Стефано Іттар

Стефано Іттар
Stefano Ittar
Народження	1724 Овруч, Овруцький повіт, Київське воєводство, Малопольська провінція, Корона Королівства Польського, Річ Посполита
Смерть	1790 або 18 січня 1790(1790-01-18) Валлетта, Мальта
Країна	Італія
Діяльність	архітектор
Праця в містах	Катанія, Монтекассіно, Валетта
Архітектурний стиль	Сицилійське бароко
Найважливіші споруди	Фасад колегіальної церкви в Катанії, купол і двір монастиря Монтекассіно, церква Сан-Мартіно, церква Сан-Плачідо, бібліотека Мальтійського ордена
Діти	·Генрі Іттар і Sebastiano Ittard
Автограф
Стефано Іттар у Вікісховищі

Фасад колегіальної церкви в Катанії, розроблений Стефано Іттар в 1768 році

Стефано Іттар (італ. Stefano Ittar; *1724, Овруч (Україна) — †1790, Валлетта (Мальта)) — італійський архітектор, яскравий представник сицилійського бароко.

Народився в 1724 році в місті Овруч (нині Житомирська область), який входив тоді до складу Королівства Польського, куди його сім'я змушена була емігрувати через гоніння на батьківщині. Ще в юнацькому віці Іттар переїхав жити до Рима, де під патронажем кардинала Алессандро Альбані навчався архітектурі, був сильно вражений творчістю римського архітектора Франческо Борроміні. Закінчивши навчання, виїхав на стажування до Іспанії і жив там до 1765 року.

Повернувшись з Іспанії, Іттар влаштувався в місті Катанія, постраждалому в ході землетрусу 1693 — разом з архітектором Джованні Баттіста Ваккаріні йому було доручено займатися відновленням зруйнованих будівель. Розроблений ними план передбачав таке розташування вулиць і резервованих вільних площ, що при майбутніх виверженнях вулкана залишали б достатні шляхи для евакуації населення. Ще до землетрусу основним стилем міста було бароко, тому реставратори так само дотримувалися цього стилю. Тут Іттар познайомився з впливовим і багатим принцом Ігнаціо Патерна, для якого згодом виконав безліч замовлень.

До 1767 року Іттар отримав достатню популярність для роботи самому і взявся втілювати в життя свої новаторські ідеї. Зокрема, його візитною карткою стали особливим чином зігнуті фасади, вперше він застосував цю техніку в церкві Сан-Мартіно, а потім для колегіальної церкви Катанії створив фасад, що став одним з головних його шедеврів. Ця будівля, спроектована архітектором Антоніо Амато в стилі типового сицилійського бароко, завдяки незвичайному дизайну Іттара отримала чудове поєднання світла і тіні. Пізніше архітектор розробляв зовнішній вигляд церкви Сан-Плачідо, фасад якої прикрасив увінчаною скульптурами дзвіницею.

Деякий час Іттар співпрацював з Франческо Батальєю (пізніше одружившись з його дочкою Розарією), спільно вони спроектували кілька еклектичних житлових будівель, а також величезний монастир Монтекассіно, що був тоді найбільшим у Європі. Іттар відповідав за створення бані монастирської церкви, яка зводилася протягом п'ятнадцяти років (1768—1783), і за дизайн внутрішнього двору. До 1783 архітектор був вже одним з найшанованіших людей міста, на прохання губернатора ним був розроблений загальний план міської забудови, який згодом розмножився на багато копій і навіть був увічнений в гравюрі.

Після завершення роботи над монастирем Іттара запросили на Мальту взяти участь у будівництві бібліотеки для Мальтійського ордена, і він разом зі всією сім'єю переїхав жити у Валетту. Будівлю планувалося виконати в класичному стилі з традиційними для місцевості колонами, арками, вікнами і фронтонами, бібліотека вийшла схожою на гігантських розмірів палац, проте повністю була завершена тільки через п'ять років після смерті Іттара.

У ті часи було оголошено, що архітектор покінчив життя самогубством, тому що допустив в проекті серйозні помилки, які не піддавалися виправленню. Тим не менше, пізніше при вивченні збережених креслень і записів дослідники ніяких помилок виявити не змогли. Також було встановлено, що для вмираючого провели обряд соборування, таїнство, неможливе для самогубця. Іттар залишив після себе двох синів, Енріко і Себастьяно, які теж стали архітекторами.

Література

• Anonimo, Cenni Biografici sulla vita e le opere di Stefano e Sebastiano Ittar, Palermo 1880
• F. Fichera, G.B. Vaccarini e l'architettura del Settecento in Sicilia, Roma 1934
• E. Calandra, Breve storia dell'architettura in Sicilia, Bari 1938
• G. Gangi, Il Barocco nella Sicilia Orientale, Roma 1964
• S. Boscarino, Stefano Ittar, in IDEM, Studi e rilievi di architettura siciliana, Messina 1961
• V. Librando, Francesco Battaglia, architetto del XVIII secolo, in Cronache di archeologia e storia dell'arte, 3, 1963
• S. Boscarino, Sicilia Barocca. Architettura e città 1610—1760, Roma 1981 e Roma 1997 (a cura di M.R. Nobile)
• G. Dato e G. Pagnano, Stefano Ittar: un architetto polacco a Catania in M. GIUFFRÈ a cura di, L'architettura del Settecento in Sicilia, Palermo 1997
• B. Azzaro, La Chiesa di S. Martino dei Bianchi a Catania, in Palladio 15, 1995
• B. Azzaro, Gli ultimi architetti della «Sacra Religione Gerosolimitana»: Stefano Ittar a Malta, in Palladio 23, 1999
• A. Caruso, Stefano Ittar a Paternò: la chiesa e il monastero della SS. Annunziata, in Quaderni del Dipartimento PAU, 21-22, Università degli Studi di Reggio Calabria, 2003