgh
8
Chessboard480.svg
d8 чорний хрестик
h8 чорний хрестик
a7 чорний хрестик
d7 чорний хрестик
g7 чорний хрестик
b6 чорний хрестик
d6 чорний хрестик
f6 чорний хрестик
c5 чорний хрестик
d5 чорний хрестик
e5 чорний хрестик
a4 чорний хрестик
b4 чорний хрестик
c4 чорний хрестик
d4 білий ферзь
e4 чорний хрестик
f4 чорний хрестик
g4 чорний хрестик
h4 чорний хрестик
c3 чорний хрестик
d3 чорний хрестик
e3 чорний хрестик
b2 чорний хрестик
d2 чорний хрестик
f2 чорний хрестик
a1 чорний хрестик
d1 чорний хрестик
g1 чорний хрестик
8
77
66
55
44
33
22
11
abcdefgh
Ходи коня
abcdefgh
8
Chessboard480.svg
c6 чорний хрестик
e6 чорний хрестик
b5 чорний хрестик
f5 чорний хрестик
d4 чорний кінь
b3 чорний хрестик
f3 чорний хрестик
c2 чорний хрестик
e2 чорний хрестик
8
77
66
55
44
33
22
11
abcdefgh
Ходи пішака
abcdefgh
8
Chessboard480.svg
e7 білий кружок
g7 білий кружок
f6 білий пішак
c5 чорний хрестик
c4 білий пішак
e4 чорний хрестик
e3 чорний хрестик
e2 білий пішак
8
77
66
55
44
33
22
11
abcdefgh

Додаткові правила та винятки при виконанні ходів[ред. | ред. код]

  • Заборонено робити хід, після якого король гравця, що ходив, опиняється під атакою фігур суперника.
  • Не можна робити хід на клітинку, що зайнята власною фігурою.
  • Фігури не можуть перестрибувати через власні фігури та фігури суперника (єдиний виняток — кінь).
  • Спеціальний хід рокірування виконують королем і турою. Цей хід можливий за виконання двох умов: король та тура до цього жодного разу не ходили; тура після, а король до і після виконання рокірування не повинні перебувати під атакою фігур суперника. Рокірування виконують так: короля пересувають по горизонталі на дві клітини. Після цього туру встановлюють на клітинку, через яку перестрибнув король під час пересування.
  • Взяття на проході — правило згідно з яким, якщо пішак робить хід на дві клітинки та при цьому перестрибує через клітинку, яку атакує пішак супротивника, то він може бути вбитий пішаком супротивника. При цьому пішак супротивника пересувається на клітинку, через яку перестрибнув пішак.
  • Перетворення — якщо пішак дійшов до останньої горизонталі, то він перетворюється на будь-яку іншу фігуру того ж кольору, крім короля. Перетворення відбувається одразу з моменту ходу на останню горизонталь. Перелік фігур, на які може перетворюватися пішак, не обмежений тими фігурами, що вже зняті з дошки (наприклад, усі вісім білих пішаків, дійшовши до останньої горизонталі, можуть перетворитися на вісім королев).

Деякі шахові терміни[ред. | ред. код]

  • Окрема стаття: Шахові терміни
  • Шах — становище під час якого король того гравця, чия черга робити хід, перебуває під атакою фігур суперника.
  • Мат — шах, від якого не має захисту. Гравець, який поставив мат королю суперника виграє партію.
  • Пат — становище, коли жодна з фігур того гравця, чия черга робити хід, не може зробити хід дозволений правилами. Після встановлення на шахівниці пату партія оголошується нічиєю.

Перемога, нічия[ред. | ред. код]

Партія оголошується виграною одним із суперників якщо:

  • Оголошено мат королю суперника.
  • Суперник визнав себе переможеним.
  • У разі закінчення часу на годиннику одного з гравців, та за наявності у суперника достатнього матеріалу для оголошення йому мату, якщо цей гравець грає найгіршим чином.

Партія оголошується нічиєю якщо:

  • На шахівниці виникло патове становище.
  • За взаємною згодою гравців.
  • Закінчився час на годиннику одного з гравців, при цьому у його суперника немає достатнього матеріалу для оголошення йому мату, якщо цей гравець грає найгіршим чином.
  • За 50 ходів не було побито жодної фігури, та не було зроблено жодного ходу пішаком.

Контроль часу[ред. | ред. код]

Сучасний шаховий годинник

Шахові партії можуть проходити з контролем часу. Якщо у гравця закінчиться час, перш ніж гра закінчена, то йому автоматично зараховується поразка (за умови, що супротивник має достатньо для постановки мату фігур). Гра може проходити від довгого (або "класичного") контролю часу, тривалістю до семи годин (навіть довше, якщо дозволяється відкладання[en]), до кулі (менше як 3 хвилини гравцеві на всю гру). Проміжним контролем є швидкі шахи, що тривають від 20 хвилин до двох годин на гру, популярний контроль часу на аматорських турнірах вихідного дня.

Час контролюється за допомогою шахового годинника, який має два дисплеї, по одному для часу, що залишився у кожного гравця. Аналогові шахові годинники значною мірою замінено на цифрові годинники, які дозволяють створювати контроль часу з додаванням на кожен хід.

Історія шахів[ред. | ред. код]

Прадавні часи[ред. | ред. код]

Жінки, що грають в шахи (Мусульманська Іспанія)

Стародавнє походження шахів не викликає сумнівів. Ігри з фішками на дошці були відомі ще в 3-му—4-му тисячоліттях до н. е. У перші п'ятсот років нової ери в Індії, за думкою багатьох істориків з'явилась найдавніша форма шахів — військова гра чатуранґа. Грали в чатуранґу четверо гравців. Хоча й чатуранґа була складною грою, що вимагала точного розрахунку, пересування фігур визначали кидком гральної кості.

На наступному етапі розвитку гра для чотирьох перетворилася в гру для двох суперників, у якій ходи вже визначали самі гравці, а не те як випадуть кубики. Нова гра отримала назву шатрандж. У 8—9 ст. шатрандж набув значного поширення в Арабському Халіфаті. Під час арабського періоду розвитку шахів відбувся винахід шахової нотації — способу запису партій. З'явилась велика кількість літератури з теорії дебютів, стратегії, тактики, аналізи різних типів ендшпілю. До країн західної Європи шахи потрапили не раніше 11 ст. Саме на цей час припадає перша згадка про шахи в літературі («Каталонський заповіт», 1010). Але гра, напевно, була відома й на 1-2 ст. раніше, про що свідчать знахідки шахових фігур, датовані 9-м ст. У Західній Європі, найвірогідніше, навчилися грі в шахи від арабів Іберійського півострова, але можливе також проникнення шахів через Аквітанію, Прованс, а також південь Апеннінського півострова. У Скандинавії та на Британських островах шахи розповсюджували вікінги, про що свідчить знахідка кількох комплектів шахових фігур на о. Льюїс, що датовані 1200 р.

Іранські керамічні шахи (нішапурський набір)

Спочатку католицька церква вважала шахи азартною грою, та спробувала заборонити їх, але вже в 1400 році всі заборони було знято. З 11—12 ст. шахи вважались одним із найрозповсюджених розваг феодальних вельмож. Шахи навіть увійшли до програми лицарського виховання. Шахи згадуються в низці відомих літературних творів того часу («Пісня про Роланда», «Трістан та Ізольда», «Роман про Розу» та ін.). Потрапивши до Європи, шахи зазнали деяких змін, а саме шахівниця стала двоколірною (до цього всі клітини шахівниці були білого кольору). Вперше така шахівниця згадується вже в 11 ст. У другій половині 15 ст. у Західній Європі з метою прискорення темпу гри слон та королева стали набагато сильнішими. Також було остаточно затверджено право ходу пішаком із початкової позиції на дві клітини.

До другої половини 19-го ст. у шахах панувала так звана італійська школа. Створення італійської школи у шахах пов'язують із творчістю італійських шахістів 16—17 ст. Їхні партії зібрані у творах Джуліо Чезаре Полеріо, Джоакіно Ґреко, Алессандро Сальвіо, П'єтро Каррери, Доменіко Лоренцо Понціані та ін. Їх вирізняло прагнення до гамбітної гри, до жертв шахового матеріалу заради виграшу часу, для розвитку фігур, відкриття ліній та створення атаки на короля. Для їхньої гри характерні стрімкі атаки, ефектні комбінації, що закінчувалися матом. Захищатися італійські майстри не хотіли, віддаючи перевагу контратаці.

Значення італійської шахової школи в тому, що вона розглядала шахи, як мистецтво, показала їхню красу та широкі комбінаційні можливості. У галузі розвитку теорії шахової гри італійська школа започаткувала систематичні дослідження відкритих дебютів, а саме гамбітів, дослідження ряду ендшпілів, особливо тих, де фігури борються одна проти одної.

Уже в 20 столітті, після перемоги Ісламської революції в Ірані, шахи підпали там під заборону — їх було визнано «азартною та шкідливою» грою.[5]

Ідеї Філідора[ред. | ред. код]

Перші координовані пояснення, чому одні шахові партії закінчуються виграшем для однієї сторони, а інші — для іншої спробував привести в 18-му ст. француз Філідор Франсуа-Андре Данікан у своїй книжці «Аналіз шахової гри» (фр. L'Analyze des échecs). Це була надзвичайно впливова праця, яка витримала понад 100 видань.

У своїй книжці Філідор в основному використовував вигадані партії, щоб показати принципи стратегії. Коментарі Філідора про поширений дебют 1. е4 е5 скопіювали багато тодішніх шахових письменників, а його аналіз закінчення король, тура й слон проти короля і тури був першим серйозним аналізом цього своєрідного ендшпілю. Але найціннішою спадщиною Філідора є його судження про гру в міттельшпілі. Він підкреслював велике значення плану: коли всі фігури добре розвинуті, гравець повинен сформувати мету для координації сил, наприклад, атаку на королівському фланзі. Філідор також радив пробувати передбачати загрози опонента, замість того щоб зосереджуватися тільки на власній атаці.

Джоакіно Ґреко і попередні шахісти зосереджувалися тільки на двох чи трьох фігурах, але Філідор вірив у важливість пішаків, і приділяв особливу увагу їхній слабкості чи силі. Багато авторів часто цитують його славетне висловлювання «Пішаки — душа позиції».

Філідор також вірив, що мобільна маса пішаків — найважливіший фактор оцінки позиції в мітельшпілі і що жодна атака, не підкріплена пішаками, не буде вдалою. Він застерігав від ізолювання, подвоєння на одній лінії і відставання пішаків — тоді їх не можна надійно захистити.

Морфі та його теорія атаки[ред. | ред. код]

Пол Морфі — останній «некоронований» чемпіон світу з шахів

З 1750 до 1769 року група італійських майстрів з Модени (Моденська шахова школа) критикувала ідеї Філідора. Вони були впевнені, що він перебільшив важливість пішаків та применшив ціну інших фігур і прямої атаки на короля. Аналізуючи партії італійських майстрів шістнадцятого століття, шахісти Моденської школи показали, що партію можна виграти за 20 ходів із допомогою швидкої мобілізації фігур.

У цей час з'явилося багато гамбітів — дебютів із ризикованими жертвами пішаків або навіть фігур заради швидкого розвитку чи відкриття ліній для атаки. Матові атаки, часто з жертвами фігур, стали ознакою багатьох шахістів XIX ст. Ці провідні майстри були членами школи романтизму в шахах.

У 19-му ст. пропагували ідеї італійської школи англійці Дж. Саррат, У. Еванс, У. Льюїс, француз — А. Дешапель, росіяни О. Петров та Карл Яніш. Ідеї італійської шахової школи знайшли відбиття в грі Адольфа Андерсена, Джозефа Генрі Блекберна, І. Шумова та ін.

Яскравим представником романтизму став Адольф Андерсен, який у 1851 році виграв перший міжнародний шаховий турнір, який проходив у Лондоні. Андерсена справедливо вважали найкращим шаховим майстром тих часів, а його блискучий, енергійний стиль став головною ознакою шахів його часу.

Андерсена вважали майже непереможним до появи Пола Морфі, який перемагав усіх своїх суперників, зокрема Андерсена, протягом його короткої шахової кар'єри між 1857 і 1863 рр.

Сучасники Морфі знали про дебют стільки ж, скільки й він, і знаходили комбінації так само добре, як і він. Але Морфі розумів, як і коли атакувати, щоб ця атака принесла максимальну користь. Це дозволило йому вигравати не тільки сприятливі позиції, а й уникати програшу в гірших.

У своїх партіях Морфі дуже швидко розвивав свої фігури, ставлячи їх на найактивніші поля в перші 10-15 ходів. У закритих, із блокованими пішаками позиціях, які любив Філідор, така тактика рідко давала перевагу. Але якщо центр чи королівський фланг були відкритими, то швидкий розвиток фігур давав досить значну перевагу гравцю, що атакує. У найзнаменитіших партіях Морфі, коні й пішаки відігравали другорядну роль. Він часто жертвував пішаки так, щоб ферзь, тури і слони могли якомога швидше приєднатися до атаки.

Неофіційні чемпіони світу, найсильніші гравці своєї епохи:

Від Стейніца до Ботвинника[ред. | ред. код]

У 1886 році відбувся перший офіційний матч за звання чемпіона світу з шахів. У цьому матчі Вільгельм Стейніц переміг Іоґана Цукерторта з рахунком +10-5=5 і тримав свій титул аж до 1894 р. Матч проходив у трьох американських містах (Нью-Йорк, Сент-Луїс, Новий Орлеан). Стейніц тричі захищав свій титул у матчах проти:

Новий чемпіон зумів зберегти свою перевагу, тому що він розвивав нові принципи міттельшпілю, особливо в закритих або напівзакритих позиціях. Стейніц казав, що його «сучасну школу» веде дві передумови: перше, що природний результат гри — нічия через властивий баланс між силами білих і чорних і, по-друге, що повна поразка — межа, але не перше завдання гри.

Стейніц розпочав кар'єру як тактичний, комбінаційний гравець у стилі Морфі. Але пізніше він став майстром позиційної гри, де центр повністю або частково блоковано нерухомими пішаками. Він став майстром позиційного та стратегічного стилю, що був протилежним до комбінаційного й тактичного стилю гри.

Загальноприйнятий дизайн сучасних шахів — шахи Стаунтона

Стейніц прийшов до висновку, що в типовій позиції кожна сторона має певні маленькі переваги, які врівноважують одна одну. Напад виправдовується тільки тоді, коли баланс порушено або шахіст зробив грубу помилку, яку можна використати. Перевага Морфі в розвитку фігур була одним із шляхів порушення балансу. Але в 1870-тих, після того, як з партіями Морфі ознайомилися всі майстри, отримати перевагу в розвитку фігур ставало все важче і важче.

У 1894 році Стейніц програв двобій за шахову корону німцю Еммануїлу Ласкеру з рахунком +10-5=4 на користь Ласкера. Ласкер шість разів захищав свій титул у матчах проти:

У 1921 році у Гавані Ласкер зазнав поразки у матчі проти кубинця Хосе Рауля Капабланки з рахунком +4-0=10 на користь Капабланки. У 1927 році Капабланка поступився титулом чемпіона росіянину Олександру Алехіну, програвши матч у Буенос-Айресі з рахунком +6-3=10 на користь Алехіна. Олександр Алехін двічі захищав титул у двобоях проти Юхима Боголюбова:

У 1935 році Алехін програв матч проти голандця Макса Ейве. Матч відбувся у Нідерландах та завершився з рахунком +9-8=15 на користь Ейве. За два роки у 1937 Алехін повернув собі титул чемпіона світу вигравши матч-реванш. Матч-реванш проходив у Нідерландах та завершився з рахунком +10-4=11 на користь Алехіна.

Алехін дав принципову згоду на матч проти чемпіона СРСР — Михайла Ботвинника, але 24 березня 1946 р. Олександр Алехін помер.

Радянська гегемонія[ред. | ред. код]

Після смерті Олександра Алехіна 1946 року шаховий світ вперше залишився без чемпіона. Згідно з рішенням 18-го конгресу ФІДЕ (Гаага, 1947), у зв'язку з необхідністю виявлення нового чемпіона світу, було організовано матч-турнір серед 5 найсильніших на той час гросмейстерів. Турнір відбувся у 1948 році. У ньому брали участь: М. Ботвинник, П. Керес, В. Смислов (усі — СРСР), С. Решевський (США), екс-чемпіон світу М. Ейве (Нідерланди). Від участі у турнірі відмовився Р. Файн (США). Турнір проходив за круговою системою у 5 кругів. Перші два круги відбулися у Гаазі, останні 3 круги у Москві. За результатами матч-турніру чемпіоном світу став Михайло Ботвинник, що випередив найближчого переслідувача на 3 очки.

Після цього Михайло Ботвинник двічі захищав свій титул у матчах проти:

У 1957 році Ботвинник програв двобій за шахову корону В. Смислову з рахунком +6-3=13 на користь Смислова. Але за рік повернув собі корону вигравши матч-реванш з рахунком +7-5=11 на свою користь.

1960 року Михайло Ботвинник програв двобій за шахову корону М. Талю з рахунком +6-2=13. Але за рік повернув собі корону вигравши матч-реванш з рахунком +10-5=6.

У 1963 році Ботвинник програв двобій за шахову корону Т. Петросяну з рахунком +5-2=15. Петросян один раз відстояв свій титул у двобої проти:

1969 року Т. Петросян програв двобій за шахову корону Б. Спаському з рахунком +6-4=13.

У 1972 році Б. Спаський програв двобій за шахову корону американцю Р. Фішеру з рахунком +7-3=1.

1975 року Фішер відмовився грати матч з офіційним претендентом та був позбавлений свого титула. Шахова корона перейшла до претендента — А. Карпова.

А. Карпов тричі захищав свій титул у матчах проти:

У 1985 році А. Карпов поступився своїм титулом програвши матч Г. Каспарову з рахунком +5-3=16.

Г. Каспаров чотири рази захищав свій титул:

Позначення для запису ходів[ред. | ред. код]

Докладніше: Шахова нотація
Позначення полів в алгебраїчній шаховій нотації

Шахові партії і позиції записуються з використанням системи позначень, найчастіше алгебраїчної нотації.[6] Скорочені (або короткі) алгебраїчні позначення здебільшого позначають ходи у форматі "скорочення для фігури, якою ходять – вертикаль, з якою вона ходить – горизонталь, з якої вона ходить". Фігури ідентифікуються за їхніми позначеннями. Англійською мовою, це K (король; англ. King), Q (ферзь; англ. Queen), R (тура; англ. Rook), B (слон; англ. Bishop), and N (кінь; англ. Knight; N для коня використовується, щоб уникнути плутанини з королем). Наприклад, Qg5 означає "ферзь походив на вертикаль g і 5-ту горизонталь" (тобто на поле g5). Шахова література, видана іншими мовами може використовувати різні позначення для фігур, або ж може застосовуватись фігурна алгебраїчна нотація (FAN), щоб уникнути мовних труднощів. Для усунення неоднозначності додають іще одну літеру або цифру, щоб вказати вертикаль або горизонталь, з якої ходить фігура, наприклад Ngf3 означає "кінь з вертикалі g ходить на поле f3", а R1e2 означає "тура з першої горизонталі ходить на поле е2". Літера Р для пішака не використовується, тож e4 означає "пішак ходить на поле е4".

Якщо фігура здійснює взяття, то перед полем призначення ставиться "х". Таким чином Bxf3 означає "слон бере на f3". Коли пішак робить взяття, то вертикаль, з якої пішак ходить, ставиться на місці вихідної фігури, а горизонталь може опускатись, якщо вона однозначна. Наприклад, exd5 (пішак з вертикалі е бере на d5) або exd (пішак на з вертикалі е бере фігуру десь на вертикалі d). Зокрема, в Німеччині, деякі видання використовували ":", а не "x", щоб позначити взяття, але нині це рідкість. Деякі видання взагалі опустили символ взяття, тож exd5 позначається просто "ed".

Якщо пішак ходить на свою останню горизонталь, досягнувши поле перетворення, то позначається фігура, на яку він перетворюється, наприклад e1Q або e1=Q. Рокіровка позначається спеціальним позначеннями 0-0 на королівський фланг і 0-0-0 - на ферзевий. Взяття на проході часом позначають "e.p". Хід, яким королеві суперника ставлять шах, зазвичай позначають додаванням "+". (Позначення "++" для подвійного шаху вважають застарілим.) Мат може позначатись "#". Наприкінці гри "1-0" означає "білі виграли", "0-1" означає "чорні виграли", а " ½ " вказує на нічию.[7]

Шахові ходи можуть додатково описуватись за допомогою знаків пунктуації та інших символів[en]. Наприклад, "!" вказує на хороший хід, "!!" відмінний хід, "?" помилку, "??" грубу помилку, "!?" цікавий хід, хоча, можливо, не найкращий, "?!" сумнівний хід, який не легко спростувати.[8]

Наприклад, одну із простих пасток, відому як Дитячий мат (див. анімований малюнок) можна записати:

 1. e4 e5 2. Qh5?! Nc6 3. Bc4 Nf6?? 4. Qxf7# 1–0

Текстова Portable Game Notation (PGN), яку  розуміють шахові програми, базується на короткій формі англомовної алгебраїчної нотації.

До 1980 року більшість англомовних шахових видань використовували форму описової нотації[en]. У ній вертикалі названо відповідно до фігури, яка займає задню горизонталь на початку гри, і кожне поле має дві різні назви в залежності від того як його розглядати, з погляду чорних чи білих. Наприклад, поле, яке алгебраїчною нотацією позначається "e3", описовою нотацією з точки зору білих позначається "К3" (королівська вертикаль, 3-тя горизонталь), а з точки зору чорних - "К6" (королівська вертикаль, 6-та горизонталь). При записі взяття називають фігуру, яку беруть, а не поле, на якому її беруть (за винятком випадків, коли потрібно усунути неоднозначність). Таким чином, описовою нотацією дитячий мат можна записати:

 1. P-K4 P-K4 2. Q-R5?! N-QB3 3. B-B4 N-B3?? 4. QxBP# 1–0

Деякі гравці все ще віддають перевагу описовій нотації, але її більше не визнає ФІДЕ.

Ще однією системою є цифрова нотація[en], яку визнає Міжнародна федерація шахів за листуванням[en], хоча її використання зменшується. Поля позначаються числовими координатами, наприклад А1 - "11", а H8 - "88". Ходи позначаються полями "від" і "до", взяття не позначається. Наприклад, перший хід 1.e4 позначається 1.5254. Рокіровка позначається лише переміщенням короля, наприклад 5171 для рокіровки білих на королівський фланг, 5838 для рокіровки чорних на ферзевий фланг.

Стратегія і тактика[ред. | ред. код]

Шахова стратегія складається з постановки і досягнення довгострокових позиційних переваг під час гри – наприклад, питання де розмістити різні фігури – а тактика зосереджується на безпосередніх маневрах. Ці дві частини процесу шахової гри не можна повністю відокремити одну від одної, тому що стратегічні цілі переважно досягаються за рахунок тактики, тоді як тактичні можливості виникають з попередньої стратегії гри. Шахова партія зазвичай ділиться на три етапи: дебют, зазвичай перші 10 ходів, коли гравці пересувають свої фігури на вигідні для подальшої боротьби позиції; потім міттельшпіль; і зрештою ендшпіль, коли більшість фігур вже відсутні, королі зазвичай беруть активнішу участь у боротьбі, а просування пішаків часто є вирішальним.

Основи тактики[ред. | ред. код]

Докладніше: Тактика (шахи)
Ботвинник - Юдович, 1933[9]
abcdefgh
8
Chessboard480.svg
a8 чорна тура
c8 чорний слон
f8 чорна тура
b7 чорний пішак
d7 чорний кінь
e7 чорний ферзь
g7 чорний слон
b6 чорний кінь
c6 чорний пішак
e6 чорний пішак
g6 чорний король
h6 чорний пішак
a5 чорний пішак
d4 білий пішак
e4 білий кінь
b3 білий пішак
e3 білий слон
c2 білий ферзь
e2 білий слон
f2 білий пішак
g2 білий пішак
h2 білий пішак
c1 біла тура
d1 біла тура
g1 білий король
8
77
66
55
44
33
22
11
abcdefgh
Ботвинник пожертвував фігуру, щоб розкрити короля суперника, а потім походив 23.Bh5+ і Юдович здався, оскільки мат неминучий.

23.Bh5+ і тепер:

В шахах тактика загалом зосереджується на короткострокових діях – настільки короткострокових, що їх може розрахувати наперед людина або комп'ютер. Можлива глибина розрахунку залежить від уміння гравця. У спокійній позиції, з великою кількістю можливостей з обох сторін, глибокий розрахунок є складнішим і не може бути практичним, тоді як у "тактичний" позиції з обмеженою кількістю форсованих варіантів сильні гравці можуть розраховувати довгі послідовності ходів.

Прості одно- або двоходові тактичні дії – загрози, обміни матеріалу, подвійні атаки, можна об'єднувати у більш складні комбінації, послідовності тактичних маневрів, які часто вимушені з точки зору одного або обох гравців.[10] Теоретики описують багато елементарних тактичних прийомів та типових маневрів, наприклад, зв'язування, вилка, лінійний удар, батарея, відкритий напад (особливо відкритий шах), проміжний хід, відволікання, заманювання, жертва, знищення захисту, перевантаження і перекриття.[11]

Форсований варіант, який містить жертву і, як правило, приносить суттєву вигоду, називається комбінацією. Блискучі комбінації – такі, як у безсмертній партії – вважаються шедеврами і ними захоплюються любителі шахів. Зазвичай шахові задачі, направлені на розвиток ігрових навичок, показують гравцям позиції, які містять комбінацію, а гравець має її знайти.[12]

Основи стратегії[ред. | ред. код]

Докладніше: Стратегія (шахи)

Шахова стратегія пов'язана з оцінкою шахових позицій і з встановленням цілей та довгострокових планів на подальшу гру. В ході оцінки гравці повинні враховувати безліч факторів, таких як цінність фігур на шахівниці, контроль центру і централізація, пішакова структура, безпека короля, а також контроль ключових полів або групи полів (наприклад, діагоналей, відкритих вертикалей і темних або світлих полів).

Основний крок в оцінці позиції полягає в підрахунку відносної цінності шахових фігур[en], своїх і суперника.[13] Очки, які використовують для цього, ґрунтуються на досвіді; зазвичай пішака вважають вартим одного очка, коней і слонів близько трьох очок кожен, туру близько п'яти очок (різниця вартості між турою і слоном або конем називається якістю), а ферзя близько дев'яти очок. Король є ціннішим, ніж всі інші фігури разом, оскільки мат йому означає поразку. Але в практичному сенсі в ендшпілі король як бойова фігура зазвичай сильніший за слона або коня, але слабший, ніж тура.[14] Ця базова оцінка змінюється під впливом інших факторів, таких як положення фігури (наприклад, просунуті пішаки зазвичай цінніші, ніж коли вони на своїх початкових полях), координацією між фігурами (наприклад, пара слонів зазвичай скоординована краще, ніж слон і кінь), а також типом позиції (наприклад, коні зазвичай переважають слонів у закритих позиціях з багатьма пішаками, тоді як слони сильніші у відкритих позиціях.[15]

Приклад внутрішньої пішакової структури
abcdefgh
8
Chessboard480.svg
a8 чорна тура
c8 чорний слон
e8 чорна тура
g8 чорний король
a7 чорний пішак
b7 чорний пішак
d7 чорний кінь
f7 чорний пішак
g7 чорний слон
h7 чорний пішак
c6 чорний пішак
d6 біла тура
f6 чорний кінь
g6 чорний пішак
e5 чорний пішак
c4 білий пішак
e4 білий пішак
c3 білий кінь
e3 білий слон
f3 білий кінь
h3 білий пішак
a2 білий пішак
b2 білий пішак
f2 білий пішак
g2 білий пішак
c1 білий король
f1 білий слон
h1 біла тура
8
77
66
55
44
33
22
11
abcdefgh
Після 12...Re8 в партії Тарраш-Ейве...[16]
abcdefgh
8
Chessboard480.svg
a7 чорний пішак
b7 чорний пішак
f7 чорний пішак
h7 чорний пішак
c6 чорний пішак
g6 чорний пішак
e5 чорний пішак
c4 білий пішак
e4 білий пішак
h3 білий пішак
a2 білий пішак
b2 білий пішак
f2 білий пішак
g2 білий пішак
8
77
66
55
44
33
22
11
abcdefgh
...і її пішакова "структура Раузера"

|} Ще одним важливим фактором в оцінці шахової позиції є пішакова структура (іноді її називають пішаковим скелетом), або конфігурація пішаків на шахівниці.[17] Пішаки є найменш мобільними шаховими фігурами, пішакова структура відносно статична і багато в чому визначає стратегічний характер позиції. Такі слабкості в пішаковій структурі, як ізольовані, здвоєні[en], відсталі пішаки, а також дірки після утворення часто стають постійними. Тому необхідно дотримуватися обережності, щоб уникнути цих недоліків, якщо вони не компенсуються іншими надбаннями (наприклад, можливістю розгорнути атаку).[18]

Стадії гри[ред. | ред. код]

Дебют[ред. | ред. код]

Шаховий дебют
Назва Шахи
Початкові ходи Не вказано
ECO Не вказано
Категорія дебюту Не вказано

Шаховий дебют - це низка початкових ходів у грі ("дебютних ходів"). Визнані послідовності дебютних ходів мають свої назви, такі як Іспанська партія або Сицилійський захист. Вони каталогізовані в довідкових працях, таких як Енциклопедія шахових дебютів. Існують десятки різних дебютів, характер яких варіюється в широкому діапазоні, від спокійної позиційної гри (наприклад, Дебют Реті) до дуже агресивних (Латиський гамбіт). Для деяких дебютних ліній точну послідовність ходів, яку вважають найкращою для обох суперників, проаналізовано до понад 30 ходів.[19] Професійні гравці витрачають роки на вивчення дебютів і продовжують це робити упродовж усієї своєї кар'єри разом з розвитком дебютної теорії.

Основні стратегічні цілі схожі для більшості дебютів:[20]

  • Розвиток: метод розміщення фігур (особливо слонів і коней) на корисні поля, звідки вони матимуть оптимальний вплив на гру.
  • Контроль над центром: контроль над центральними полями дозволяє фігурам переміститись у будь-яку частину шахівниці відносно легко, а також обмежує можливість дій опонента.
  • Безпека короля: дуже важливо зберегти короля в безпеці від загрози мату. Вчасно зроблена рокіровка часто сприяє цьому.
  • Пішакова структура: гравці прагнуть уникнути утворення таких пішакових слабкостей, як ізольовані, здвоєні, відсталі пішаки і наявність пішакових островків, а також спричинити появу таких слабкостей у позиції супротивника.

Більшість гравців і теоретиків вважають, що білі завдяки праву першого ходу починають гру з невеликою перевагою. Це спочатку дає білим ініціативу.[21] Чорні зазвичай прагнуть нейтралізувати перевагу білих і домогтися рівності, або ж шукають динамічної контргри в нерівноважній позиції.

Мітельшпіль[ред. | ред. код]

Докладніше: Мітельшпіль

Міттельшпіль - стадія гри, яка розпочинається після дебюту. Чітку межу між дебютом і мітельшпілем провести неможливо, але зазвичай міттельшпіль розпочинається коли більшість фігур вже розвинулись. (Аналогічно, немає чіткого переходу з мітельшпіля в ендшпіль). Оскільки дебютна теорія вже закінчилася, то гравці повинні сформувати плани, взявши до уваги особливості позиції, і водночас враховувати тактичні можливості позиції.[22] Міттельшпіль-це стадія, в якій відбувається більшість комбінацій. Комбінації - це серії тактичних ходів для досягнення якоїсь вигоди. Комбінації в міттельшпілі часто пов'язані з нападом на короля супротивника. Деякі типові схеми мають власні назви, наприклад, Мат Бодена або комбінація Ласкер проти Бауера[en].[23]

Специфічні плани або стратегічні теми часто виникають з певних груп дебютів, які призводять до певних типів пішакової структури. Прикладом є атака меншості, коли гравець, маючи менше пішаків на ферзевому фланзі, атакує на ньому суперника, у якого там більше пішаків. Таким чином, вивчення дебютів пов'язане з підготовкою планів, які є типовими для того чи іншого мітельшпілю.[24]

Ще одне важливе стратегічне питання мітельшпілю полягає в тому, як і коли розміняти матеріал і перейти в ендшпіль, тобто спростити позицію. Незначну матеріальну перевагу зазвичай можна реалізувати лише в ендшпілі, тож сильніша сторона повинна вибрати правильний спосіб переходу в ендшпіль. Не кожен розмін матеріалу годиться для цієї мети. Наприклад, якщо суперники мають слони різного кольору, то перехід в ендшпіль зі слонами і пішаком зазвичай вигідний для слабшої сторони, оскільки ендшпіль з різнокольоровими слонами[en] в переважній більшості веде до нічиєї навіть за явності зайвого пішака, часом навіть двох.[25]

Ендшпіль[ред. | ред. код]

Докладніше: Ендшпіль
Приклад цуґцванґа
abcdefgh
8
Chessboard480.svg
c8 чорний король
c7 білий пішак
d6 білий король
8
77
66
55
44
33
22
11
abcdefgh
Той, чия черга ходу, перебуває в гіршому становищі.

Ендшпіль - стадія гри, коли на шахівниці залишилося мало фігур. Існує три основні стратегічні відмінності ендшпілю від попередніх стадій гри:[26]

  1. Більшої ваги набувають пішаки. Ендшпілі часто обертаються навколо прагнення замінити пішака на сильнішу фігуру шляхом просування його на останню горизонталь.
  2. Король, який у мітельшпілі потребував захисту від мату, стає в ендшпілі сильною фігурою. Його часто переміщують в центр шахівниці, де він може захистити своїх пішаків, атакувати пішаків суперника і перешкоджати ходам короля супротивника.
  3. Цугцванг змушує гравця робити невигідний для нього хід. Він набагато частіше трапляється в ендшпілі, ніж на іншій стадії гри. На діаграмі наведено приклад обопільного цугцвангу. Якщо хід чорних, то 1...Kb7 дозволяючи білим просунути пішака після 2.Kd7; якщо черга білих, то гра завершується внічию, або через пат внаслідок 1.Kc6 або через втрату пішака після будь-якого іншого ходу.

Ендшпіль можна класифікувати за типом фігур, що залишилися на шахівниці. Базові мати - позиції, в яких один гравець має тільки короля, а його суперник крім короля має одну або дві фігури і спроможний поставити мат завдяки взаємодії фігур з королем. Наприклад, король і пішак містить лише королів і пішаків з обох боків і задача полягає в тому, щоб провести пішака на останню горизонталь, де він перетворюється на фігуру. Інші, складніші ендшпілі класифікуються в залежності від фігур, які залишились на шахівниці окрім королів, наприклад "Тура та пішак проти тури".

Змагання з шахів[ред. | ред. код]

Окрема стаття: Системи шахових змагань

Змагання з шахів поділяються на два типи:

  • Турніри
  • Матчі

Шаховий турнір — форма проведення змагань за кількості учасників більше ніж двоє, у якому кожен з учасників грає з іншими у порядку, що встановлюється таблицею ігор (при круговій системі), або вибірково з групою учасників (олімпійська система, схевенингенська система, швейцарська система). Шаховий турнір за коловою системою, якщо кількість учасників обмежена, може проходити у декілька кіл. У цьому випадку змагання називають матч-турніром.

Матч — шахове змагання, між двома суперниками або командами. Особистий (індивідуальний) матч проводиться на більшість перемог з визначеної кількості партій, або до визначеної кількості перемог.

Шахи в Україні[ред. | ред. код]

В Україні шахи відомі з 10 — 11 ст., куди були принесені з батьківщини шахової гри Індії. Знайдено шахові фігури в археологічних розкопах Вишгороду, Києва, Турова, в Чорній Могилі біля Чернігова. В усній словесності, зокрема билинах, згадується, що шахи були популярні за часів Київської Русі. В часи панування Литви і Польщі любов до шахів в Україні не зникала. Про це свідчить поема Я. Кохановського «Szachy», 1564, знана серед шляхетського стану в Україні. Відомо, що за Гетьманщини шахістом був митрополит Т. Яновський, а меценатом шахового мистецтва гетьман К. Розумовський. З європеїзацією Росії шахи поширилися і в Росії (перший російський підручник гри в шахи І. Бутрімова з'явився 1821). У розвитку шахів в Росії відіграли роль українці: М. Безкровний (18401897) з Одеси, котрий був багаторазовим чемпіоном паризького клубу «Cafe de la Regence», став співзасновником Петербурзького шахового клубу; інший українець Д. Коленко сприяв діяльності Петербурзького шахового зібрання (засноване 1901). Цей клуб здійснив четвертий російський чемпіонат шахів; третій чемпіонат відбувся в Києві (1902); перший в Україні клуб постав у Харкові (1881), згодом постали клуби у Києві, Одесі й інших містах. 1909 року в Одесі відбувся Південноросійський шаховий чемпіонат, що був першим чемпіонатом України; переможцем вийшов Б. Верлінський, друге місце посів Ю. Боголюбов.

Чемпіонат України[ред. | ред. код]

21 червня 2011 року після виграшу 11 партії чемпіоном України став Руслан Пономарьов із Києва. Хоча Руслан уже був раніше чемпіоном світу, але ще жодного разу не вигравав чемпіонат України, оскільки не брав у ньому участь. Рівень чемпіонату був дуже високий — 12 найсильніших гросмейстерів України, серед них колишні чемпіони України.

Див. також[ред. | ред. код]

Нотатки[ред. | ред. код]

  1. Російська назва цієї гри "шахмати" походить від перського словосполучення Shah mat ("король мертвий").  «Chess» // Encyclopædia Britannica (11th ed.) V. 6 1911 p. 101  (англ.)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Великий тлумачний словник сучасної української мови. Київ, 2005
  2. Recognized Sports Federations: World Chess Federation. International Olympic Committee. Архів оригіналу за 23 October 2017. Процитовано 22 October 2017.  Проігноровано невідомий параметр |df= (довідка)
  3. Federaciones Españolas. Consejo Superior de Deportes. Архів оригіналу за 4 October 2015. Процитовано 4 October 2015.  Проігноровано невідомий параметр |df= (довідка)
  4. FIDE Laws of Chess taking effect from 1 July 2017. FIDE. Архів оригіналу за 5 August 2017. Процитовано 1 June 2017.  Проігноровано невідомий параметр |df= (довідка)
  5. Iran's chess war(англ.)
  6. Див. параграф "E. Algebraic notation" в E.I.01B. Appendices. FIDE. Архів оригіналу за 11 December 2008. Процитовано 26 November 2008.  Проігноровано невідомий параметр |df= (довідка)
  7. FIDE Laws of Chess. FIDE. Архів оригіналу за 5 December 2010. Процитовано 4 September 2010. 
  8. Hooper & Whyld (1992), p. 92
  9. Botvinnik vs. Yudovich, USSR Championship 1933. Chessgames.com. Архів оригіналу за 10 January 2009.  Проігноровано невідомий параметр |df= (довідка)
  10. Harding (2003), pp. 70ff
  11. Harding (2003), pp. 8ff
  12. Burgess, Nunn, & Emms (2004), pp. 14–15
  13. Harding (2003), pp. 1–7
  14. Lasker (1934), p. 73
  15. Watson (1998), p. 163ff
  16. Siegbert Tarrasch vs. Max Euwe, Bad Pistyan it, CZE 1922. Chessgames.com. Архів оригіналу за 10 January 2009.  Проігноровано невідомий параметр |df= (довідка) (Java needed)
  17. Harding (2003), pp. 138ff
  18. Evans (1958), pp. 22–67
  19. Tamburro (2010), p. 18
  20. Tarrasch (1987)
  21. Evans (1958), p. 175
  22. Harding (2003), p. 32–151
  23. Hooper & Whyld (1992), p. 86
  24. Silman (1998), pp. 202–05
  25. Hooper & Whyld (1992), p. 373
  26. Harding (2003), pp. 187ff

Література[ред. | ред. код]

  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
  • Коган М. «Очерки по истории шахмат в СССР.» М. — П. 1938.
  • Липницький І., Ратнер Б. «Вибрані партії шахістів України.» К. 1952.
  • Зелепукін М. «Шахова композиція на Україні.» К. 1957.
  • Richards D. «Soviet Chess.» Оксфорд 1965.
  • Георгієв Т., Бондаренко П. «Шаховий етюд на Україні.» К. 1966.
  • Сєменко Ю. «Шахи в Україні.» Мюнхен 1980.
  • Лазарєв Ю. «Творчість шахістів України.» К. 1982.
  • Корчной В. «Про шахи в Україні Ю. Семенка.» В ж. «Нові Дні», чч. 400-401-402. Торонто 1983.
  • Пак В. «Шахматы в шахтерском крае», Донецк, издательство «Донеччина», 2001 г. — 384 с.
  • Туров Б. И. «Жемчужины шахматного творчества», М.: Физкультура и спорт, 1991, — 320 с.
  • Шахматы: Энциклопедический словарь//Гл. ред. А. Е. Карпов. — М.:Сов.энциклопедия, 1990. — 621 с.

Посилання[ред. | ред. код]