Столиця Любов Микитівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Столиця Любов Микитівна
Народилася17 (29) червня 1884
Москва, Російська імперія
Померла12 лютого 1934(1934-02-12)[1][2] (49 років)
Софія, Третє Болгарське царство
Країна Російська імперія
Діяльністьписьменниця, поетеса, драматург, прозаїк
Знання мовросійська
Роки активностіз 1906
РодичіAleksey Yershovd
Брати, сестриAleksey Yershovd

Любов Микитівна Столиця, до шлюбу Єршова (рос. Любовь Никитична Столица, нар. 17 (29) червня 1884 року, м. Москва — пом. 12 лютого 1934 року, м. Софія) — російська поетеса, прозаїк і драматург.

Біографія

[ред. | ред. код]

Любов Єршова народилася в купецькій родині в Москві. У 1902 році із золотою медаллю закінчила Єлисаветинську гімназію. Восени того ж року одружилася з інженером Романом Евстатієвічем Столицею (1879—1935), вступила на історико-філолософське відділення Вищих жіночих курсів, які залишила в 1905 році, після тимчасового припинення занять у зв'язку з січневими подіями[якими?].

Творчість

[ред. | ред. код]

З 1906 року публікувала вірші та статті в журналі «Золоте руно», згодом друкувалась в журналах «Сучасний світ», «Сучасник», «Нове вино» та багато інших. ін., випустила поетичні збірки «Раїна» (1908), «Лада» (1912), «Русь» (1915). Основна тема поезії ранньої Столиці — оспівування язичницької Русі, її буйної, неприборканої стихії, а також протиставлення села місту. Вірші Столиці були покладені на музику Р. Глієра, А. Гречанінова, В. Ребікова.

У 1913—1916 роках, на квартирі Любові Столиці та її чоловіка, проводилися літературні вечори під назвою «Золоте Гроно». На вечорах бували Сергій Єсенін, поетеси Софія Парнок, Ада Чумаченко, актриси Віра Юренева і Віра Холодна, письменники Микола Телеш і Микола Клюєв, хірург Петро Герцен і член Державної Думи Михайло Новіков.

З 1916 року Столиця звернулася до драматургії, написавши багатоактну п'єсу «Блакитний килим» для московського Камерного театру. У театральний сезон 1917—1918 нею створено 12 мініатюр для театру «Летюча миша». Брала участь в жіночому русі, їй належить стаття «Нова Єва», присвячена різним типам розкріпаченої жінки. Ця ж тема звучить в її романі у віршах «Олена Дєєва» (1916), написаному за зразком «Євгенія Онєгіна». Героїня поеми, пізнавши всі спокуси великого міста і розчарувавшись у житті та в коханні, подібно кавалерист-дівиці Дуровій, переодягається в чоловічий одяг і, осідлавши коня, вирушає битися на німецький фронт.

В кінці 1918 року Столиця з чоловіком та сином поїхала на південь країни. Провівши два роки на «білому» півдні, в Ростові-на-Дону і Ялті, в 1920 році емігрувала в Салоніки, а у вересні 1921 року — в Болгарію. Велика частина написаного Столицею в Болгарії опублікована в посмертному двотомному зібранні її творів (вірші, в тому числі сформований ще до еміграції четвертий збірник «Лазуровий острів», п'єса «Зірка від сходу» і ін.), деякі твори втрачені (п'ята збірка віршів «Спас», поема «Зоя і Авнер» (1915), п'єси «Тріумф весни» (1918—1921), «Два Алі» (1926), «Рогожська чародійка» (1928) та ін.).

Смерть

[ред. | ред. код]

Померла від серцевого нападу. Посмертно вийшла збірка «Голос Незримого», що включив дві поеми: «Голос Незримого» і «Лазор чудовий» (під номерами I і III, згідно з авторським задумом; друга поема залишилася ненаписаною).

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б International Music Score Library Project — 2006.
  2. а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Н. Гумилева. Листи про російську поезію. П. 1923
  • І. Анненський. Про сучасний ліризм. Аполлон. 1909, кн. 3.
  • Голос Незримого. В 2 т. / Сост., подг. текста и примеч. Л. Я. Дворниковой и В. А. Резвого. — М.: Водолей, 2013.

Посилання

[ред. | ред. код]