Урбанізація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гуанчжоу, місто з населенням 12 млн осіб, є одним з восьми сусідніх мегаполісів, які перебувають у найбільшій агломерації на Землі.
Мумбаї є найбільш густонаселеним містом в Індії, і четвертим найбільш густонаселеним містом у світі із загальною кількістю населення 20,5млн ос.

Урбаніза́ція  (від лат. urbanus — міський) — зростання значення міст у розвитку суспільства, яке супроводжується ростом і розвитком міських поселень, зростанням питомої ваги міського населення, поширенням міського способу життя в певному регіоні, країні, світі.

За підрахунками вчених господарські втрати від хвороб урбанізації (перш за все шуму, стресу, забруднення) перевищують втрати від страйків.

Характерні риси[ред. | ред. код]

Сучасна урбанізація як всесвітнє явище має три спільні риси, притаманні для більшості країн.

Перша риса — швидкі темпи зростання кількості міського населення.

приклад: У 1800 р. в містах проживало близько 14 % населення світу, у 1950 р. — 29 %, а в 1990 р. — 46 %. У середньому міське населення щороку збільшується приблизно на 50 млн осіб.

Друга риса — зосередження населення і господарства переважно у великих містах. Це пояснюється насамперед характером виробництва, ускладненням його зв'язків з наукою, освітою. Крім того, великі міста зазвичай повніше задовольняють духовні потреби людей, краще забезпечують достаток і різноманітність товарів і послуг, доступ до даних.

Приклад: На початку XX сторіччя у світі налічувалося 360 великих міст (із населенням понад 100 тис. мешканців), у яких проживало тільки 5 % усього населення. Наприкінці 80-х рр. таких міст було вже 2,5 тис., а частка їх у світовому населенні перевищила ¼. У Радянському Союзі, за переписом 1959 р., великих міст було 148, а за переписом 1989 р. — близько 300. 3-поміж великих міст прийнято окремо виділяти найбільші міста-«мільйонери» з населенням понад 1 млн мешканців. На початку XX ст. їх було всього 10, на початку 80-х рр. — понад 200.

Третя риса — «розповзання» міст, розширення їхніх територій. Для сучасної урбанізації особливо властивим є перехід від простих до групових форм міського розселення — від звичайного «точкового» міста до міських агломерацій — компактних територіальних угруповань міських і сільських поселень. Ядрами найбільших міських агломерацій стають переважно столиці, найважливіші промислові та портові центри.

Рівні та темпи урбанізації[ред. | ред. код]

Глобальна карта, що ілюструє першу появу та поширення міських центрів у всьому світі, через землекористування[1].

Попри спільні риси, урбанізація в різних країнах і регіонах має певні відмінності, зокрема неоднакові рівні та темпи. За рівнем урбанізації всі країни світу можна поділити на три великі групи. Але найбільша відмінність помітна між більш і менш розвинутими країнами. У розвинутих країнах рівень урбанізації в середньому становить 71 %, а в країнах, що розвиваються,— 33 %.

Темпи урбанізації багато в чому залежать від її рівня. У наші дні міське населення в країнах, що розвиваються, зростає в 3 рази швидше, ніж у розвинутих. На них тепер припадає 1/6 усього щорічного приросту міських мешканців.

Стадії урбанізації[ред. | ред. код]

Вважається, що процес урбанізації пройшов три стадії:

  1. Від виникнення міст до XVIII ст.;
  2. Кінець XVIII — початок XX ст., коли відбувалося швидке зростання розмірів і чисельності міст;
  3. Метрополізація, яка характеризується зосередженням людей, багатств, політичних, економічних, культурних установ у містах у XX ст.

Іноді виділяють четверту стадію — дезурбанізацію, тобто зростання передмість, міграцію у сільські райони, планування нових міст тощо.

Соціологічний та демографічний підхід до урбанізації[ред. | ред. код]

За спостереженнями міжвоєнного періоду Луїс Вірт запровадив судження, побудовані на дослідженні американських міст, які згодом були прийняті як універсальні. У соціологічному плані місто трактується як місце, яке протиставляється сільській місцевості, що зумовлено стилем життя та такими ознаками, як: просторова сегрегація мешканців, знеособлені соціальні відносини, раціональність дій та виникнення аномії (безладдя).

Ідеї ​​будинку-комуни з повним усуспільненням побуту. Архітектор Гінзбург Мойсей Якович запропонував свій «комунальний будинок перехідного типу» у Москві — будинок Наркомфіну (будувався у 1928—30). Наприкінці 1929 року відмову від сімейної квартири було декларовано Раднаркомом РСФРР і житло з «узагальненим побутом» почало в ідеологічному сенсі офіційно набувати характеру єдиноможливого. Будинок Наркомфіну став «експериментальним комунальним будинком перехідного типу». За словами архітектора М. Я. Гінзбурга, «комунальний будинок» повинен «сприяти якнайшвидшому безболісному переходу до вищих форм господарства» нового колективного способу життя.

Коли пристосування до зміни умов набуло ознак, визначилось що не тільки в сільській місцевості, а й у великих містах, первинні групи відіграють важливу роль у суспільному житті.

Стан на кінець XX ст.[ред. | ред. код]

У 1990 р. у містах світу мешкало близько 45 % населення світу. У середньому міське населення щорічно збільшувалося приблизно на 50 млн осіб. Наприкінці 1980-х рр. у світі було 2,5 тис. великих міст, а частка їх у світовому населенні перевищувала 1/3. Більше ніж 200 з них мали населення понад 1 млн осіб. Відбувався перехід від компактного міста до міських агломерацій — територіальних угруповань міських і сільських поселень. Ядрами найбільших міських агломерацій найчастіше ставали столиці, найважливіші промислові та портові центри. Найбільші міські агломерації склалися навколо Мехіко, Токіо, Сан-Паулу та Нью-Йорку, з чисельністю населення по 16-20 млн осіб.

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  1. Голіков А. П. та ін. Вступ до економічної і соціальної географії. — К.: Либідь, 1996.
  2. Паламарчук М. М., Паламарчук О. М. Економічна і соціальна географія України з основами теорії. — К.: Знання, 1998.
  3. Топчієв О. Г. Основи суспільної географії — Одеса: Астропринт, 2001.

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Stephens, Lucas; Fuller, Dorian; Boivin, Nicole; Rick, Torben; Gauthier, Nicolas; Kay, Andrea; Marwick, Ben; Armstrong, Chelsey Geralda; Barton, C. Michael (30 серпня 2019). Archaeological assessment reveals Earth's early transformation through land use [Археологічна оцінка показує ранню трансформацію Землі через землекористування]. Science (англ.). 365 (6456): 897–902. Bibcode:2019Sci...365..897S. ISSN 0036-8075. PMID 31467217. doi:10.1126/science.aax1192.