Дивізійна церква

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дивізійна церква
Lagernaya cerkov.jpg
50°27′58″ пн. ш. 30°26′44″ сх. д. / 50.4663280000277723° пн. ш. 30.44564700002777968° сх. д. / 50.4663280000277723; 30.44564700002777968Координати: 50°27′58″ пн. ш. 30°26′44″ сх. д. / 50.4663280000277723° пн. ш. 30.44564700002777968° сх. д. / 50.4663280000277723; 30.44564700002777968
Тип споруди церква
Розташування Україна УкраїнаКиїв
Архітектор А. Краусс
Засновник військове відомство
Початок будівництва 1895
Кінець будівництва 1895
Зруйновано початок 1920-х
Відбудовано не відбудовувалась
Належність РПЦ
Адреса знаходилася на території Сирецьких таборів

Дивізійна церква Сирецьких таборів — православний безпарафіяльний храм у Києві, що знаходився на території Сирецьких військових таборів, поблизу сучасних будинків № 3-А і 3-Б по вулиці Олени Теліги[1], збудований 1895 року[2].

Історія храму[ред. | ред. код]

Сирецькі військові табори були засновані 1869 року. У 1895 році для релігійних відправ тут збудували стаціонарну дивізійну церкву за проєктом техніка А.-Ф. Краусса[2], який керував будівництвом безкоштовно. Це була невелика дерев'яна, прямокутна у плані будівля у спрощених формах псевдоросійського стилю. Центральна частина завершувалася четвериком із наметом на гранчастому барабані, із цибулястою главкою; бабинець увінчувався квадратною у плані дзвіницею з наметом і трохи меншою цибулястою главкою[2]. Церква була безіменною, не присвяченою жодному святому, адже представляла собою лише культову споруду, для богослужінь в ній розміщували пересувний престол та антимінс того військового формування, яке на той час перебувало в таборі[3][4][2].

Стояла церква в місцевості між сучасними вулицями Олени Теліги, Івана Гонти, Парково-Сирецькою та Дорогожицькою[3]. Під час Громадянської війни ця ділянка Сирецьких таборів, включно із церквою зазнала значних пошкоджень. Дерев'яну церкву почали потроху розтягати на дрова, але 1920 року міська влада дозволила мешканцям сусідніх Караваєвих дач перенести залишки церковної будівлі до себе і використати їх для зведення нового храму. У 1921 році на Караваєвих дачах почали будівництво, а 1923 року освятили нову церкву на честь Преображення Господня[3][5].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Київ з передмістями, за зйомкою 1897 року (1918-03).
  2. а б в г Третяк, 2004, с. 91.
  3. а б в Кальницький, 2012, с. 125.
  4. Майко, 2020, с. 380.
  5. Кальницький М. Б.. Неизвестный Киев: верующие против НКВД. www.interesniy.kiev.ua. Інтересний Київ. Архів оригіналу за 13 квітня 2021. Процитовано 16 квітня 2022 року.  (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Третяк К. О. Втрачені споруди та пам'ятники Києва: довідник. — К. : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2004. — 248 с. — 500 прим. — ISBN 966-594-548-3.
  • Кальницький М. Б. Зруйновані святині Києва: втрати та відродження. — К. : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2012. — 224 с. — 600 прим. — ISBN 978-966-489-183-4.
  • Майко В. В. Православные церкви Киева 1037—1917: энциклопедический справочник. — Симферополь, 2020. — 475 с. — ISBN 978-5-905463-15-0.
  • Храми Києва. Мультимедійна енциклопедія. 3DMEDIA, 2000.