Етнічні чистки грузинів в Абхазії
Етні́чні чи́стки грузи́нів в Абха́зії,[1][2][3][4][5][6][7][8][9][10] також відомі як масові вбивства грузинів в Абхазії[11][12] або геноцид грузинів в Абхазії (груз. ქართველთა გენოციდი აფხაზეთში)[13] — етнічні чистки,[14] масові вбивства[15] і насильницьке масове вигнання тисяч етнічних грузинів Абхазії абхазькими сепаратистами та їхніми союзниками (у тому числі можливими добровольцями з Росії)[8][16][17][18][19]під час грузино-абхазького конфлікту 1992-1993 років та в 1998 році. Серед убитих були і вірмени, греки, росіяни та помірковані абхази.[20] Приблизно від 200 до 250 тисяч грузинських мирних жителів стали внутрішньо переміщеними особами.[21] Факти етнічних чисток і різанини грузинів було офіційно визнано конвенціями Організації з безпеки і співробітництва в Європі в 1994, 1996 та 1997 роках під час Будапештського, Лісабонського і Стамбульського самітів, а «винуватців воєнних злочинів, скоєних під час конфлікту», засуджено.[22] 15 травня 2008 Генеральна Асамблея ООН прийняла (14 голосами проти 11, при цьому 105 утрималося) резолюцію A/RES/62/249, в якій «підкреслює важливість збереження майнових прав біженців і внутрішньо переміщених осіб з Абхазії (Грузія), включаючи жертв засвідчених етнічних чисток, та закликає всі держави-члени утримати осіб, які перебувають під їхньою юрисдикцією, від придбання власності на території Абхазії (Грузія) у порушення прав репатріантів».[23] Рада Безпеки ООН ухвалила низку резолюцій, у яких вона закликала до припинення вогню.[24]
Передумови
До війни 1992 року грузини складали майже половину населення Абхазької автономії, тоді як абхази становили менш ніж одну п'яту частину населення. Зовсім інакше стояли справи в 1926 році, коли ці дві групи населення були майже рівновеликі, налічуючи близько третини кожна, при цьому решту складали росіяни, вірмени і греки. Великомасштабне заселення Абхазії грузинами, росіянами і вірменами непомірно збільшило чисельність цих трьох груп населення: під 1989 рік грузинське населення зросло майже вчетверо зі 67 494 жителів до 239 872, вірмен в Абхазії побільшало втричі, а росіян — у шість разів, тоді як кількість абхазів навіть не подвоїлася.[25]
Військовий конфлікт в Абхазії
У 1992 році політична обстановка в Абхазії набула рис військового протистояння між урядом Грузії та абхазькими сепаратистами. Бойові дії пожвавилися, коли війська Міністерства внутрішніх справ і оборони Грузії разом з підрозділами поліції взяли Сухумі і підійшли до міста Гудаута. Ініційована грузинами в Сухумі політика етнічної вибірковості створила одночасно біженців і ядро бійців, рішуче налаштованих відвоювати втрачені домівки.[26] Проте у міру розгортання війни абхазькі сепаратисти проводили ту саму політику насильницького масового переселення етнічних грузинів з їхніх домівок, що насильно позбавило власних осель 250 000 осіб.[2] Як гадають, завдяки допомозі з Росії, їм удалося переозброїтися і організувати «добровольчі батальйони» з Північного Кавказу. На думку політолога Георгія Мирського, російська військова база в Гудауті «постачала абхазькій стороні зброю і боєприпаси». [17] Що більше, додає він, «ніколи не надавали ніяких прямих доказів цього, але було б наївно вважати, що танки, ракети, гаубиці, артилерійські системи та інше важке озброєння, яке нарощували сили антигрузинської коаліції, використовуючи його у своїй війні, було захоплено у противника». [17] Ця антигрузинська військова коаліція складалася з північнокавказької групи «Конфедерація гірських народів Кавказу», чеченської дивізії Шаміля Басаєва «Сірий вовк», вірменського батальйону «Баграмян», козаків, бойовиків із Придністров'я та різних російських спецпідрозділів.[27][28][29][30][31][32] За словами політолога Бруно Коппітерса, «західні уряди запустили певні дипломатичні ініціативи в Організації Об'єднаних Націй і склали звернення до Москви з метою зупинити активну залучення її збройних сил до конфлікту. Рада безпеки ООН прийняла ряд резолюцій, в яких закликає припинити вогонь, і засудила абхазьку політику етнічних чисток». [33]
Зіткнувшись із сотнями тисяч етнічних грузинів, які не бажали покидати свої домівки, абхазька сторона запустила процес етнічної чистки з метою вигнання і ліквідації грузинського етнічного населення в Абхазії.[34]
Точна кількість загиблих під час етнічних чисток є предметом дискусій, однак вона коливається від 8 000 до 10 000 осіб, не включаючи цивільних, убитих у 1998 році під час сепаратистського наступу на Гальський район.[35] Приблизно від 200 до 250 тис. етнічних грузинів було вигнано зі своїх осель.[21] Кампанія етнічних чисток також торкнулася і росіян, вірмен, греків, поміркованих абхазів та інших дрібних етнічних груп, що проживають в Абхазії. Більш ніж 20 000 будинків, що належали етнічним грузинам, було знищено. Сотні шкіл, дитячих садків, церков, лікарень, історичних пам'яток було розграбовано і зруйновано.[20]
Національна доповідь Державного департаменту США 1994 року описує сцени масових порушень прав людини, що підтвердила і «Human Rights Watch» на основі своїх власних вислідів. За даними Національного звіту Держдепу США про конфлікт в Абхазії (Грузія):
[Абхазькі] сепаратистські сили коїли масові злодіяння проти грузинського цивільного населення, вбиваючи багато жінок, дітей і людей похилого віку, беручи одних у заручники і катуючи інших ... вони також убили чимало грузинських цивільних осіб, які залишилися на захопленій абхазами території ...
Сепаратисти створили атмосферу терору проти грузинської більшості населення, хоча постраждали також і інші національності. за деякими повідомленнями, до скоєння звірств разом з місцевими абхазькими військами причетні і чеченці та інші північні кавказці з Російської Федерації ... Ті, хто втік з Абхазії, надали досить вірогідні свідчення про ті звірства, включаючи вбивства цивільних осіб без огляду на вік і стать. Трупи, повернуті з утримуваної абхазами території, містили ознаки великих катувань.[36]
Після закінчення війни уряд Грузії, ООН, ОБСЄ, а також самі біженці почали досліджувати і збирати докази, що підтверджують факти геноциду, етнічних чисток і депортації, які проводила абхазька сторона в ході конфлікту. В 1994 році і потім у 1996 році ОБСЄ під час Будапештського саміту дала своє офіційне визнання етнічних чисток грузинів в Абхазії і піддала осуду «виконавців воєнних злочинів, скоєних під час конфлікту».[37]
У березні 2006 року Гаазький трибунал щодо воєнних злочинів оголосив, що розглянув усі документи, представлені грузинською стороною, та після повномасштабного розслідування дійшов висновку, що підтримає звинувачення і розпочне судові слухання проти кампанії етнічної чистки, воєнних злочинів і терору, заподіяних етнічним грузинам в Абхазії.[38][39]
За словами Кетрін Дейл з Управління Верховного комісара ООН у справах біженців:
У великому скупченні переміщених осіб у колишньому туристичному таборі в Кутаїсі розказують про «поширену практику» під назвою «італійська краватка», коли вирізали з горла язик і прив'язували навколо шиї. Одна жінка розповідає про чоловіка, якого змусили гвалтувати рідну дочку-підлітка, і про абхазьких солдатів, які вступали в статеві зносини з мертвими тілами. Один чоловік розказує, як у Гудауті один абхаз убивав маленьких дітей, а потім відрізав їм голови, щоб грати ними у футбол. Ці теми повторюються у багатьох окремих розповідях.[40]
Факти етнічної чистки (1992-1993)
Грузинське командування хотіло провести в Абхазії бліцкриг ... Та не все вирішується танками і «градами». Абхази не мають іншої землі, нам немає куди йти. Але і грузини більше не можуть тут жити. В Абхазії вони можуть тільки померти. (Віталій Смир, 1992) [41] |
Нижче наведено кілька прикладів з Гельсінських доповідей «Human Rights Watch» і документації, поданої на розгляд в ООН і в Гаазький трибунал щодо воєнних злочинів.
Падіння Гагри
3 вересня 1992 року за посередництва Росії між грузинською стороною та абхазькими сепаратистами було підписано угоду, яка зобов'язувала Грузію вивести свої військові сили з міста Гагра. Угода змушувала абхазьких сепаратистів із Гудаути не проводити свої атаки на місто. Незабаром після цього грузинські сили, які включали батальйони «Шавнабада», «Аваза» і «Білий Орел» (разом з танками і важкою артилерією), покинули місто. Залишилися тільки невеличкі осередки збройних груп (з добровольчих підрозділів етнічних грузинів Гагри). Проте 1 жовтня абхазька сторона порушила угоду і почала повномасштабний наступ на Гагру. Атака була добре скоординована і здійснена головним чином силами чеченських (під командуванням Шаміля Басаєва) та інших північнокавказьких бойовиків. Тим часом у Гагрі невеликі грузинські загони втратили контроль над міськими околицями (Леселідзе і Колхіда) і, кінець кінцем, були знищені в центрі міста до кінця 1-го жовтня. З падінням міста грузинське населення Гагри опинилося в руках сепаратистів і їхніх союзників. Під час падіння Гагри було скоєно перші великі масові вбивства і етнічні чистки.[42]
Різанина в Камані
Падіння Сухумі
Післявоєнний період
Наслідки етнічних чисток в Абхазії виявилися нищівними для грузинського суспільства. Війна і подальші систематичні етнічні чистки вилилися у приблизно 200-250 тисяч[21] внутрішньо переміщених осіб, що втекли в різні райони Грузії, здебільшого у Мінгрелію (112 208 людей; УВКБ ООН, червень 2000 року). У Тбілісі і в інших куточках Грузії біженці займають для тимчасового проживання сотні готелів, гуртожитків і покинутих радянських військових казарм. Багатьом із них у пошуках роботи доводиться їхати в інші країни, насамперед у Росію.[43]
На початку 90-х біженці, проживаючи в Грузії, противилися інтеграції в грузинське суспільство. Уряд Грузії не сприяв асиміляції біженців, побоюючись «втратити один із аргументів на користь збереження панування над Абхазією».[44]
З 1994 по 1998 рік близько 60 000 грузинських біженців стихійно повернулися в Гальський район Абхазії, але десятки тисяч змушені були знову переселятися, коли в 1998 році в Гальському районі поновилися бойові дії. І все ж таки, з 1998 року в Гальський район повернулися від 40 до 60 тис. біженців, включаючи осіб, які щодня їздять на роботу і назад через лінію припинення вогню, та сезонних робітників, що мігрують відповідно до сільськогосподарських циклів.[45] Ситуація з правами людини в населених грузинами місцевостях Гальського району залишається нестійкою. ООН та інші міжнародні організації досі безуспішно закликають абхазькі фактичні органи влади «утримуватися від вжиття заходів, несумісних із правом на повернення і з міжнародними нормами у галузі прав людини, такими як дискримінаційне законодавство ... [та] співпрацювати при створенні постійного міжнародного бюро з прав людини в Галі і допускати цивільну поліцію ООН без подальшого зволікання».[46]
Див. також
Примітки
- ↑ Будапештська і Женевська декларації щодо етнічних чисток грузинів в Абхазії з 1992 по 1993 рік, прийняті ОБСЄ в 1994 і 1999 роках відповідно
- ↑ а б The Guns of August 2008, Russia's War in Georgia, Svante Cornell & Frederick Starr, p 27
- ↑ Anatol Lieven, "Victorious Abkhazian Army Settles Old Scores in An Orgy of Looting, The Times, 4 October 1993
- ↑ In Georgia, Tales of Atrocities Lee Hockstander, International Herald Tribune, 22 October 1993
- ↑ The Human Rights Field Operation: Law, Theory and Practice, Abkhazia Case, Michael C. O'Flaherty
- ↑ The Politics of Religion in Russia and the New States of Eurasia, Michael Bourdeaux, p. 237–238
- ↑ Managing Conflict in the Former Soviet Union: Russian and American Perspectives, Alekseĭ Georgievich Arbatov, p. 388
- ↑ а б On Ruins of Empire: Ethnicity and Nationalism in the Former Soviet Union Georgiy I. Mirsky, p. 72
- ↑ Freedom in the World: The Annual Survey of Political Rights and Civil Liberties by Roger Kaplan, p 564
- ↑ Small Nations and Great Powers: A Study of Ethnopolitical Conflict in the Caucasus, p 174
- ↑ Chervonnaia, Svetlana Mikhailovna. Conflict in the Caucasus: Georgia, Abkhazia, and the Russian Shadow. Gothic Image Publications, 1994.
- ↑ Small Nations and Great Powers: A Study of Ethnopolitical Conflict in the Soviet Union, Svante E. Cornell
- ↑ Tamaz Nadareishvili, Conspiracy Against Georgia, Tbilisi, 2002
- ↑ Human Rights Watch Helsinki, Vol 7, No 7, March 1995, p 230
- ↑ Crossroads and Conflict: Security and Foreign Policy in the Caucasus and Central Asia, Gary K. Bertsch, Page 161
- ↑ Cornell Svante. Autonomy and Conflict: Ethnoterritoriality and Separatism in South Caucasus-Cases in Georgia, p 181
- ↑ а б в Georgiy Mirsky. On Ruins of Empire: Ethnicity and Nationalism in the Former Soviet Union, (United States: Greenwood Press 1997),p 73
- ↑ Goltz Thomas. Georgia Diary: A Chronicle of War and Political Chaos in the Post-Soviet (United States: M.E. Sharpe 2006), p 133
- ↑ Chervonnaia Svetlana. Conflict in the Caucasus: Georgia, Abkhazia, and the Russian Shadow, p 59
- ↑ а б Conflict in the Caucasus: Georgia, Abkhazia, and the Russian Shadow by S. A. Chervonnaia and Svetlana Mikhailovna Chervonnaia, pp 12–13
- ↑ а б в Abkhazia Today. The International Crisis Group. Europe Report N°176 – 15 September 2006, page 23. Free registration needed to view full report
- ↑ Resolution of the OSCE Budapest Summit, Organization for Security and Co-operation in Europe, 1994-12-06
- ↑ A/RES/62/249, A/62/PV.97
- ↑ Commonwealth and Independence in Post-Soviet Eurasia Commonwealth and Independence in Post-Soviet Eurasia by Bruno Coppieters, Alekseĭ Zverev, Dmitriĭ Trenin, p 61
- ↑ Population censuses in Abkhazia: 1886, 1926, 1939, 1959, 1970, 1979, 1989, 2003 (рос.)
- ↑ Human Rights Watch report. Georgia/Abkhazia: Violations of the Laws of War and Russia's Role in the Conflict, page 23. Published in March, 1995
- ↑ Goltz Thomas. Georgia Diary: A Chronicle of War and Political Chaos in the Post-Soviet (United States: M.E. Sharpe 2006), 133
- ↑ The War in Abkhazia (1993 Russian Forces Ethnic Cleansing Campaign) by Svante E. Cornell
- ↑ Allah's Mountains: The Battle for Chechnya, by Sebastian Smith, p 102
- ↑ Oil and Geopolitics in the Caspian Sea Region, by Michael P. Croissant, Bülent Ara, p 279
- ↑ Russian Foreign Policy and the CIS: Theories, Debates and Actions by Nicole J. Jackson, p 122
- ↑ Open Democracy: Abkhazia-Georgia, Kosovo-Serbia: parallel worlds?
- ↑ Commonwealth and Independence in Post-Soviet Eurasia Commonwealth and Independence in Post-Soviet Eurasia by Bruno Coppieters, Alekseĭ Zverev, Dmitriĭ Trenin, p 61
- ↑ US State Department, Country Reports on Human Rights Practices for 1993, February 1994, pp. 120
- ↑ Chervonnaia, Svetlana Mikhailovna. Conflict in the Caucasus: Georgia, Abkhazia, and the Russian Shadow., p 10
- ↑ SDHR. State Department, Country Reports on Human Rights Practices for 1993, February 1994
- ↑ From the Resolution of the OSCE Budapest Summit, December 6, 1994
- ↑ The conflict in Abkhazia: dilemmas in Russian 'peacekeeping' policy, Lynch, Dov, pp 36–37
- ↑ Challenges to peacebuilding : managing spoilers during conflict resolution Newman Edward, p 282
- ↑ Catherine Dale. The Dynamics and Challenges of Ethnic Cleansing: The Georgia-Abkhazia Case, 1 August 1997, by Catherine. Dale, Oxford Press, Refugee Survey Quarterly.1997; 16: 77-109
- ↑ Quote by Vitaliy Smyr, «Комсомольська правда» 19 грудня 1992, стор. 2
- ↑ Доповідь «Г'юман райтс вотч», перший проект, складений у грудні 1993 року і поданий у гельсінський офіс.
- ↑ 30,000 Georgians left Abkhazia for Russia - Mullen, J. Atticus Ryan; Christopher A. Mullen (1998). Unrepresented Nations and Peoples Organization: Yearbook 1997. Martinus Nijhoff Publishers. с. 173. ISBN 90-411-1022-4.
- ↑ Dudwick, Nora; Elizabeth Gomart; Alexandre Marc (2003). When Things Fall Apart. World Bank Publications. с. 245. ISBN 0-8213-5067-6.
- ↑ UN High Commissioner for refugees. Background note on the Protection of Asylum Seekers and Refugees in Georgia remaining outside Georgia, cached version
- ↑ Report of the Representative of the Secretary-General on the human rights of internally displaced persons – Mission to Georgia. United Nations: 2006.