Спасо-Преображенська церква (Караваєві дачі)
| Спасо-Преображенська церква | |
|---|---|
| 50°26′37″ пн. ш. 30°26′32″ сх. д. / 50.44374200002777542° пн. ш. 30.44233200002777906° сх. д.Координати: 50°26′37″ пн. ш. 30°26′32″ сх. д. / 50.44374200002777542° пн. ш. 30.44233200002777906° сх. д. | |
| Тип споруди | церква |
| Розташування |
 Україна, Київ |
| Засновник | мешканці Караваєвих дач |
| Початок будівництва | 1921 |
| Кінець будівництва | 1923 |
| Зруйновано | після 1931 |
| Відбудовано | не відновлювалася |
| Належність | РПЦ |
| Адреса | вул. Борщагівська, 143 |
  Спасо-Преображенська церква (Караваєві дачі) (Київ) | |
 | |
Спа́со-Преображе́нська це́рква — православний храм, що існував у Києві, на Караваєвих дачах у 1920-х—1930-х роках. Розташовувався в районі сучасного Індустріального шляхопроводу[1][2].
Історія[ред. | ред. код]
З 1903 року розпочалася забудова селища Караваєві дачі, і вже 1911 року це було досить велике селище з майже 5-тисячним населенням, що складалося переважно з працівників шулявських заводів та залізниці[3]. Втім, у селищі не було власної церкви, мешканці Караваєвих дач були змушені ходити до церкви на Шулявці[3]. Із зростанням населення постало питання про будівництво у селищі власного храму[4]. Ділянку землі виділили у садибі № 143 по вул. Борщагівській, що належала Ользі Колчак (Караваєвій) — дочці професора Володимира Караваєва[4].
Перші служби проходили у тимчасовому тісному приміщенні, а 1920 року міська влада дозволила мешканцям Караваєвих дач перенести до себе з Сирця будівлю так званої Дивізійної церкви — табірну церкву знищених під час Громадянської війни Сирецьких літніх таборів, збудовану архітектором А.-Ф. Крауссом у псевдоросійському стилі[2][3][5]. У 1921 році зареєстрували церковну парафію[4], яка дотримувалася традиційної «старослов'янської» орієнтації[2], того ж року почалося будівництво церкви на Караваєвих дачах, 1923 року храм освятили на честь Преображення Господня[5][3]. Місцеві мешканці будували церкву власним коштом, тому через незаможність парафіян Преображенська церква виглядала дуже бідно, не мала ані бані, ані дзвіниці, деякі вікна були незасклені[5][3]. Всередині церкви стояв невеликий іконостас із паперовими іконами[5][3].
Втім, вже 1925 року, коли більшовики почали закривати київські церкви та пристосовувати їхні приміщення під інші функції, НКВС вирішив закрити і Преображенську церкву на Караваєвих дачах. В історичних архівах зберіглася заява голови церковної парафії Макаренка до Наркомату внутрішніх справ, в якій він від імені парафії прохав не закривати храм, аргументуючи це тим, що церква була зведена коштом і силами бідняків[3]. Завдяки цій заяві або іншим, невідомим обставинам, Преображенську церкву тоді не закрили.
Новий виток знищення церков у Києві почався у 1930-х роках. У 1931 році на Караваєвих дачах запланували будівництво комплексу геологорозвідувальних навчальних закладів — інституту, двох технікумів, гуртожитків та інших допоміжних служб, для якого виділили ділянку по вулиці Борщагівській площею 24 га[3]. На одному з країв ділянки стояла Спасо-Преображенська церква, тому у травні 1931 року міськрада ухвалила закриття церкви із наступним її знесенням, що й здійснили у наступні роки[2][4][3] (ймовірно, не пізніше 1941 року, коли приблизно на тому місці почали будівництво школи).
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Топографічна зйомка Київського міськомунвідділу (1923–1930).
- ↑ а б в г Кальницький, 2012, с. 125.
- ↑ а б в г д е ж и к Кальницький М. Б.. Неизвестный Киев: верующие против НКВД. www.interesniy.kiev.ua. Інтересний Київ. Процитовано 16 квітня 2022 року. (рос.)
- ↑ а б в г Широчин, Михайлик, 2020, с. 116.
- ↑ а б в г Майко, 2020, с. 473.
Посилання[ред. | ред. код]
- Кальницький М. Б.. Неизвестный Киев: верующие против НКВД. www.interesniy.kiev.ua. Інтересний Київ. Процитовано 16 квітня 2022 року. (рос.)
Джерела[ред. | ред. код]
- Кальницький М. Б. Зруйновані святині Києва: втрати та відродження. — К. : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2012. — 224 с. — 600 прим. — ISBN 978-966-489-183-4.
- Широчин С., Михайлик О. Невідомі периферії Києва. Солом'янський район. — 2-ге. — К. : Скай Хорс, 2020. — 400 с. — (Невідомі периферії Києва) — 300 прим. — ISBN 978-966-2536-61-46.
- Майко В. В. Православные церкви Киева 1037—1917: энциклопедический справочник. — Симферополь, 2020. — 475 с. — ISBN 978-5-905463-15-0.
- Храми Києва. Мультимедійна енциклопедія. 3DMEDIA, 2000.
