Свято-Троїцька церква (Богуслав)
| Свято-Троїцька церква м.Богуслав | |
|---|---|
| Назва на честь: | Трійця |
 | |
49°32'52N, 30°52'17E | |
| Статус | пам'ятка архітектури національного значення |
| Статус спадщини | пам'ятка архітектури національного значення України |
| Країна |  Україна |
| Розташування | Богуслав |
| Конфесія | УПЦ МП |
| Єпархія | Білоцерківська |
| Архітектурний стиль | пізній класицизм |
| Будівництво | 1862 |
| Настоятель | протоієрей Михаїл Залізницький |
| Сайт | bogblag.org.ua |
  Свято-Троїцька церква (Богуслав) (Україна) | |
 | |
 Свято-Троїцька церква у Вікісховищі | |
Свято-Троїцька церква - православна церква 1862 р. у місті Богуславі Київської області, побудована в стилі пізнього класицизму, розташована за адресою вул. К. Маркса, 6, чинний православний храм Московського патріархату. Церква є пам'яткою архітектури національного значення.
Історична довідка
За переказами українського краєзнавця Лаврентія Похилевича[1], в Богуславі були три церкви: Покровська, Троїцька та Параскевська. Покровська була побудована в не зовсім зручному для парафіян місці, на острівці, тому «во время полноводья весной, недели на две, сообщение с прихожанами затрудняется». Зараз на цьому місці церкви вже давно немає, а замість неї височіє пам‘ятник героїчній Марусі Богуславці. Собор св. Параскеви був збудований в 1747 році та згорів 27 квітня 1826 року. Троїцька ж була побудована ще в 1739 році та з часом зістарілася, а замість неї на місці згорівшого Параскевського собору побудували сучасний Свято-Троїцький храм. Хоча він був освячений як Свято-Троїцький, але проектувався він, як Свято-Параскевський, тому в Богуславі до цього часу залишилася традиція відмічати храмове свято саме в день святої Параскеви[2].
Будівництво величного кам’яного храму розпочалося в 1833 році, але з різних причин затяглося майже на три десятиліття і супроводжувалося багатьма перипетіями[3]. Згідно складеного кошторису, воно мало обійтися у вельми серйозну суму – понад 31 тис. крб. Графиня О.В.Браницька згідно даного нею заповіту пожертвувала на спорудження храму 15 тис. крб., а Святійший Синод Руської Православної Церкви розпорядився «сделать нужные внушения прихожанам, чтобы недостающую противу сметного количества сумму старались они по возможности дополнять собственными приношениями». Після того, як миряни м. Богуслава зуміли зібрати лише 2 тис. крб., Синод також виділив 10 тисяч, але до потрібної суми це все одно «не дотягувало». Нестача коштів та скора смерть Олександри Браницької в 1838 році сприяли затриманню та, згодом, тривалому припиненню будівельних робіт. Син графині, котрому за заповітом дістався Богуслав, був католиком та відмовився від продовження будівництва Свято-Троїцького храму. Храм знову ненадовго отримав нове життя, коли в 1852 році митрополит Київський і Галицький Філарет (Амфітеатров) благословив будівництво, але завершено будівництво було вже лише в 1861 році. Про це головноуправляючий Богуславськими маєтками дворянин Віктор Деко одразу ж повідомив новопризначеного київського митрополита Арсенія (Москвіна) і в 1862 році владика освятив церкву на честь Пресвятої Трійці.
Втім, ще й після освячення існувало чимало проблем. Довге будівництво далося взнаки: у споруді храму з’явилися тріщини, незабаром виникла потреба розширити вівтар. У 1866 та 1874 роках храм довелося серйозно ремонтувати. Чимало пожертв було здійснено мирянами м. Богуслава, і в травні 1894 року згідно рапорту священика «храм снаружи и внутри приведен в должный порядок».
Радянські часи будівля Свято-Троїцького храму пережила відносно спокійно. За неофіційною інформацією, приміщення використовували як базу для матеріалів, які купували на ринку, складали в храмі, а потім перевозили до Києва. Внаслідок зберігання міндобрив та, зокрема селітри, в соборі й по цей час існує підвищена вологість, що призводить до руйнування стін та потреби в частому ремонті.
Архітектура
Церква зведена за проектом невідомого майстра в стилі пізнього класицизму. Будівля побудована в нетиповому для українських православних храмів стилі. Споруда характерна оточенням колонад, що ведуть на вулицю і площу. Головною частиною храму є ротонда — кругла споруда, оточена колонами і увінчана куполом, яка складається з двох об’єктів: внутрішнього, який власне і є ротондою, і зовнішнього, який складається з абсиди на сході, колонад на півночі і півдні і квадратної дзвіниці зі шпилем на заході. Парадний фасад церкви - чотириколонний портик тосканського ордера. Церкву видно здалеку, адже розташована вона на пагорбі на лівому березі річки Рось. Первісний інтер'єрний розпис не зберігся. Те, що ми побачимо сьогодні - справа рук місцевого художника, який розписував храм протягом декількох років до самої своєї смерті. Розпис було зроблено у нововізантійському стилі. Завершив справу всього життя свого вчителя його помічник, що доти взагалі не тримав у руці пензель. Тому розписи в деяких місцях храму дещо відрізняються за манерою письма. Внутрішній розпис закінчено в 2004 р., а в 2008 р. — зовнішній капітальний ремонт.
Примітки
- ↑ «Сказания о населенных местностях Киевской губернии», укладач Л. Похилевич, видавець О. Пшонківський, 2007
- ↑ Сайт Білоцерківської єпархії Української православної церкви
- ↑ В. Перерва. Графи Браницькі: підприємці та меценати, видавець О. Пшонківський, 2010