Спірос Василіу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Спірос Василіу (грец. Σπύρος Βασιλείου, 1903, Галаксіді, Фокіда — 1985) — грецький художник, гравер, ілюстратор і театральний художник. Він став широко відомими в 1930-х роках, коли отримав Приз Бенакі[1] від Афінської академії, лауреат премії Гуггенхайма (1960). Автор понад 6 тисяч робіт[2]; один з перших грецьких художників поп-арту.

Творча біографія[ред.ред. код]

Живопис[ред.ред. код]

Спірос Василіу народився 1903 року в місті Галаксіді, Фокіда. Мер міста зібрав кошти, аби 1921 року відправити Спіроса навчатися в Афінській школі витончених мистецтв. Першим вчителем Василіу став Александрос Калудіс (1921—1923), згодом він навчався у Нікіфороса Літраса. 1929 року відбулася перша персональна виставка Спіроса Василіу, а вже 1930 року він здобув Приз Бенакі за проект церкви святого Діонісія в афінському районі Колонакі.

В цей час Спірос Василіу став також одним із засновників мистецької групи «Техні» і «Статмі». Він представляв Грецію на Венеціанському бієнале 1934 і 1964 року, провів виставки в Александрії 1957 року, взяв участь у Дворічнику мистецтва Сан-Паулу 1959 року. Між тим 1955 року він розробив і виконав розпис православної церкви святого Костянтина в Детройті. 1960 року його автобіографічна робота «Світло і тіні» була виставлена ​​в Музеї Гуггенхайма в Нью-Йорку. В 1975 і 1983 році його роботи були представлені в ретроспективній виставці Національної художньої галереї.

Художня манера Василіу[ред.ред. код]

Спірос Василіу — визнаний майстер перетворення сучасного міського середовища, він часто зображував на своїх полотнах незграбне розростання сучасного міста, яке оточило його будинок в Афінах біля підніжжя Афінського акрополя і Парфенона. Його художня манера поєднала в собі монохромне тло і неортодоксальне позиціювання об'єктів. Він віддавав належне візантійському іконопису, розміщуючи символи повсякденного грецького на золотому тлі або на тлі морської блакиті дуже подібно до релігійних символів, які супроводжуються золотом у релігійному мистецтві. Олійними та акварельними фарбами Спірос Васіліу писав природні і міські простори, портрети, натюрморти, сцени повсякденного життя, поєднуючи селективних елементи кубізму та імпресіонізму.

Інші види мистецтва[ред.ред. код]

Впродовж багатьох років Василіу вивчав театр[3]. Ще 1927 року він розробив декорації і костюми для сценічної постановки[4]. Він також працював у кіно. Відомі проекти включають в себе адаптації Евріпіда Міхаліса Какоянніса (1962) та «Електра» у головній ролі із Ірині Паппа та Маносом Катракісом, близьким другом Василіу.

В роки німецької окупації Греції (1941—1945), коли живопис дещо втратив свою актуальність, Спірос Василіу звернувся до гравюри та ксилографії. Такі роботи, як «Поховання Палами» і «Скорботні калавритці» (1943) стали відомими у Греції символами свободи. Його творчість у ці роки також включає ілюстрації і підпільні видання трьох томів рукописів, а також гравюри на для журналів.

Ательє Спіроса Василіу[ред.ред. код]

Будинок і студія Спіроса Васіліу відкриті для публіки як музей у червні 2004 року за сприяння Міністерства культури Греції. Музей представляє творчий доробок одного з найвідоміших митців сучасного грецького мистецтва, показуючи велику кількість його робіт — картини і театральні проекти, а також будинок, в якому жив художник. Музей розташований в кварталі від стародавнього Одеону Ірода Аттика та Афінського акрополя.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]