Союз 7К-ОК

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Союз-7К-ОК (1966—1971)
Soyuz 19 (Apollo Soyuz Test Project) spacecraft.jpg
Союз-7К-ОК
Опис
Призначення: Доставка екіпажів на орбіту та повернення їх на Землю.
Екіпаж: 3
Габарити
Висота: 7,95 м
Діаметр: 2,72 м
Об'єм: 9 м ³
Експлуатація
Маса: 6 500 кг
Носій виведення: Союз
Місце запуску: Байконур
Перший запуск: 28 листопада 1966
Ресурс
Тривалість автономного польоту: 18 діб

Союз-7К-ОК — серія багатоцільових тримісний орбітальнихкосмічних кораблів. На ньому відпрацьовувались маневрування і стикування на навколоземній орбіті, також кораблі Союз 7К-ОК використовувалися для проведення низки експериментів.

Історія створення[ред.ред. код]

Ракетно-космічний комплекс «Союз» почав проектуватися в 1962 в ДКБ-1 як корабель для обльоту Місяця. У космос повинна була відправитися зв'язка з космічного корабля і розгінних блоків (вироби 7К, 9К і 11К). Згодом цей проект був закритий на користь обльоту Місяця на кораблі, який виводить «Протон» (УР500К-Л1), а на базі 7К почали робити 7К-ОК — багатоцільовий тримісний орбітальний корабель (ОК), призначений для відпрацювання операцій маневрування і стикування на навколоземній орбіті, для проведення різних експериментів, у тому числі з переходу космонавтів з корабля в корабель через відкритий космос.

Випробування 7К-ОК почалися в 1966. Перші 3 безпілотних пуски: (7К-ОК № 2, відомий, як «Космос-133» , 7К-ОК № 1 (старт якого був відкладений, але привів до спрацьовування САС і вибуху ракети на стартовому майданчику), 7К-ОК № 3 («Космос-140») виявилися невдалими і виявили серйозні помилки в конструкції корабля. 4-й пуск із В. Комаровим («Союз-1») виявився трагічним — космонавт загинув. Тим не менше кораблі довели і вже в 1967 відбулася перша автоматична стиковка 2-х «Союзів», потім — пілотована, а потім груповий політ трьох кораблів відразу і довготривалий політ.

У 1969 почалася робота над створенням довготривалої орбітальної станції. Для доставки екіпажу був в найкоротші терміни корабель Союз 7К-ОК був належним чином модернізований в версію Союз-7КТ-ОК (Т — транспортний).

Розробником і виробником кораблів сімейства «Союз» з 1960-х і по теперішній час є Ракетно-космічна корпорація «Енергія». Виробництво кораблів здійснюється на головному підприємстві корпорації в підмосковному місті Корольов, а випробування і підготовка кораблів до запуску — у монтажно-випробувальному корпусі (МВК) підприємства на 254-му майданчику космодрому Байконур.

Конструкція[ред.ред. код]

Кораблі сімейства складаються з трьох модулів: приладно-агрегатного відсіку (ПАВ), спускаємого апарату (СА), побутового відсіку (ПВ).

У ПАТ знаходиться комбінована рухова установка, паливо для неї, службові системи. Довжина відсіку 2,26 м, основний діаметр 2,15 м, максимальний діаметр 2,72 м. Рухова установка складається з 28 ДПО (двигуни причалювання і орієнтації) по 14 на кожному колекторі, з яких частина має тягу 13,3 кгс, частина (12 штук) — 2,7 кгс, а також зближуючо-коригуючий двигун (ЗКД) тягою 300 кгс. ЗКД призначений для орбітального маневрування і сходу з орбіти. Працює на АТ + НДМГ. Фактично кораблі серії Союз мають 2 незалежні КГДУ — основну і резервну.

Для корабля «Союз T» була розроблена нова КТДУ-80 тієї ж тяги, але яка мала декілька режимів роботи — великої і малої тяги і ПІ 286—326 с. Резервний двигун прибрали, а ДПО і СКД об'єднали в одну систему з загальними баками наддуву. Потреба в резервному двигуні відпала тому, що з перекладом ДПО на двокомпонентне паливо з об'єднаної системи з'явилася можливість сходу з орбіти з використанням тільки ДПО, при відмові КГДУ.

У оригінальної версії корабля «Союз 7К-ОК» ДПО працювали на окремому паливі (перекис водню) і не мали в своєму розпорядженні достатніх швидкісних характеристик для сходу з орбіти без КГДУ. Більше того, при енергійному маневруванні паливо ДПО могло бути витрачено досить швидко, що кілька разів (наприклад, в польоті Союзу-3) призводило до зриву програми польоту.

У ПАТ також розміщені баки з паливом. У самих перших «Союзах» вони вміщували 500 кг палива, у Союз TM — 880 кг, у Союз TMA — 900 кг. У ПАТ ж встановлені балони високого тиску (~ 300 атм) з гелієм для наддуву баків.

Згори донизу: ПВ, СА і ПАВ

Система енергопостачання складається з сонячних батарей (СБ) та акумуляторів. До аварії «Союзу-11» стояли СБ розмахом 9,80 м, та площею 14 м². Система забезпечувала середню потужність — 500 Вт. Після аварії СБ прибрали заради економії ваги і поставили одні лише акумуляторні батареї на 18 кВт·год. Їх вистачало на 2 дні автономного польоту. Для програми «Союз»—«Аполлон» використовувалася модифікація з СБ площею 8,33 м² і батареєю на 8 кВт·год Сучасні «Союзи» оснащені СБ розмахом 10 м і площею 10 м ², що дає середню потужність ~ 1 кВт.

У спускаємому апараті знаходяться місця для космонавтів, системи життєзабезпечення, керування, парашутна система. Довжина відсіку 2,24 м, діаметр 2,2 м, житловий об'єм 3,5 кубометра. Під теплозахисним екраном розташовані двигуни м'якої посадки, на зовнішній поверхні — перекисні двигуни управління спуском, керуючі орієнтацією СА під час польоту в атмосфері. Це дозволяє використовувати аеродинамічна якість СА і знизити перевантаження. У СА крім космонавтів можна повернути на землю 100 кг вантажу («Союз TMA»). СА покритий теплозахистом на основі абляційних матеріалів.

Побутовий відсік має довжину 3,4 м, діаметр 2,25 м, об'єм — 5 кубометрів. Він оснащений стикувальним вузлом і системою зближення (раніше «Голка», тепер «Курс»). У герметичному обсязі БО розташовуються вантажі для станції, інша корисна навантаження, ряд систем життєзабезпечення, зокрема туалет. Через посадковий люк на бічній поверхні БО космонавти входять в корабель на стартовій позиції космодрому. ПО може бути використаний для шлюзування у відкритий космос у скафандрах типу «Орлан» через посадковий люк.

Посилання[ред.ред. код]