Міст Мірабо (поезія)

Міст Мірабо
Mirabeau pont
Жанр	вірш
Форма	вірш
Тема	Міст Мірабо і любов
Автор	Гійом Аполлінер
Мова	французька
Написано	1907
Опубліковано	лютий 1912
Цей твір у Вікісховищі

«Міст Мірабо» - вірш, який належить перу Гійома Аполінера, написаний ним у 1907 році. Вірш увійшов до збірки «Алкоголі. Вірші 1898—1913 рр.» є Тема його — кохання, що минає, спливає з життя героя.

Загальна характеристика

Міст Мірабо для багатьох поколінь французів — символ вічної історії взаємин чоловіка і жінки, чимало зізнань у коханні чула ріка і котила свої хвилі далі. У невпинному русі ріки почуттів — запорука розвитку життя. Автор утверджує цінність внутрішніх переживань особистості, мінливих, але прекрасних. Душа ліричного героя цього твору ніби відділяється у своїй журбі від свого носія і летить за водою, а серце б'ється в унісон з усім світом:

Любов сплива як та вода бігуча Любов сплива Життя хода тягуча Надія ж невгамовано жагуча  Хай б'є годинник ніч настає Минають дні а я ще є . («Міст Мірабо») Історія написання Поезія присвячена Марі Лорансен , з якою поет познайомився 1907 року, їй було двадцять два роки, йому — двадцять сім. Марі художниця, трохи писала вірші. А він тільки шукав свій шлях у літературі . Позаду лишилися нещасливе кохання до англійки Анні Плейден і виснажлива праця в столичних журналах. Гійом Аполлінер і Марі Лорансен любили одне одного протягом п'яти років — років, які, за словами митця, «можливо, були найважливішими» для нього. Однак їм не судилося бути разом усе життя. Сум розлуки втілений у вірші "Міст Мірабо», що увібрав у себе не тільки пам'ять про інших коханих Аполлінера , а й роздуми про саме життя, про плин часу, про те, що все минає в цьому світі. Марі Лорансен теж написала вірш з приводу розлуки з Аполлінером.. Не просто печальная А скорбящая Не просто скорбящая А несчастная Не просто несчастная А страдающая Не просто страдающая А покинутая Не просто покинутая А сирая Не просто сирая А изгнанная Не просто изгнанная А мертвая Не просто мертвая А забытая. Образна система У вірші «Міст Мірабо» поет пише про кохання, що минає. Тисячі закоханих стояли на мосту Мірабо і дивилися на плин Сени, та для кожної людини кохання неповторне, як неповторне воно для ліричного героя вірша Аполлінера. Сум від втраченої любові викликає в нього роздуми про час і про життя взагалі. Тому можна зазначити, що автор не обмежується темою кохання. У творі порушуються філософські проблеми: життя і смерті, тлінності і вічності, існування особистості. Одним із центральних є образ Сени, що невпинно котить свої хвилі. Це уособлення життя і часу, в якому, зрештою, все минає — і надії, і кохання, і розчарування. Категорія часу знаходить вираження і в інших образах твору — годинника, зміни дня й ночі. Художні засоби Ліричний герой сприймає життя як поєднання різних начал, тому вірш побудований на антитезах, майстерно відтворених перекладачем: «журба і втіха крутнява шалена» . , «вода бігуча — життя хода тягуча» . , «любов сплива — надія ж невгамовно, жагуча» . , «минають дні а я ще є» . . Основний художній прийом, який застосовує поет, — психологічний і синтаксичний паралелізм «Любов сплива як та вода бігуча...». . Почуття людини порівнюються з природними явищами (ріка, ніч, рух, день тощо). Попри елегійну тональність вірша, твір не є песимістичним. Це підкреслюється у рефрені: Хай б'є годинник ніч настає Минають дні а я ще є. Усе минає в цьому світі, та якщо залишається людина, якщо вона живе, то є й очікування нового дня і нових почуттів. На противагу швидкоплинному автор утверджує вічне — життя і цінність людського «я». Міст Мірабо — сталий образ, що не змінюється на відміну від інших, плинних образів цього вірша. Його можна сприймати і як символ кохання (бо це улюблене місце зустрічі закоханих у Парижі), однак він є ще й узагальненим символом вічного, нетлінного, непідвладного часу. Новаторство поета Зображувальні засоби вірша підкорені виявленню її думки — життя триває, лине, змінюється. Аполлінер вживає велику кількість дієслів, що передають саме рух, зміну станів. А от форма вірша — старовина пісня ткаль, яку співали сотні років дівчата. Це поєднання руху і сталості наче утворює місток між вічністю і теперішнім, дарує надію на майбутнє. Гійом Аполлінер заклав підвалини нового сюрреалістичного мистецтва. У його творах реальність зображується у своєрідному синтезі, нерозривному зв'язку і взаємовпливу внутрішнього світу людини і реальності, а почуття передаються через ознаки реальності. Автор відмовляється від пунктуації, вважаючи важливішою за неї мелодію вірша, що створюється завдяки ритму, алітераціям, асонансам, паузам. У вірші немовби співає сама душа, яка не знає жодних розділових знаків у нескінченному вирі подій і почуттів. Висновки «Міст Мірабо» став своєрідною візитною карткою любовної лірики XXст. Це — щемливий твір про кохання, що без вороття спливає, немов води річки Сени, і про надію, яка, попри сум і розчарування, залишається «невгамовно жагучою». Але і в цьому шедеврі світової інтимної лірики Аполлінером залишився поетом великого міста — улюбленого Парижа. Лірична сповідь героя розгортається на тлі урбаністичного пейзажу й обертається навколо своєрідних емблем столиці Франції — річки Сени та мосту Мірабо. Ці образи, зберігаючи свою конкретність, увиразнюють ідею єдності плинності буття (річка) й непо¬рушності його духовних опор (міст). Аполлінер, спираючись на нові естетичні засади, повернув у поезію реально-чуттєве начало. Ліричний герой творів поета сприймає світ через образ дитини урбаністичної цивілізації. Реальність зображується у своєрідному синтезі, нерозривному зв'язку і взаємовпливі внутрішнього світу людини і реальності. Виноски Джерела Аполлинер Гийом "Собрание сочинений в 3 томах" Том 3 Несобранные рассказы. О художниках и писателях. Литературные портреты и зарисовки, М., Книговек, 2011 г. О. М. Ніколенко, Ю. В. Бардакова Гійом Аполлінер Райнер Марія Рільке «Ранок», 2003. — 266 ст. Наливайко Д. Статті «Панорама французької поезії від Аполлінера до Превера» Стихи// Лившиц Б. От романтиков до сюрреалистов. Л.: Время, 1934, с.112-123. Див. також Гійом Аполлінер Алкоголі. Вірші 1898— 1913рр. [[1]]}