Комісія Хальштайна
Комісія Хальштайна — перша Європейська комісія, що пропрацювала 2 терміна з 7 січня 1958 року по 30 червня 1967 року. Головою комісії був німецький політик Вальтер Хальштайн.
Склад
Перша комісія
Перша комісія працювала з 7 січня 1958 року по 9 січня 1962 року. До неї входили 2 представника ФРН (включно з Хальштайном), Франції, Італії, по 1 від Бельгії, Нідерландів і Люксембурга. Три члени комісії дотримувалися лівих поглядів (комісар від Франції, Нідерландів та Італії). Спочатку комісар від Люксембурга теж був соціалістом, але він помер на посаді в 1958 році. Його замінив представник правих. Дотримувались консервативних поглядів 5 чоловік. Двоє від Західної Німеччини, по одному від Франції, Італії та Люксембургу. Жан Рей, який займався іноземними справами, був єдиним політиком-лібералом в комісії (призначений від Бельгії).
.svg){kind=small}
Друга комісія
Друга комісія працювала з 9 січня 1962 року по 30 червня 1967 року. Розклад сил залишився таким же: 3 соціалісти, 5 консерваторів, 1 ліберал. Власне склад мало змінився порівняно з першою комісією. Залишилися ті ж саме віце-голови, по одному комісару змінили Італія і Франція.
У складі обох комісій працювали два майбутніх голови Єврокомісії — Жан Рей і Сікко Мансхольт (представник Нідерландів, соціаліст, віце-голова і комісар сільського господарства).
Діяльність
Комісія Хальштайна була першою комісією Європейського економічного співтовариства, заснованого в 1957 році згідно з Римським договором. Перше засідання відбулося 16 січня 1958 року в замку Валь-Дюше (фр. Château de Val-Duchesse) в бельгійському регіоні Одергем. Цей економічний орган включав 9 учасників: по два від Франції, Італії та Німеччини, по одному від Бельгії, Нідерландів та Люксембурга. Комісія розпочала роботу з формування політики єдиного європейського ринку і в сфері сільського господарства[3]. Комісія досягла деяких успіхів, наприклад, в укладанні договору про ціни на зерно, який вдалося підписати після вето президента Франції Шарля де Голля на вступ Великобританії до товариства. Де Голль був опонентом комісії, і пропозиції, подібні до цього договору про ціни на зерно, були розроблені, щоб прив'язати Францію до Європейського економічного співтовариства. Іншим успіхом комісії вважається результат переговорів щодо Генеральної угоди з тарифів і торгівлі, відомих під назвою «раунд Кеннеді».
Пропозиції в галузі сільського господарства
У 1965 році голова комісії Вальтер Хальштайн висунув пропозиції щодо фінансування Єдиної сільськогосподарської політики. Ці пропозиції могли б дозволити співтовариству розвивати власні фінансові ресурси, що не залежали б від держав-членів, дати більше бюджетних прав Європейському парламенту. Передбачалося введення голосування у Європейській раді за принципом звичайної більшості. З цим не могла погодитися Франція, що вважала цей принцип обмеженням суверенітету країни[4] .
Щодо цієї пропозицій відбулася жвава дискусія, що вилилася в політичну кризу. Існує точка зору, згідно з якою комісари у повній мірі усвідомлювали неоднозначність підготовленого законопроекту і очікували на незгоду сторін. Одним з підтверджень на цю думку є факт особистої участі у розробці Вальтера Хальштайна, бо зазвичай пропозиції з питань сільського господарства готував комісар з сільгоспполітики Сіко Мансголт. Іншим доказом може слугувати гострота дискусії всередині комісії. Також вказують на взаємодію між Європейською комісією і Європарламентом. На той час Страсбурзька асамблея, що мала тільки консультативні повноваження, боролася за реальний вплив у спільноті. Хальштайн оголосив про пропозиції на засіданні парламенту за тиждень до розгляду їх у Раді союзу. Голова комісії вважав, що наднаціональні органи повинні отримати більше влади, і розраховував, що після його виступу на засіданні асамблеї підніметься хвиля єврооптимізму, за допомогою якої вдасться прийняти його пропозиції.
У Раді пропозиції комісії наклалися на розбіжності між державами-членами, що і призвело до кризи «порожнього крісла»[5].
Криза «порожнього крісла»
Суперечності загострилися, коли Франція розпочала головування у Раді. Комісія опинилась осторонь обговорення, бо центр дискусії перемістився до Ради, де Франція сперечалась з рештою країн Союзу. 30 червня 1965 року офіційний Париж відкликав своїх представників, заявивши, що вони не займуть свої місця в Раді, поки не буде знайдено компроміс. Криза «порожнього крісла» була першим випадком, коли робота Європейського економічного співтовариства була заблокована через дії держави-члена[4].
Франція бойкотувала співтовариство протягом 6 місяців. Але Європейська комісія продовжувала роботу. Вальтер Хальштайн та інші комісари робили заяви щодо положення в співтоваристві. Комісія хотіла розробити нові пропозиції, які повинні були отримати підтримку всіх членів союзу. Однак авторитет комісії в цій кризі не був достатнім, для того щоб комісари змогли вивести співтовариство з глухого кута. Головна проблема полягала в розбіжностях між країнами, і тому криза могла бути подоланий тільки в Раді, де були представлені всі держави.
Ризик ізоляції і загроза стабільності національної економіки змусили Францію відновити переговори. У січні було вирішено провести в Люксембурзі зустріч представників усіх країн-учасниць, але без представників комісії. П'єр Вернер, прем'єр-міністр Люксембургу, запропонував компромісне рішення: якщо країна вважає, що її життєво важливі інтереси можуть бути порушені, то вона має право використовувати право вето в Раді. В інших випадках рішення приймаються звичайною більшістю голосів. Однак так і не було визначено, що саме вважати під терміном «національні інтереси», також не була прописана процедура арбітражу в разі нової суперечки між країнами[6]. «Люксембурзький компроміс» не тільки не збільшив повноваження Європейської комісії, але ще сильніше прив'язав комісію до рішень Ради Європи, звинувативши її у перевищенні повноважень[7]. Єврокомісія стала головною жертвою кризи «порожнього крісла», втративши авторитет і вплив на багато років.
Закінчення діяльності
Коли підійшов до кінця другий термін комісії Хальштайна в січні 1966 року, французький міністр закордонних справ Моріс Кув де Мюрвіль наполіг на зміні голови комісії, яка, як передбачалося, повинна стати єдиним органом для Європейського економічного співтовариства, Європейського об'єднання вугілля і сталі і Євроатому[8]. Так як згоди щодо зміщення Вальтера Хальштайна не було досягнуто, він, відповідно до 159 статті Римського договору, залишився на посаді в якості виконуючого обов'язки. Це означало, що злиття трьох спільнот, заплановане на січень 1966 року, було відкладене[9]
У зв'язку з конфронтацією з Шарлем де Голлем виникла пропозиція, щоб призначити Хальштайна на наступний термін головою комісії лише на 6 місяців. Вальтер Хальштайн побачив у цьому порушення тексту Договору про співтовариство і 5 травня 1967 року попрохав не призначати його зовсім.
Примітки
- ↑ Призначений головою вищої ради Європейське об'єднання вугілля і сталі.
- ↑ Помер.
- ↑ The Hallstein Commission. Europa (web portal). Архів оригіналу за 4 липня 2013.
- ↑ а б (англ.) The 'empty chair' policy. CVCE. Архів оригіналу за 4 липня 2013. Процитовано 26 серпня 2013.
- ↑ (англ.) Ludlow, N (2006). De-commissioning the Empty Chair Crisis : the Community institutions and the crisis of 1965–6 (PDF). Лондонська школа економіки і політичних наук. Архів оригіналу (PDF) за 25 октября 2007. Процитовано 24 вересня 2007.
- ↑ (англ.) The Luxembourg Compromise. CVCE. Архів оригіналу за 4 липня 2013. Процитовано 26 серпня 2013.
- ↑ (англ.) Final Communiqué of the extraordinary session of the Council.
- ↑ (нім.) Hallstein So oder so EWG.
- ↑ (нім.) Hallstein Verdiente Leute.