Міжнародний кримінальний суд

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Логотип
Країни учасники МКС:
   Учасники
   Підписали, але не ратифікували
   Не підписали і не ратифікували
Будівля МКС у Гаазі

Міжнаро́дний криміна́льний суд (МКС) — перший правовий інститут, що діє постійно, в компетенцію якого входить переслідування осіб, відповідальних за геноцид, воєнні злочини і злочини проти людяності. Заснований на основі Римського статуту, прийнятого в 1998 році. Існує з липня 2002 року.

На відміну від інших міжнародних і змішаних кримінальних судів, МКС є установою, що діє постійно. У його компетенцію входять злочини, здійснені після набуття чинності Римського статуту. Розташований у місті Гаазі, проте за бажанням Суду засідання можуть проходити у будь-якому місці. Міжнародний кримінальний суд не слід плутати з Міжнародним судом ООН, який також засідає в Гаазі, але має іншу компетенцію. МКС не входить в офіційні структури Організації Об'єднаних Націй, хоча може порушувати справи за поданням Ради Безпеки ООН.

Історія[ред.ред. код]

Основная стаття: Римський статут Міжнародного кримінального суду

Міжнародне співтовариство давно прагнуло до створення постійно діючого міжнародного кримінального суду, але через всілякі розбіжності це питання впродовж тривалого часу завжди відкладувалося. Створення міжнародного кримінального суду політичних лідерів, обвинувачених у скоєнні міжнародних злочинів було вперше запропоновано в ході Паризької мирної конференції в 1919 році після Першої світової війни. Питання знову постало на конференції, що відбулася в Женеві під егідою Ліги Націй в 1937 році, що призвело до висновку першої конвенції, яка передбачала створення постійного міжнародного суду, для перегляду актів міжнародного тероризму. Конвенція була підписана 13 державами, але ніхто не ратифікував її і тому Конвенція не набула чинності.[1]

В 1948 році Генеральна Асамблея ООН у своїй резолюції вказувала про необхідність створення спеціального юридичного органу, який би на постійній основі займався кримінальним переслідуванням осіб, відповідальних за здійснення злочинів геноциду та інших злочинів аналогічної тяжкості. Робота над цим питанням була доручена Комісії міжнародного права, яка прийшла до висновку, що створення такого органу є бажаним і можливим з точки зору міжнародного права, проте пізніше робота в цьому напрямку Генеральною Асамблеєю була припинена у зв'язку з відсутністю консенсусу до визначення поняття агресія[2].

У середині XX століття після Другої світової війни міжнародне співтовариство досягло консенсусу тільки відносно визначення поняття геноциду, злочинів проти людяності та воєнних злочинів, прийнявши відповідні міжнародні документи з ним. Величезний вплив на формування міжнародного кримінального права надали Нюрнберзький і Токійський процеси над особами, винними у скоєнні військових злочинів, злочинів проти миру і проти людяності під час Другої світової війни. Надалі в умовах біполярного світу і загострення холодної війни питання про заснування міжнародного кримінального суду більше не піднімалося.

Тільки в кінці 1980-х - початку 1990-х роках після закінчення холодної війни до цього питання було знову привернуто увагу. Спершу в 1989 році уряд Тринідаду і Тобаго звернулося з листом до Генеральної Асамблеї з проханням відновити роботу над питанням про міжнародний кримінальний суд, який в тому числі володів би юрисдикцією щодо злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотичних речовин. Потім в 1991 році в колишній Югославії почалася кровопролитна громадянська війна, а в 1994 році в Руанді стався геноцид. Рада Безпеки ООН відреагувала на дві останні ситуації і своїм рішенням заснував ad hoc трибунали (МТКЮ і МТР) для залучення до покарання відповідальних осіб. Однак, оскільки ці трибунали були створені для розслідування злочинів, скоєних тільки в конкретний час і в рамках певного конфлікту, міжнародним співтовариством було досягнуто загальна згода про те, що остаточно назріло питання про заснування незалежного і постійного кримінального суду. На своїй 52-й сесії Генеральна Асамблея з даного питання постановила скликати в 1998 році під егідою ООН Дипломатичну конференцію в Римі за участю всіх держав. 17 липня 1998 міжнародне співтовариство досягло історичного рубежу, коли 120 держав підписало Римський статут - правову основу для створення постійного міжнародного кримінального суду, 21 країна утрималися від голосування. Сім країн, які проголосували проти договору були Китай, Ірак, Ізраїль, Лівія, Катар, та Сполучені Штати Ємен. Міжнародний кримінальний суд (МКС) є першим постійним міжнародним органом кримінального правосуддя, створеним на основі договору між державами, який необхідний, в першу чергу, для того щоб не допустити ситуації безкарності осіб, які вчинили найсерйозніші злочини, що викликають заклопотаність всього міжнародного співтовариства в цілому. МКС має статус незалежної міжнародної організації, і не є частиною структури ООН. Він розташовується в Гаазі, Нідерланди. Витрати суду фінансуються за рахунок його держав-учасників, а також можливі добровільні внески від урядів, міжнародних організацій, приватних осіб, корпорацій та інших суб'єктів[3]

Римський статут набрав чинності 1 липня 2002 після його ратифікації 60 країнами.

Країни учасники[ред.ред. код]

Держави стають учасниками МКС,а злочини, скоєні їх громадянами або на їх території - підсудними йому, за фактом ратифікації Римського статуту.

Станом на квітень 2013 Римський статут ратифікув 122 держави у всьому світі . З 193 держав-членів ООН ратифікувала тільки 121 (острови Кука не є членом ООН), 31 - підписали, але не ратифікували, а 41 - зовсім не підписали.

Ряд країн принципово заперечує проти самої ідеї МКС який обмежує суверенітет держав і дає невизначено широкі компетенції суду; серед них США, Китай, Індія, Ізраїль та Іран.

Самим ярим противником діяльності МКС є США. Уряд США хоча і підписав Римський статут в 2000 році, але вже в 2002 році відкликав свій підпис. Спочатку Білл Клінтон, підписуючи документ, пояснив, що США не збираються ратифікувати Римський статут, поки що повною мірою на власні очі не ознайомиться з роботою Міжнародного кримінального суду. Надалі вже адміністрація Буша-молодшого під приводом захисту своїх військовослужбовців повністю відмовилася від участі в Римському статуті, назвавши його таким, що порушує національні інтереси і суверенітет США. Крім того в 2002 році був прийнятий спеціальний Закон про захист американського персоналу за кордоном, який дозволив застосування військової сили для звільнення будь-якого американського громадянина або громадян з числа союзників США, затриманих на території якоїсь держави за ордером МКС. Також США уклали двосторонні угоди з низкою країн, в яких зобов'язали їх не видавати підозрюваних американських громадян Міжнародному кримінальному суду, а в разі порушення цих домовленостей США припинять надавати їм військову допомогу і будь-яку іншу підтримку. Держави-учасниці, що ратифікували Римський статут, поділяються на такі регіональні групи:

  1. Африканські держави;
  2. Азіатські держави, в тому числі держави в районі Тихого океану;
  3. Східноєвропейські держави;
  4. держави Латинської Америки та Карибського басейну;
  5. Західна Європа та інші держави.[4]

Станом на серпень 2010 року, 113 країн приєдналися до Суду, у тому числі майже вся Європа і Південна Америка та половина країн Африки. Сейшельські острови та Сент-Люсія стануть 112-м і 113-м членами організації з 1 листопада 2010 року. Сейшельські острови ратифікували Статут 10 серпня 2010, а 18 серпня 2010 Сент-Люсія передала документи для ратифікації Римського Статуту до Генерального Секретаря ООН.

Станом на квітень 2013 34 держави-учасника МКС відносяться до африканських країн, 18 - до азіатських, 18 - зі Східної Європи, 27 - з Латинської Америки і Карибського басейну і 25 - із Західної Європи та інших держав.

Склад суду[ред.ред. код]

В статті 34-ій Римського статуту[5] Міжнародного кримінального суду зазначено перелік органів, з яких він складається, а саме:

  • Президія;
  • Апеляційне відділення, Судове відділення та Відділення попереднього провадження (попереднього розгляду справ);
  • Канцелярія прокурора;
  • Секретаріат.

Президія[ред.ред. код]

Загальний опис та функції президії зазначенні в ст. 38 Римського статуту.

"Голова і перший і другий віце-голова обираються абсолютною більшістю голосів суддів. Вони виконують свої функції протягом три річного строку або до завершення строку їх повноважень в якості суддів, в залежності від того, який з цих строків закінчується раніше. Вони можуть бути переобрані один раз. Голова разом з першим та другим віце-головою утворюють Президію, котра несе відповідальність за:

  1. Належне управління справами суду, за виключенням Канцелярії прокурора;
  2. Інші функції, покладені на нього у відповідності до діючого Статуту.

При виконанні своїх повноважень, президія координує діяльність з Прокурором та виконує інші функції пов'язані з діяльністю Суду."

На сьогодні головою Призидіуму є Сан Хюн Сон (Республіка Корея), повноваження якого дійсні до 2015 року.

Відділення та палати суду[ред.ред. код]

В статті 39 Римського статуту зазначено, що структуру судового компоненту Міжнародного кримінального суду складають Апеляційне відділення,Судове відділення та Відділення попереднього провадження. Відділення складаються з палат, кількість котрих може бути досить різноюта визначатися в залежності від ступення складності справ, які розглядає суд.

Апеляційне відділення у своєму складі містить голову та ще чотирьох суддів, а судове відділення і Відділення попереднього виробництва (попереднього розгляду справ) - не не меньш ніж з шісти суддів кожне. При цьому Апеляційна палата повинна містити усіх суддів, які входять до складу Апеляційного відділення, одна Судова палата - не меньш трьох суддів Судового відділення, а до Палати попереднього розгляду - не меньш трьох суддів або одного судді відповідного відділення в залежності від складності справи що розглядається.

Канцелярія Прокурора[ред.ред. код]

Ст. 42 Римського статуту закріплює положення такого органу МКС як Канцелярія Прокурора.

Канцелярія Прокурора є незалежним органом МКС, уповноваженим на здійснення кримінального переслідування осіб відповідальних за злочин та висунення їм обвинувачення. Працівники канцелярії не запитують і не виконують вказівок будь-якого зовнішнього джерела. Канцелярію очолює Головний прокурор. незалежність прокуратури полягає в тому, що Прокурор та його зами призначуються не Судом, а обираються Асамблеєю держав-учасниць строком на дев'ять років, повторно переобраними бути не можуть і не повинні бути представниками однієї держави.

На сьогодні посаду Головного прокурора МКС займає Фату Бенсуда, представница Гамбії, раніще цю посаду займав з 2003 по 2012 роки аргентинець Луіс Морено Окампо.

Секретаріат[ред.ред. код]

Положення про Секретаріат, містить ст. 43 Римського статуту.

Секретаріат відповідає за аспекти, котрі відносяться до несудового управління справами та обслуговування Суду. Очолюється секретарем, котрий обирається суддями на п'ятирічний строк,

Секретар затверджує в структурі Секрітаріату Групу по здійсненню допомоги потерпілим та свідкам. Ця група забезпечує , радячись з Концелярією Прокурора, заходи захисту та процедури безпеки, консультативну та іншу відповідну допомогу свідкам, потерпілим, котрі являються до суду, та іншим особам, котрим загрожує небезпека за надання показань. До складу групи входять працівники, котрі мають досвід праці з травмами, в тому числі травми, пов'язанні зі злочином сексуального насилля.

Судді[ред.ред. код]

До складу Міжнародного кримінального суду входять 18 суддів, що обираються на термін в 9 років Асамблеєю держав-учасниць суду, причому кожна з вище перелічених груп має бути представлена принаймні 2 суддями. Станом на квітень 2013 року 3 судді представляли Східну Європу, 3 — Азію, 4 — Африку, 2 — Латинську Америку, а інші 5 — Західну Європу та інші держави.

Усі судді обираються за двома списками. Список "А" містить осіб, які визнані спеціалістами в сфері кримінального права і процеса, так само наділених необхідним досвідом роботи в якості судді, прокурора або адвоката у цій сфері. Список "В" містить осіб, котрі є авторитетними спеціалістами у сфері міжнародного права, а саме у міжнародному гуманітарному праві та правах людини, мають великий досвід юридичної практики.

Компетенція[ред.ред. код]

Склад злочину[ред.ред. код]

Компетенція суду обмежена трьома видами злочинів:

  • Геноцид — намір цілком або частково винищити національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку.
  • Злочини проти людяності — частина масштабного або систематичного переслідування, спрямованого проти мирного населення, причому про можливе переслідування злочинцеві заздалегідь було відомо.
  • Воєнні злочини — порушення законів і звичаїв ведення війни, що регулюють поведінку збройних формувань під час війни і захищають цивільне населення, військовополонених, культурне надбання і таке інше.

У компетенцію Міжнародного кримінального суду пропонувалося також включити агресію. Проте під час переговорів у Римі сторони не змогли прийти до єдиного визначення цього злочину і тому було вирішено, що наразі Суд не може здійснювати правосуддя з питань, пов'язаних зі злочинною агресією.

Перелік дій, що становлять об'єктивну сторону певного злочину, містяться в Елементах злочинів (затверджено 09.09.2002 року)[6]

Час здійснення злочину[ред.ред. код]

Компетенція Суду обмежена в часі злочинами, скоєними після 1 липня 2002 року, дати вступу Римського статуту у дію. Якщо деякий конфлікт — наприклад, війна в Уганді — продовжується вже двадцять років, то компетенція Суду обмежена діями після 1 липня 2002 року.

Діяльність МКС[ред.ред. код]

Після процесу формування, що зайняв приблизно три роки, та комплектації Міжнародного кримінального суду, він почав свою роботу.

Всього Суд отримав скарги про передбачувані злочини принаймні в 139 країнах, проте, в даний час, прокурором суду порушено розслідування тільки стосовно восьми ситуацій в Африці: в Демократичній Республіці Конго, Уганді, Центральноафриканській Республіці; в Суданському регіоні Дарфур; Кенії, Лівії, Кот-д'Івуарі і Малі. З них чотири були передані до суду самими державами як зацікавленими сторонами (Уганда, Демократична Республіка Конго, Центральноафриканська Республіка та Малі), два були передані Радою Безпеки ООН (Дарфур і Лівія), а два були розпочаті за власною ініціативою Прокурором (Кенія та Кот-д'Івуар).

У 2006 році почався розгляд Судом конкретних справ. 17 березня 2006 року був заарештований і відданий Міжнародному кримінальному суду громадянин Демократичної Республіки Конго Томас Лубангу Дьіло, лідер « Союзу конголезьких патріотів», учасник ітурійского конфлікту. Він звинувачувався у заклику на військову службу дітей віком до 15 років і використанні їх у військових діях. Початок суду над Лубангою планувалося на січень 2007 року, потім на червень 2008 року, але обидва рази відкладалося з процедурних міркувань. Суд розпочався 26 січня 2009 року. 14 березня 2012 року Лубанга був визнаний винним за пред'явленими йому звинуваченнями. Це був перший обвинувальний вердикт МКС.

Крім того, прокурор видав ордери на арешт 5 членів збройного формування Господнього армія опору в Уганді, обвинувачених у викраденні тисяч дітей, яких вони насильно вербували у свої ряди або використовували в якості домашньої прислуги або сексуальних рабів.

21 липня 2008 року Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт президента Судану Омара аль-Башира за звинуваченням у геноциді у зв'язку з конфліктом у Дарфурі. Таким чином аль-Башир став першим чинним главою держави, проти якого було висунуто звинувачення органом міжнародної юстиції.

27 червня 2011 року Міжнародний кримінальний суд видав ордери на арешт лівійського лідера Муаммара Каддафі, його сина Саїфа аль-Іслама і глави лівійської розвідки Абдулли аль-Сенуссі, звинувативши їх у злочинах проти людяності. Головний прокурор МКС Луїс Морено Окампо у травні 2011 року просив видати ордери за «навмисне» вбивство демонстрантів у Лівії після того, як Рада безпеки ООН звернувся з даним питанням до суду. У своїй постанові МКС повідомив, що існують «достатні підстави», щоб вважати, що Каддафі, його син і аль-Сенуссі вчинили злочини, що потрапляють під юрисдикцію суду, і що слід видати ордер на їх арешт. Проведення арештів, проте, є складним завданням для Міжнародного Кримінального Суду, зважаючи на відсутність власної поліції, що змушує суд покладатися в цій справі на країни-учасниці. Саїф аль-Іслам і Абдулла Сенуссі затримані і перебувають під вартою в Лівії, але в Міжнародний кримінальний суд досі не передані.

У грудні 2012 року Міжнародний кримінальний суд виправдав Метью Нгуджоло Чуі з Демократичної Республіки Конго. Він обвинувачувався у вчиненні військових злочинів і злочинів проти людяності під час ітурійського конфлікту. Судді у своєму рішенні постановили, що надані обвинуваченням докази і свідчення свідків, не дозволяють повною мірою без сумнівів прийти до висновку про те, що Матьє Нгуджоло Чуі був командиром бойовиків, які причетні до нападу на село Богор.

4 березня 2013 року один з обвинувачених у справі про ситуації в Кенії Ухуру Кеніата був обраний президентом цієї країни в ході загальних виборів.

Заяви України[ред.ред. код]

У березні 2015 року, в інтернеті з'явилася публікація про те, що Україна зібрала необхідні матеріали для подання позову до Міжнародного Кримінального Суду.

"Україна зібрала матеріали, щоб подати в Міжнародний кримінальний суд в Гаазі заяву на Володимира Путіна і міністра оборони Росії Сергія Шойгу у зв'язку з їх висловлюваннями на російському телефільмі про анексію Криму." Матеріали передані в Генпрокуратуру України, продовжив міністр. Саме ця структура буде взаємодіяти з трибуналом.

Заява в Гаагу, додав Петренко, готується на виконання лютневої постанови Верховної ради. Український парламент зажадав звернутися в міжнародний суд для оцінки злочинів, скоєних російськими чиновниками і військовими, а також особами, яких вони підтримали в Криму та східних регіонах країни.

Це буде друга заява України в гаазький трибунал. Перша, спрямована владою країни в квітні 2014 року, стосується злочинів режиму Віктора Януковича під час Революції гідності. Прокурори міжнародного суду, додав Петренко, вже зв'язувалися з українськими колегами щодо цієї справи. [7]


Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]