Грузини

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Грузини
ქართველები
Картвелебі
Pharnavaz I (face).jpg
რადამისტი.jpg
Pharasmanes II relief (3).jpg
პეტრე იბერი (სახე).jpg
Wachtang I. Gorgassali.jpg
Oshki (photo by Scott Dexter, June 23, 2012 ) (7993420831).jpg
თორნიკე ერისთავი.jpg
St George of Athos (Akhtala fresco).JPG
Mariam Bagrationi (face).jpg
David IV (face).jpg
Shota Rustaveli (crop & edit).jpg
Tamar icon.jpg
Simeon prencipe de Giorgiani cropped.jpg
Queen Ketevan (face).jpg
Le Métropolitain Antim crop.jpg
Vakhtang VI of Kartli (Eastern Georgia).jpg
David Guramishvili.png
Besiki (crop).png
Prince Pyotr Bagration.JPG
Nino Dadiani, Princess of Samegrelo.jpg
Екатерина Чавчавадзе Дадиани.jpg
Ilia Chavchavadze by Alexander Roinashvili (digitally colorized).png
Niko Pirosmani (crop).jpg
Stalin.jpg
Princess Mary Eristavi (2).png
Konstantine Gamsakhurdia.jpg
George Balanchine portrait taken by Tanaquil LeClerq.jpg
Otar Ioseliani (3).jpg
Ilia II.jpg
Katie Melua - Apple Store Berlin - Germany - 25 Nov. 2013.jpg

Загальна кількість бл. 8 млн.
Найбільші розселення Грузія:3 906 314 [1]

Туреччина:
бл. 1 500 000 [2]
Росія:
  157 803 (2010)
Іран:
  50 тис.1[3]
США:
  бл. 150 0001[4]
Україна:
  34 200 (2001) [5]
Бразилія:
  17 752
Азербайджан:
  14 900 [6]

Східна Європа:
  бл. 50,000
Мова Грузинська i Картвельські мови
Релігія Грузинська православна церква.

Грузи́ни, самоназва картвелебі́ (груз. ქართველები, однина — ქართველი, «картвелі») — народ картвельської мовної родини, що становить основне населення Грузії, проживає переважно в центральній і західній частині Південного Кавказу, а також північно-східній Туреччині.

Назва[ред.ред. код]

Самоназва грузинів ქართველები, «картвелебі», за легендою, походить від імені їхнього міфічного прародителя Картлоса. З його ім'ям також пов'язані слова საქართველო, «Сокартвело» — «Грузія» і ქართული, «картулі» — «грузинська мова». Проте, дослідники припускають, що справжнім джерелом самоназви слід вважати найменування пракартвельської етнічної групи картів, яка підкорила своєму впливу сусідні племена[1]. Стародавні греки (Гомер, Страбон, Геродот, Плутарх) і римляни (Тит Лівій, Тацит) називали західних грузинів колхами, а східних — іберійцями[2].

Українська назва грузинів, очевидно, походить від тюркського найменування цього народу — «гурджі», яке, можливо, пов'язане з перс. gurg‎ («вовк»)[3].

У багатьох мовах найменування грузинів є похідними від імені «Георгій» (англ. Georgians, фр. Géorgiens, нім. Georgier, ісп. Georgianos, грец. Γεωργιανοί). Жак де Вітрі поясняв це тим, що Святий Георгій, будучи покровителем Грузії, дав своє ім'я країні й народу[4], у той час як Жан Шарден виводив назву безпосередньо від грец. γεωργός («хлібороб», «рільник») — оскільки на момент появи в Колхіді грецьких мандрівників там було високорозвинене рільництво, греки назвали місцевих жителів «хліборобами» (γεωργοι)[1].

Етногенез[ред.ред. код]

Грузинський (картвельський) етнос виник ще за часів Вавилону та Ассирії в Малій Азії шляхом злиття декількох стародавніх народів[Джерело?]. Предки грузинів, так само як і інших народів іберо-кавказької мовної сім'ї, прийшли на Кавказ з півдня, з Малої Азії орієнтовно в III тис. до н. е. У IX столітті під керівництвом династії Багратидів (Багратіонів) настає час економічного, культурного і політичного підйому Грузії. На початку XI — ого століття цар Баграт III об'єднав дві основні частини Грузії — Абхазію (в минулому Колхеті) на заході і Іберію на сході. Під час правління наступних царів, серед яких особливо слід виділити Давида IV Агмашенебелі (1089—1125), Георгія III (1156—1184), Царицю Тамар (1184—1212), Грузія вступила у свою золоту епоху. Країна включилася в східну транскаспійську та візантійську чорноморську економічну систему, що зумовило бурхливий розвиток виробництва і торгівлі. У XII столітті в Грузії були засновані попередниці європейських наукових академій (академії в Гелаті і Ікалто), де грузинська молодь вивчала неоплатонізм та філософію Арістотеля. У той час було споруджено безліч чудових архітектурних будівель. Великих успіхів досягла грузинська література; були створені видатні історичні і філософські праці, але особливо слід відзначити досягнення в поезії і ліриці. Відома поема поета XII століття Шота Руставелі «Витязь у тигровій шкірі» говорить про блискучисть золотої епохи Грузії.

Субетнічний поділ[ред.ред. код]

Мапа історико-етнографічних регіонів Грузії.

Гірський рельєф переважної частини Грузії, зумовив дуже неоднорідні умови проживання в різних її регіонах. Гірські хребти також стали бар'єрами, які спричинили ізольованість навіть жителів окремих долин. Через такі умови етногенезу для грузинського народу характерна класифікація на чіткі субетнічні групи.

Основні субетнічні групи:

Сванів, мегрелів і лазів часто вважають окремими народами, на підставі того, мови цих груп досить сильно відрізняються від грузинської. В Грузії ж їх вважають субетносами, а їхні мови скоріше діалектами грузинської[Джерело?].

Традиційна матеріальна культура[ред.ред. код]

Сільське госоподарство[ред.ред. код]

У міжгір'ях східної Грузії споконвіку займалися землеробством, поєднуючи вирощування жита, ячменю, чаю та цитрусових із виноградництвом, овочеводством та шовководством. Тваринництво мало лише другорядне значення. У західній Грузії поряд із традиційними зерновими культурами (просо, жито, ячмінь) з середини XVII — ого століття поширюється також вирощування кукурудзи.

З середини XIX — ого століття окрім чаю, цитрусових та інших субтропічних культур розпочато також виробництво тютюну та бавовни.

Виноробство[ред.ред. код]

Важлива галузь грузинського сільського господарства — виноробство. Їм займалися скрізь де існувала виноградна лоза. Головними центрами виноробства вважалися Кахетія на сході Грузії та Імеретія на заході. Виноробство вимагало від селянина високої професійної майстерності та великих зусиль. Вино було одним з головних предметів грузинського експорту у часи середньовіччя.

Впродовж багатьох століть виноробство було не лише основою економічного  багатства Грузії, але і частиною її духовної культури. Вино для грузина — це не просто напій. Відношення до нього, скоріше, релігійне. Вино зміцнює народний дух, об'єднує гостей традиційних кавказьких застіль. Виноградну лозу славлять  у грузинських легендах та оповіданнях, народних піснях тощо. Вино в Грузії — це національне надбання, що приваблює сюди туристів з усього світу. Грузія історично була територією, де процвітав культ виноробства. Сьогодні ніхто не скаже, коли і звідки на цій землі з'явилася перша виноградна лоза, але сприятливий клімат, що панує тут, сприяв зростанню у Грузії бурштинових виноградних кетягів.

Виявлені на теренах  Грузії відбитки виноградного листя минулих геологічних епох, знайдені в стародавніх похованнях глеки із залишками виноградних кісточок не залишають сумніву в тому, що Грузія ще в минулі епохи була прабатьківщиною виноробства[Джерело?]. Про це говорить і знайдене археологами на території країни виноробницьке устаткування — кам'яні преси, тиснева винограду, різні винні посудини з глини та металу, що відносяться до III—II тисячоліть до нашої ери. Про глибоке коріння виноробства говорять також зображення виноградної лози на величезних вритих у землю кінцевих посудинах для зберігання вина — «квеврі», виявлених в поселеннях, вік яких, на думку археологів, становить понад 8000 років. По мірі розвитку виноградництва  і виноробства в Грузії з'явилися найцінніші сорти винограду, почали розрізняти лозу по сортах та використовувати  місцеві способи виробництва вина. Центром культивації винограду і виготовлення вина завжди була Східна Грузія — стародавня Кахетія. Алазанська долина є найславетнішим виноробницьким районом Кахетії. Її унікальне географічне місцерозташування, близькість річок, захищеність від вітру горами Великого Кавказу і відмінні ґрунти долини створюють ідеальні умови для обробки винограду і дозволяють отримувати справді якісні  вина. Кахетинські вина відрізняються оригінальним букетом та смаком.  

Житло[ред.ред. код]

Поселення та житла у різних регіонах Грузії також мали свої особливості. У східній Грузії переважали великі поселення, розподілені на квартали та садиби, що знаходилися у безпосередній близькості одне до одного. Будівлі споруджувалися головним чином з каміння. У західній Грузії села мали вільне планування та інколи розтягувались на багато кілометрів. Як помешкання слугував будинок з колод та дощок. Дах головним чином вкривали соломою. У гірських районах села були невеличкі за розміром, та розташовувалися на гірських схилах непридатних до землеробства. Трьох-чотирьох поверхові кам'яні будинки дещо нагадували середньовічні фортеці. В населення низинних районів Грузії склався загальний тип національного одягу. Чоловічий одяг — вільна сорочка тунікоподібного штибу, штани, шерстяні або шкіряні ногавиці (гетри) коротенький обтяжуючий талію архалук (тип катану) із застіжками від комірця до поясу, довга (до колін або нижче) чоха (черкеска) із газирями, пояс. На ноги одягали в'язані шкарпетки, шкіряне або в'язане взуття.

Вбрання[ред.ред. код]

Грузинки в національному вбранні. Поч. XX ст.

Традиційний одяг — важливе джерело вивчення етнічної історії кожного народу. У грузинів поєднувалися два основних типи костюма: загальнокавказької та ірано-турецький. Переважав перший. Традиційний одяг грузин різних зон однотипна. Типовий чоловічий костюм характерний тим, що він вузький, довгий. Чоловічий костюм включав сорочку (перангі), штани (ніпхаві, шарвалі), верхній одяг-чоха (подоба черкески) і короткий ахалухі (тип бешмет), надягають під чоху, пояс (вовняний, шовковий, шкіряний). Взимку носили кожух (ткави), бурку (набаді). Головним убором служили повстяні шапки (набдіс Куди), хутряні шапки, башлики. На ноги одягали в'язані шкарпетки (ціндебі). В'язані або шкіряні ногавиці (пачічебі), каламані-саморобну взуття з сиром'ятної шкіри у вигляді личаків, в горах носили в'язані чоботи (чітебі); соціальна верхівка-шкіряні чобітки на підборах. 

Грузини носили чоху різної довжини, зшиту з місцевої темно-синьої або привізною кустарної тканини. Вона спадала нижче середини гомілки. Скроєна з одного полотнища, чоха має сильно скошений до спини бочок і повністю відрізну спинку. Спереду чоха не сходилися у всю довжину, залишаючи відкритим архалук. Архалук надягали під чоху і шили зазвичай з чорного гумки або сатину. Штани шили також з ластику, причому кожна штанина мала вигляд дуже широкого прямокутника, зі скошеним кутом. 

Жіночий костюм складався з сорочки (перангі), довгих штанів (шейдіші), довгої сукні (картулі каба-«грузинське сукні») з нагрудної вставкою (гуліспірі), плаття підперізували довгим матер'яним поясом (сарткелі), кінці якого спускалися майже до подолу. Звичайну сукню шили з одноколірної шовкової або вовняної тканини. Улюбленими кольорами для молодих були білий, рожевий, блакитний. Більш літні носили кольори темних відтінків. [3] Поверх сукні заможні грузинки надягали катібі-орні оксамитову одяг на хутрі. Головний убір складався з вуалі (Лечак), картонного обідка, обшитого оксамитом (чихта), тонкого валу, обшитого шовком, і головного пов'язки (тавсакраві) зазвичай з оксамиту. Виходячи на вулицю, грузинки обов'язково накидали хустку (багдаді). На ногах носили черевики на каблуках без задників (коші), м'яке взуття з сап'яну без підборів (типу тапочок-плості), сап'янові півчобітки (цугу), каламані. [4] 

Грузинки постійно носили прикраси. Місцеві ковалі по золоту, що володіли великою майстерністю, постачали жіноче населення села недорогими кільцями, браслетами, сережками, поясами, намистами, застібками і т. д. 

У деяких районах жінки не носили катібі, іншим був головний убір. Покриємо, кольоровою гамою, способами прикраси (тасьма, аплікація, вишивка шерстю і бісером) відрізнявся костюм хевсурів, представляв яскраву гаму червоного, помаранчевого, синього, блакитного, жовтого кольорів. Костюм Тушин був темних, в основному чорних, тонів. Для жіночого одягу було характерно велика кількість срібних прикрас у вигляді ланцюжків. 

Традиційний костюм грузин змінився одягом міського типу. Зберегли значення колірна гамма, повстяні головні убори, окремі елементи у професійній одязі чабанів і пастухів (бурка, каламані). Зараз національний костюм зберігся тільки частково. Проте його вживають під час різних свят при виконанні народних пісень і танців.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Mikaberidze, Alexander (2015). Historical Dictionary of Georgia (вид. 2). Rowman & Littlefield. с. 3. ISBN 978-1442241466. 
  2. Braund, David. Georgia in Antiquity: A History of Colchis and Transcaucasian Iberia, 550 BC-AD 562, pp. 17-18
  3. Етимологічний словник української мови: В 7 т. / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. — Т. 1: А — Г / Укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 1982. — 632 с.
  4. Peradze, Gregory. «The Pilgrims' derivation of the name Georgia». Georgica, Autumn, 1937, nos. 4 & 5, 208—209

Ресурси[ред.ред. код]

Етнографія Це незавершена стаття з етнографії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Етнологія Це незавершена стаття з етнології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.