Страйд

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Страйд
Стилістичні походження
Походження
1920-ті рр.
Канзас-Сіті-джаз
Типові інструменти
фортепіано

Страйд — техніка гри на фортепіано, пов'язана з партією лівої руки джазового піаніста, де постійно чергуються басові звуки на першій та третій долях з вищими акордами на другій та четвертій долях чотиридольного розміру[1]. Повна назва — Harlem Stride, що дослівно перекладається як «Гарлемський крокуючий», серед музикантів також є поширеною назва "крокуюче піаніно". Техніка прийшла у джаз з регтайму і є типовою для піаністів гарлемського джазу 1930-х рр. Страйд також іноді використовують піаністи сучасного джазу[2].

Історія[ред. | ред. код]

Джеймс Джонсон (1894—1955)
Томас «Фетс» Воллер (1904—1943), учень Джеймса П. Джонсона, суттєво вплинув на розвиток стилю

Виник в Гарлемі і на Манхеттені. На початку ХХ ст. в Нью-Йорк стікалися численні виконавці регтайма, влаштовувалися танцювальні вечори та змагання, ставилися шоу-менестрелі[3]. Виникнення страйду пов'язане з тим, що піаністи мали виконувати музику щоночі і щоб внести різноманітність у монотонні регтайми, вони намагалися перетворювати їх на більш віртуозні твори. Страйд сформував гарлемський фортепіанний стиль. Водночас він продовжував традиції регтайму та баррел-хауз. З часом піаністи страйда стали аранжувати подібним чином практично будь-яку популярну мелодію свого часу, перетворюючи її на джазовий твір, хоча ще в 1920-ті роки подібний стиль називався швидше «регтайм», ніж «страйд» або «джаз».

Одним з основоположників гарлемської школи був піаніст з академічною освітою — Джеймс Джонсон. На нього значно вплинули білі музиканти новоорлеанского стилю, що привезли свою музику у Нью-Йорк. Це вплинуло на те, що гра Д. Джонсона перетворилася з розважальної таперської на джазову. У результаті рояль уподібнився до бенду з розподіленими функціями, які були підвладні піаністу-віртуозу[3]. Вважається, що Джеймс Джонсон і Фетс Воллер першими почали використовувати «блукаючі децими», коли виконавець грає децими, немов «блукаючі» вгору і вниз клавіатурою, замість звичних терцій або поодиноких басових нот.

Піонерами страйда були Лакі Робертс, Джеймс П. Джонсон і Фетс Воллер. Серед інших відомих виконавців — Віллі «Лев» Сміт, Арт Тейтум, Дональд Ламберт, Кліфф Джексон, Юбі Блейк, Дік Уеллстуд, Клод Хопкінс, Ральф Саттон, Хенк Дункан, Дік Хаймен, Дон Юелл, Майк Ліпскін, Марк Бірнбаум, Джим Хешен.

Техніка[ред. | ред. код]

Ліва рука в страйді зазвичай виконує чотирьохударний пульс, використовуючи поодинокі басові ноти, октави, септими або децими на першому і третьому ударах, і акорд на другому і четвертому ударах. На відміну від більш раннього Сент-Луїського стилю, в страйді ліва рука робить інтенсивніші рухи на клавіатурі, «крокуючи» по ній (звідки і назва стилю), а темп гри пришвидшився, хоча існують окремі страйдові твори у повільному темпі.

Права рука грає мелодію, риф, нерідко і контрапункт, тоді як ліва в основному підтримує ритмічний малюнок (наприклад, блукаючий бас). Для додавання забарвлення тону замість поодиноких басових нот нерідко використовуються октави.

Вплив[ред. | ред. код]

Відомо, що творчість Джеймса Джонсона і Фетса Воллера вплинула на молодого Дюка Еллінгтона. В юному віці він намагався наслідувати музикантів, розвиваючи у своїй музичній техніці страйд[4].

Твори[ред. | ред. код]

  • Джеймс Прайс Джонсон «Carolina Shout» (1918/1921), "Mule Walk, " «Caprice Rag»
  • Томас «Фетс» Воллер «Handful of Keys» (1929), «Vipers Drag» (1934), «Alligator Crawl» (1934)
  • Віллі «Лев» Сміт «Finger Buster» (1931), «Echoes Of Spring» (1939)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Великий тлумачний словник сучасної української мови. — «Перун». 2005.
  2. Симоненко, Владимир Степанович. Лексикон джаза [Текст] / В. С. Симоненко. - К. : Музична Україна, 1981. - 111 с.
  3. а б Часть 6. Фортепианная школа. «Джаз.Ру» (ru-RU). Процитовано 2021-02-08. 
  4. Дюк Эллингтон. for.lib.kherson.ua. Процитовано 2021-02-08. 

Посилання[ред. | ред. код]