Ластовський Валерій Васильович: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[очікує на перевірку][очікує на перевірку]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Lastov (обговорення | внесок)
15 редагувань
Немає опису редагування
Рядок 35: Рядок 35:


Валерій Васильович є учасником цілої низки наукових спеціалізованих вчених рад із захисту дисертацій у Києві та [[переяслав лав-Хмельницький|Переяславі-Хмельницькому]]. Член редакційних колегій таких видань як «[[Лаврський альманах]]», «[[Могилянські читання]]», «[[Болховітіновський щорічник]]», «[[Питання культурології]]», «[[Переяславський літопис]]» та інших. З [[2018]] року редагує журнал «[[Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти]]».
Валерій Васильович є учасником цілої низки наукових спеціалізованих вчених рад із захисту дисертацій у Києві та [[переяслав лав-Хмельницький|Переяславі-Хмельницькому]]. Член редакційних колегій таких видань як «[[Лаврський альманах]]», «[[Могилянські читання]]», «[[Болховітіновський щорічник]]», «[[Питання культурології]]», «[[Переяславський літопис]]» та інших. З [[2018]] року редагує журнал «[[Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти]]».

== Міжнародна, церковно-публіцистична та церковно-громадська діяльність ==
Завдяки своїй роботі на потреби УПЦ-МП та афільованих з нею структур, Ластовський уже [[2006]] року митрополитом Київським і всієї України [[Володимир (Сабодан)|Володимиром]] був нагороджений [[медаль святого рівноапостольного князя Володимира|медаллю святого рівноапостольного князя Володимира ІІ ступеня]]. Однак, за словами Ластовського, це факт зовсім не може слугувати підтвердженням його при належності до УПЦ-МП; хоча, зрештою, у випадку незгоди з діяльністю керівництва УПЦ-МП, Ластовський мусив би відмовитися від цієї нагороди.

Від 1998 р. Ластовський науково контактує не тільки з УПЦ-МП, і з УПЦ-КП, демонструючи свою поліконфесійність. Зокрема, публікується в "Українському богослові" (1999). Пізніше бере участь у роботі постійної конференції "Православ'я в Україні", виступає рецензентом цілого ряду наукових праць та дисертацій, що готувалися представниками УПЦ КП.

Починаючи з 2003 року, за участю Крайнього та Ірини Жиленко силами Києво-Печерського заповідника проводилася щорічна церковно-наукова конференція "Православ'я, наука, суспільство - питання взаємодії", афільована з представниками УПЦ-МП. З 2010 року перейменована у конференцію "Церква, наука, суспільство - питання взаємодії", а з 2014 року набула міжконфесійного характеру, хоча перед тим була зосереджена виключно на церковно-наукових колах УПЦ-МП. Саме з цим збірником, до 2014 року афільованим виключно з УПЦ-МП, Ластвоський співпрацював найактивніше, що було обумовлено також і його контактами безпосередньо з центральними московськими структурами РПЦ.

Так, починаючи з 2004 року і до 2013 року Ластовський друкувався у офіційному виданні РПЦ "Православная энциклопедия", а також у періодичному виданні Московського Патріархату - журналі "Вестник церковной истории". З цими конфесійними виданнями Москви, свого часу, Ластовського сконтактувала близька до Московського Патріархату дослідниця [[Жиленко Ірина (Орися) Володимирівна]], 1966 року народження, працівниця Києво-Печерського заповідника з кінця 1980-их років (ймовірно, певною мірою була повязана з радянським КДБ), заступник завідувача відділу історії Києво-Печерської Лаври Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, яка з 2000 року була неофіційним координатором московської "Православної енциклопедії" на території України, а не пізніше 2001 року захистила дисертацію кандидата богословських наук в УПЦ (МП) на тему: "Історія Києво-Печерської лаври ХІ-XVII століть".

Пізніше, з 2008 року неофіційним координатором московської "Православної енциклопедії" на території України був історик [[Крайній Костянтин Костянтинович]] (з 2021 року - заступник генерального директора з наукової роботи Національного заповідника “Києво-Печерська лавра”), який до 2014 року включно продовжував забезпечувати офіційні контакти Ластовського з Москвою, зокрема - доставляв йому в готівковій формі у конвертах гонорари за статті, написані для видань Московського Патріархату.

Також Ластовський регулярно друкувався у церковно-науковому виданні УПЦ-МП "Печерський благовісник", та публікувався на афільованому з РПЦ інтернет-сайті "Богослов.Ру".

Починаючи з 2014 року, Ластовський перестав брати участь у церковно-науковій діяльності Московського Патріархату, та повністю перейшов на ідейно-політичні позиції УПЦ-КП, пристосовуючись під політичну коньюнктуру нового періоду в житті України. Зокрема, він став регулярно відвідувати церковно-наукові конференції, які проводила Київська православна богословська академія УПЦ-КП, на запрошення проректора прот. Віталія Клоса.

Розчарування у доктрині Московського Патріархату, з переростанням у ворожість до РПЦ, що обумовлювалося і загальнодержавними політичними тенденціями після Євромайдану 2014 року, з боку Ластовського знайшло відображення у двох його статтях.

У першій з них, історик піддав різкій критиці чотирьох українських авторів, які публікувалися у "Православній енциклопедії", зокрема - у 33-ому за рахунком томі, присвяченому київській тематиці (хоча загалом таких було не менше 20). У одній із публікацій (Ластовський В. В. В полоні російської парадигми та власних ілюзій (з приводу російської “Православной энциклопедии” та окремих українських істориків) // Болховітіновський щорічник 2015/2016. К., 2016. Випуск 33. Стор. 390-397), оцінюючи в цілому співпрацю між українськими авторами та "Православною енциклопедією" він зазначає: "Українські автори, які співпрацювали з редакцією видання, досить часто вступали у тяжкі суперечки з російськими колегами. Причина була проста: різний характер бачення проблем. Інколи їх вдавалося подолати, інколи ні. Особисто мені довелося відмовитися від авторства під статтею, присвяченою переяславсько-бориспільському єпископу Віктору (Садковському)".

Говорячи про низький фаховий рівень деяких авторів, він наводив конкретні приклади: "Від початку тут підбиралися одні автори, згодом вони були замінені на інших. Причина цього – концептуальна стаття “Киевская епархия”, що посіла центральне місце у томі. Тут раптово з’явилися такі особи, як Леонід Тимошенко та Володимир Підгайко, Тимур Кальченко, єпископ Климент (Вечеря) та ін. Що можна сказати про них? Л. Л. Тимошенко відомий як непоганий фахівець з історії уніатської церкви, однак при цьому дуже слабко орієнтується в джерелах та літературі з історії православної церкви. Володимир Підгайко раптово з’явився у московській редакції як її співробітник і до того моменту як фахівець нікому й ніде не був відомий. Однак він скромно себе позиціонує як “специалист по истории православия на Украине”. Тимур Кальченко (доктор економічних наук) досить часто виступає на київських конференціях зі своїми повідомленнями як любитель, а не професіонал, оскільки його основним фаховим спрямуванням є “міжнародна економіка”. Щодо єпископа Климента (Вечері), то мені вже доводилося писати про його наукову непридатність раніше, оскільки “дослідник” дозволяє собі просто перекручувати історичний матеріал і фантазувати". <ref>https://www.academia.edu/38786701/%D0%92_%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%BD%D1%96_%D1%80%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97_%D0%BF%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%B4%D0%B8%D0%B3%D0%BC%D0%B8_%D1%82%D0%B0_%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%B8%D1%85_%D1%96%D0%BB%D1%8E%D0%B7%D1%96%D0%B9_%D0%B7_%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D1%83_%D1%80%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97_%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D0%B9_%D1%8D%D0%BD%D1%86%D0%B8%D0%BA%D0%BB%D0%BE%D0%BF%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D0%B8_%D1%82%D0%B0_%D0%BE%D0%BA%D1%80%D0%B5%D0%BC%D0%B8%D1%85_%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D1%85_%D1%96%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B8%D0%BA%D1%96%D0%B2_%D0%91%D0%BE%D0%BB%D1%85%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%82%D1%96%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%89%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%BA_2017/</ref>

У публікації в церковно-науковому збірнику УПЦ-КП (Ластовський В. В. Російська “Православная энциклопедия” як засіб фальсифікації історичної інформації // Православ’я в Україні. Частина 2. К., 2017. С. 365-372), автор вказує на те, що "Православна енциклопедія" стала засобом фальсифікації церковної історії, а тому становить серйозний виклик та загрозу для національної безпеки України<ref>https://www.academia.edu/37612234/%D0%A0%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%B0%D1%8F_%D1%8D%D0%BD%D1%86%D0%B8%D0%BA%D0%BB%D0%BE%D0%BF%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D1%8F_%D1%8F%D0%BA_%D0%B7%D0%B0%D1%81%D1%96%D0%B1_%D1%84%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D1%81%D0%B8%D1%84%D1%96%D0%BA%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%97_%D1%96%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%BE%D1%97_%D1%96%D0%BD%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%97_%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D1%8F_%D0%B2_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%96_%D0%A7%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%B0_2_%D0%9A_2017/</ref>.

Правда, Ластовський чомусь не уточнює, у який саме часовий проміжок енциклопедія набула антиукраїнського характеру, і чи не стала вона антиукраїнською структурою в період 2004-2014 років, коли Ластовський залишався її постійним високооплачуваним автором статей. Автор лише коротко зазначає: "В Києві було створено напівофіційне представництво, яке координувало взаємодію між московським центром та українськими фахівцями".

Однак при цьому Ластовський, всупереч логіці наукового викладу в даній статті, цілеспрямовано та усвідомлено утримувався від буд-яких характеристик щодо керівників цього представництва, котре існувало з 2000 року в рамках Національного заповідника «Києво-Печерська Лавра», та перебувало фактично у віданні двох працівників заповідника, що займалися підбором авторів для московського видання, доставками московських гонорарів, вирішенню суперечок ідеологічного характеру з "центром", узгодженням авторських текстів тощо: Ірини Жиленко та Костянтина Крайнього.

Автором загалом не піддається жодній критиці той факт, що Києво-Печерський заповідник - державна установа України, фінансована державою, навіть у часи "помаранчевої влади" В. Ющенка мав досвід співпраці з "Православною енциклопедією", як одним з інструментів Кремля, фінансованому "Газпромом"; при цьому автор так само майже ніде не згадує про те, що саме він був одним з активних учасників такої співпраці, за що свого часу навіть отримував церковні нагороди від УПЦ (МП). З цього приводу, Ластовський не проявляє жодного сорому, не відчуває жодних докорів власного сумління, не вдається до будь-якого каяття через свою багатолітню співпрацю з установами іноземної та ворожої, на його думку, церкви.

Взагалі ж, до статей "київського циклу" в 32-ому та 33-ому томах "Православної енцилопедії", крім Тимошенка, Підгайка, Вечері та Кальченка, були причетні, не рахуючи самого Ластовського і Крайнього, ще не менше 14 київських істориків та мистецтвознавців: Ульяновський Василь Іринархович, Бурега Володимир Вікторович, Кузьмук Олексій Сергійович, Крайня Ольга Олексіївна, Кабанець Євгеній Павлович, Кагамлик Світлана Романівна, Сінкевич Наталія Олександрівна, Прокоп'юк (Бурега) Оксана Борисівна, Головащенко Сергій Іванович, Сіткарьова Ольга Всеволодівна, Литвиненко Ярослав Володимирович, Кондратюк Аліна Юріївна, Лопухіна Олена Володимирівна, Воронін Віталій Вікторович, та інші.

22 листопада 2015 року Ластовським була зареєстрована та очолена Громадська організація «Всеукраїнське Товариство дослідників християнських старожитностей Центральної та Східної Європи» (код ЄДРПОУ 43136655, адреса реєстрації - офісне приміщення, орендоване у Києво-Печерського заповідника: Київ, вул. Лаврська, 9, корпус 19, офіс 3). <ref>https://www.ua-region.com.ua/40096149/</ref> Цим самим Ластовський, за прикладом свого молодшого товариша з "Інституту афонської спадщини" Сергія Шумила, намагався вивести свою діяльність на міжнародній рівень, але уже - без афіляції з Росією та Московським Патріархатом, контакти з яким припинив у 2014 році.

У 2018 році опублікував під псевдонімом "Валерій Ластівка" інтернет-статтю, в якій більш жорстко, ніж у попередніх двох своїх публікаціях, розкритикував "Православну енциклопедію", та Московський Патріархат у цілому. <ref>https://newssky.com.ua/spetsialni-proekti-pravoslavnoyi-entsiklopediyi-abo-yak-pravilno-vikroyuvati-dotatsiyi-kremlya/</ref>

Також у 2018 році дав телевізійний коментар журналісту Євгенію Агаркову, російською мовою, підтримавши ідею надання Українській Православній Церкві томосу Константинополя. <ref>https://www.youtube.com/watch?v=5ARHpiON6RE/</ref>

=== Особисте життя ===
Одружений, має сина.

Брат - Ластовський Анатолій, відставний міліціонер з смт Парафіївка у Прилуцькому районі Чернігівської області.

Сестри проживають у РФ: Ластовська Ірина Василівна (1964 року народження, жителька м. Желєзногорськ Красноярського краю), та Ластовська (Зайцева) Марина Петрівна, жителька м. Новосибірськ, обидві підтримують військову агресію Росії проти України, та заявляють про свій "російський патріотизм".


=== Роботи ===
=== Роботи ===

Версія за 15:23, 19 серпня 2023

Ластовський Валерій Васильович
Народився9 липня 1968(1968-07-09) (56 років)
Черкаси, Українська РСР, СРСР
КраїнаСРСР СРСР→Україна Україна
Національністьукраїнець
Діяльністьісторик, викладач університету, археолог, правник
Alma materІсторичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1995)
Галузьісторія[1], історія християнства[1], state and lawd[1], археологія[1] і Russian Cossacksd[1]
ЗакладЧеркаський обласний краєзнавчий музей
КНУКіМ
Вчене званняпрофесор
Науковий ступіньдоктор історичних наук
Науковий керівникКазьмирчук Григорій Дмитрович
Нагороди
Медаль святого рівноапостольного князя Володимира II ступеня
Медаль святого рівноапостольного князя Володимира II ступеня

Ласто́вський Валерій Васильович (9 липня 1968 року, місто Черкаси) — український історик, археолог, правознавець, професор (2012), доктор історичних наук (2007), викладач факультету журналістики та міжнародних відносин Київського національного університету культури і мистецтв[2]. Засновник постійно діючої міжнародної конференції «Церква — наука — суспільство: питання взаємодії» (з 2003), голова Всеукраїнського товариства дослідників християнських старожитностей Центрально-Східної Європи (з 2015), старший науковий співробітник Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника. Займається дослідженням історії церкви, козацтва, археології, пам'яткознавства, держави і права.

Біографія

1985 року закінчив Черкаську школу № 5. Того ж року почав працювати у Черкаському обласному краєзнавчому музеї. 1988 року перейшов працювати до Черкаської лісостепової археологічної експедиції (створена у 1987 р.) на посаду лаборанта. 1988 року вступив до Київського університету імені Тараса Шевченка. У період 1988—1989 років служив у радянській армії. Від червня 1991 року — молодший науковий співробітник відділу охорони пам'яток історії та культури Черкаського обласного краєзнавчого музею, з грудня 1994 по серпень 1998 років — завідувач відділом історії краю XIV - початку ХХ століть.

У травні 1997 року Валерій Васильович захистив кандидатську дисертацію ("Переяславсько-Бориспільська єпархія у XVIII ст."). У вересні 1998 року перейшов працювати на постійну роботу до Черкаського інституту управління на посаду доцента кафедри теорії та історії права юридичного факультету. Одночасно навчався і 2001 року закінчив цей же юридичний факультет за спеціальністю «Юрист». У період 2002—2003 років очолював там кафедру богослов'я і релігієзнавства. З жовтня 2003 по жовтень 2006 років перебував у докторантурі Київського національного університету імені Тараса Шевченка, по завершенню навчання якого став деканом факультету міжнародного права та правознавства Української академії зовнішньої торгівлі. 2007 року захистив докторську дисертацію на тему «Православна церква в Україні наприкінці XVII—XVIII століть: історіографія». У вересні того ж року перейшов працювати до Київського національного університету культури і мистецтв на посаду професора кафедри конституційного та адміністративного права. Упродовж 2009—2010 років працював завідувачем кафедри теорії та історії держави і права. З вересня 2010 року працював на кафедрі міжнародних відносин Київського національного університету культури і мистецтв. 2012 року отримав звання професора.

Наукова діяльність

Наукова діяльність розпочалася 1988 року з публікації у газеті «Молодь Черкащини» (№ 45 від 6 листопада), присвяченій облозі Черкаського замку 1532 року. З цього часу сферою його наукових зацікавлень стала історія рідного міста, православних монастирів Черкащини та історії археологічних досліджень в цілому. В цей час він тісно співпрацював із черкаським краєзнавцем Юрієм Мариновським, відомим низкою публікацій із історії монастирів. Одним із перших звернув увагу на історію повстанського руху на Чигиринщині у 1920-их роках (стаття «Червоні, зелені і жовто-блакитні» вийшла 1994 року). На основі цієї та інших власних досліджень 1996 року була видана збірка праць і документів «Героїзм і трагедія Холодного Яру».

Під час навчання у Київському університеті імені Тараса Шевченка науковими керівниками його курсових робіт виступали відомі історики доктор історичних наук Микола Чмихов та кандидат історичних наук Віктор Короткий. 1995 року Ластовський захистив дипломну роботу на тему «Нарис історії Ірдинського Виноградського Успенського монастиря» (науковий керівник - кандидат історичних наук Віктор Короткий). 27 травня 1998 року у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка Ластовський захистив кандидатську дисертацію на тему «Переяславсько-Бориспільська єпархія у XVIII столітті» (науковий керівник - доктор історичних наук Григорій Казьмирчук). 27 лютого 2007 року там же захистив докторську дисертацію на тему «Православна церква в Україні наприкінці XVII—XVIII століть: історіографія» (науковий консультант - доктор історичних наук Григорій Казьмирчук).

Разом з Дмитром Куштаном Валерій Васильович є співавтором книги «Археологія та рання історія Черкас»[3], у якій вони відкидають панівну раніше версію про те, що Черкаси виникли у кінці XIII століття, і стверджують, що за результатами археологічних та історичних матеріалів місто виникло як литовський прикордонний замок у другій половині XIV століття, а походження назви слід шукати не в азійських коріннях, а у древніх європейських мовах[4].

Одним із пріоритетних напрямів наукової діяльності є дослідження життя та діяльності черкаського старости початку 16 століття Остафія Дашковича[5]. 2017 року ним Ластовським запропоновано зробити його брендом міста Черкаси. За весь період наукової та педагогічної діяльності ним було опубліковано більш як 350 наукових публікацій, у тому числі один навчальний посібник «Історія держави і права зарубіжних країн» та 5 монографій. Крім того, він підготував кількох кандидатів наук:

  • Юрій Михайлюк та робота «Державне управління та громадське самоврядування на Південній Київщині в 60-их роках XIV — 60-их роках XVI століть» (2006);
  • Ольга Крайня та робота «Флорівський (Вознесенський) монастир у Києві як пам'ятка історії та архітектури XVI — початку ХХ століть» (2012);
  • Тетяна Федорова та робота «Розвиток і діяльність історико-культурних заповідників Середньої Наддніпрянщини у 1918—2011 роках (на матеріалах Черкаської області)» (2017).

2003 року виступив організатором в Черкасах І конференції «Православ'я — наука — суспільства: проблема взаємодії». З 2007 року конференція почала щорічно проводитися у Києві на базі Києво-Печерського історико-культурного заповідника і у різні роки мали такі назви, як «Православ'я — наука — суспільства: питання взаємодії», «Церква — наука — суспільства: питання взаємодії». Тут до 2010 року Ластовський працював за сумісництвом на посаді старшого наукового співробітника.

Валерій Васильович є учасником цілої низки наукових спеціалізованих вчених рад із захисту дисертацій у Києві та Переяславі-Хмельницькому. Член редакційних колегій таких видань як «Лаврський альманах», «Могилянські читання», «Болховітіновський щорічник», «Питання культурології», «Переяславський літопис» та інших. З 2018 року редагує журнал «Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти».

Роботи

  1. Червоні, зелені і жовто-блакитні // Старожитності. — Київ, 1994. — № 7-8. — С. 20-21.
  2. Із історії археологічних досліджень Черкащини в ХІХ — на початку ХХ ст. // Археологічні дослідження на Черкащині. — Черкаси, 1995. — Вип. 1. — С. 5-12.
  3. Героїзм і трагедія Холодного Яру. — К.: Незборима нація, 1996. — 316 с.
  4. Трахтемирівський та Канівський монастирі у XVIII ст. // Пам'ять століть. — 1997. — № 6. — С. 145—148.
  5. Виноградський манастир і родина Яхненків-Симиренків // На службі Кліо. Збірник наукових праць на пошану Любомира Романа Винара з нагоди 50-ліття його наукової діяльности. — К.-Нью-Йорк-Торонто-Париж-Львів, 2000. — С. 481—483.
  6. Облога Черкаського замку у 1532 р. (із історії міжнародних відносин у Східній Європі в 30-х роках XVI-го ст.) // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів. — К: Ін-т укр. археогр., 1999. — Т. 3. — С. 76-96.
  7. Остафій Дашкович — військовий і політичний діяч // Пам'ять століть. — 2001. — № 6. — С.57-61.
  8. Слово над гробом Данила Кушніра (1766) // Київська старовина. — 2001. — № 6.- С. 117—121.
  9. Канонічне право: особливості еволюції в Україні в епоху феодалізму. — Черкаси: ЧІУ, 2002. — 24 с.
  10. Православна церква у суспільно-політичному житті України XVIII ст. (Переяславсько-Бориспільська єпархія): Монографія. — Черкаси: ЧІУ, 2002. — 137 с.
  11. До питання про збереження могили засновника Вільного Козацтва Павла Квашенка // Вісник Українського товариства охорони пам'яток історії та культури. — 2003. — № 1. — С. 94-95
  12. Чернецтво Юрія Хмельницького // Генеза. — 2006. — № 1 (11). — С. 64-75.
  13. Між суспільством і державою. Православна церква в Україні наприкінці XVII — у XVIII ст. в історії та історіографії. Монографія. — К.: Фенікс, НКПІКЗ, 2008. — 496 с.
  14. Важко бути богом (хроніка моєї «дискусії» з Леонідом Тимошенком) // Болховітіновський щорічник 2010. — К.: НКПІКЗ, 2011. — С. 363—370.
  15. Правові аспекти в роботі В. Липинського «Релігія і церква в історії України» (1925) // Rozdroża. Polsko-ukraiński dyskurs humanistyczny. # Мистецтво і нумізматика: функціональний зв'язок // Питання історії науки і техніки. — 2014. — № 4. — С. 73-77.
  16. Співвідношення державного (національного, конституційного), канонічного і церковного права: історичний аспект // Болховітіновський щорічник 2013/2014. — К.: НКПІКЗ, Видавець Олег Філюк, 2015. — С. 259—261.
  17. Василицький скарб і його значення у контексті розгляду проблеми походження міста Черкаси // Записки Наукового товариства імені Шевченка. — Т. CCLXVIII. Праці Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін. — Львів, 2015. — С. 546—552.
  18. Державно-церковні правовідносини в Україні: проблеми в історії та сучасності. — К.: ГО «Всеукраїнське Товариство дослідників християнських старожитностей Центральної та Східної Європи», 2016. — 40 с.
  19. Археологія та рання історія Черкас. — К.-Черкаси: Ін-т археології НАН України, 2016. — 290 с., іл. (У співавторстві: Д. Куштан).
  20. Теоретичні та практичні аспекти діяльності у сфері міжнародних відносин: вчора, сьогодні, завтра: колективна монографія / За наук. ред. д-ра іст. наук, проф. В. В. Ластовського. — К.: КНУКІМ, 2017. — 325 с.
  21. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник. — К: Видав. центр КНУКіМ, 2017. — 195 с.
  22. «Зрада» Остафія Дашковича: міжнародний та внутрішньополітичний вимір // Переяславський літопис. — 2017. — Вип. 12. — С. 3-10.

Примітки

  1. ↑ а б в г д Czech National Authority Database
  2. ↑ Сайт факультету журналістики і міжнародних відносин КНУКіМ. Архів оригіналу за 18 жовтня 2016. Процитовано 17 жовтня 2016.
  3. ↑ Електронний варіант книги (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 19 жовтня 2016. Процитовано 17 жовтня 2016.
  4. ↑ Газета «Прочерк». Архів оригіналу за 21 жовтня 2016. Процитовано 17 жовтня 2016.
  5. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 26 листопада 2017. Процитовано 19 березня 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)

Джерела

  • Історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка: минуле й сьогодення / Під ред. проф. Г. Д. Казьмирчука. — К., 2004. — С. 4, 76, 87, 356.
  • Латиш Ю. Григорій Казьмирчук: життя та наукова праця історика. — К.: Прайм-М, 2004. — 200 с. — С. 12, 39, 59, 80, 106, 110, 169, 170, 174.
  • Бюлетень ВАК. — 2007. — № 10. [Оголошення про присудж. докт. ступеню].
  • Ткачук О. В. Прилюдний захист докторської дисертації В. В. Ластовським // Соціальна історія: Наук. зб.- Вип. ІІ. — К.: Логос, 2007.- С.131-132.
  • Ластовский Валерий Васильевич // Bogoslov.Ru [Режим доступу] http://de.bogoslov.ru/persons/254089/index.html[недоступне посилання з липня 2019]
  • Крупина В. Ластовський Валерій Васильович // Українські історики. Біобібліографічний довідник. — Вип. 3. — К.: Ін-т історії НАН України, 2010. — С. 160—162.
  • Григорій Дмитрович Казьмирчук. До 70-річчя з дня народження: біобібліографічний довідник / Упоряд. М. Г. Казьмирчук, Я. Г. Рябцева. — К.: ПП «КП УкрСІЧ», 2014. — 160 с. — С. 37, 67, 89, 90, 98, 101, 138, 140.
  • Кафедра історії для гуманітарних факультетів (1936—2016 рр.) / Упор. Г. Казьмирчук, С. Набока; заг. ред. Г. Казьмирчука. — К.: ПП «КП УкрСІЧ», 2016. — С. 19.
  • Тимошик М. С. Ластовський Валерій Васильович // Енциклопедія сучасної України. –Т. 16. — К., 2016. — С. 564.
  • Нераденко Т. М. Словник-довідник з археології Черкащини. — Черкаси, 2016. — 650 с. — С. 240—241.

Посилання

Перегляд цього шаблону
  Література та бібліографія
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ластовський_Валерій_Васильович&oldid=40188581