Третє Болгарське царство

	Царство България ; Царство Болгарія
Прапор	Герб
	Девіз; Съединението прави силата; ("Єдність дає силу")
	Гімн; Шуми Марица; Химн на Негово Величество Царя;
	Болгарії: історичні кордони на картіЦарство (Королівство) Болгарія у 1942 році
Столиця	Софія
Мови	болгарська
Релігії	Православна церква
Форма правління	Конституційна монархія
	Цар
- 1908–1918	Фердинанд I
- 1918–1943	Борис III
- 1943–1946	Симеон II
	Голова Ради Міністрів
- 1908–1911 (перший)	Александр Малинов
- 1944–1946 (остання)	Кімон Георгієв
Законодавчий орган	Народні збори Болгарії
Історичний період	Перша світова війна / Інтербелум / Друга світова війна
- Офіційне проголошення незалежності	5 жовтня 1908
- Балканські війни	1912–1913
- Бухарестський договір	10 серпня, 1913
- Нейїський мирний договір	27 листопаду, 1919
- скасування монархії	15 вересня 1946
	Площа
- 1908	95 223 км2
- 1946	110 912 км2
	Населення
- 1908	4 215 000 осіб
Густота	44,3 осіб/км²
- 1946	7 029 349 л.
Густота	63,4 осіб/км²
Валюта	Болгарський лев
Попередник	Наступник
	Князівство Болгарія
	Східна Румелія
Народна Республіка Болгарія
Незалежна республіка Македонія
	Вікісховище має мультимедійні дані; за темою: Третє Болгарське царство

Тре́тє Болга́рське ца́рство (болг. Трета българска държава) — колишня Болгарська держава, яка існувала від моменту проголошення незалежності в 1908 році до скасування монархії в 1946 році. Конституційна монархія (Тирновська конституція 1879 року з поправками). Глава держави — цар. Царська династія — Саксен-Кобург-Готська. Передбачалося колективне регентство у разі недієздатності царя.

Історія[ред. | ред. код]

Під час чергового ослаблення Османської імперії, яка втратила на користь Австро-Угорщини Боснію і Герцеговину, болгарський князь Фердинанд I 22 вересня 1908 року проголосив себе царем. Прийняття титулу царя означало повну юридичну незалежність від Османської імперії, повний суверенітет над Східною Румелією і претензії на гегемонію на Балканах. При Фердинанді були внесені поправки до конституції, які розширили повноваження царя й обмежили прийняті в 1879 році демократичні норми.

Балканські війни[ред. | ред. код]

У 1912 — 1913 роках, в ході Першої Балканської війни, Болгарія отримала від Османської імперії практично всю Фракію з Едірне (крім Константинополя) і великий вихід до Егейського моря. Питання контролю над Македонією (яку фактично займали Сербія і Греція) призвело до швидкоплинної Міжсоюзницької (Другої Балканської) війни 1913 року, де проти Болгарії виступили екссоюзники Сербія і Греція, а також Румунія та сама Османська імперія. Болгарія програла цю війну і втратила Едірне, а також невеликі терени на всіх кордонах, проте зберегла вихід до Егейського моря.

Перша світова війна[ред. | ред. код]

Докладніше: Болгарія в Першій світовій війні

1915 року Третє Болгарське царство, дотримуючись німецької орієнтації Фердинанда і прагнучи приєднати всю слов'янську Македонію, вступило в Першу світову війну на боці Німеччини, Австрії та Туреччини. Болгарії приліпили прізвисько у країнах Антанти «зрадниці слов'янства». Після поразки у війні цар Фердинанд відрікся від престолу і повернувся до Німеччини, а його наступником у 1918 році став його старший син Борис III.

У 1919 році в рамках Версальського мирного процесу був підписаний Нейський договір, за яким Болгарія позбавлялася виходу до Егейського моря (на користь Греції). У 1920-ті роки Болгарія розвивала відносини з країнами Антанти, активно приймала російських емігрантів.

Друга світова війна[ред. | ред. код]

Докладніше: Болгарія у Другій світовій війні

У 1934 році цар Борис III установив особисту диктатуру, а в 1940 рр. країна під керівництвом прем'єра Богдана Філова стала союзником Німеччини у Другій світовій війні. У 1941 році було повернено вихід до Егейського моря. При цьому, на вимогу царя, Болгарія не брала участь у бойових діях проти СРСР і в Голокості. Ця тверда політична лінія Бориса іноді пояснює його загадкову смерть у 1943 році, після чого на престол вступив його 6-річний син Симеон II, одним з трьох регентів при якому став Філов. Потім на окупованих Болгарією теренах (але не в самій країні) була проведена депортація євреїв, але війну СРСР країна не оголосила і після смерті Бориса.

Вступ на терен Болгарії в 1944 році Червоної армії призвів до встановлення комуністичного режиму; попри страту трьох ексрегентів, монархія зберігалася до кінця 1946 року і при новому регентстві. Потім комуністи оголосили Болгарію республікою, і Симеон II емігрував, щоб через багато років повернутися на батьківщину вже як республіканський прем'єр-міністр.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

↑ The Principality of Bulgaria was a de facto independent state with its own Constitution, flag, anthem, foreign policy and military.

Джерела[ред. | ред. код]

Stefan Appelius: Bulgarien. Europas ferner Osten. Bouvier, Bonn 2006, ISBN 978-3-416-03154-7.
Sigrun Comati: Bulgarische Landeskunde. Helmut Buske Verlag, Hamburg 2003, ISBN 3-87548-327-8.
Richard J. Crampton: A concise history of Bulgaria. Cambridge concise histories. Cambridge University Press, New York 1997, ISBN 0-521-56719-X, Digitalisat bei Google Books [Архівовано 29 квітня 2015 у Wayback Machine.].
Richard J. Crampton: Bulgaria. Oxford University Press, New York 2007, ISBN 978-0-19-820514-2.
Raymond Detrez: Historical dictionary of Bulgaria, Scarecrow Pr., Lanham 1997, ISBN 0-8108-3177-5.
Hans-Joachim Härtel, Roland Schönfeld: Bulgarien. Vom Mittelalter bis zur Gegenwart. Verlag Friedrich Pustet, Regensburg 1998, ISBN 3-7917-1540-2.
Nikolaj Poppetrov: Flucht aus der Demokratie: Autoritarismus und autoritäre Regime in Bulgarien 1919—1944, in: Erwin Oberländer (Hrsg.): Autoritäre Regime in Ostmittel- und Südosteuropa 1919—1944, Paderborn u. a. 2001, ISBN 3-506-76186-2, S. 379—401.