Сургай Микола Сафонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сургай Микола Сафонович
Сургай Микола Сафонович

Час на посаді:
жовтень 1985 — вересень 1987
Попередник Гринько Микола Костянтинович
Наступник -

Народився 20 листопада 1933(1933-11-20)
село Любівка,
Краснокутський район,
Харківська область
Помер 26 грудня 2009(2009-12-26) (76 років)
Національність українець
Нагороди
Герой України (орден Держави) — 2003
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден Леніна — 1981 Орден Жовтневої Революції — 1986 Орден Трудового Червоного Прапора — 1966 Орден Трудового Червоного Прапора — 1971
Орден «Знак Пошани»  — 1976
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «Ветеран праці»
Державна премія України в галузі науки і техніки — 2002
Заслужений шахтар України
Нагрудний знак «Шахтарська слава»
Нагрудний знак «Шахтарська слава»
Нагрудний знак «Шахтарська слава»
Україна Народний депутат України
2-го скликання
безпартійний 11 травня 1994 12 травня 1998

Сургай Микола Сафонович (20 листопада 1933, Любівка, Краснокутський район, Харківська область — 26 грудня 2009, Донецьк) — 7-й Міністр вугільної промисловості України, доктор технічних наук (2003), професор; Герой України (2003), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2002)[1], заслужений шахтар України (1979). Депутат Верховної Ради УРСР 10-11-го скликань. Член ЦК КПУ у 1986 — 1990 р.

Біографія[ред.ред. код]

Народився в сім'ї колгоспника; українець.

Освіта[ред.ред. код]

Освіта: Харківський гірничий технікум (1953), гірничий технік з розробки вугільних родовищ. Вищі інженерні курси при Донецькому політехнічному інституті (1959), гірничий інженер з розробки родовищ корисних копалин.

Учасник ліквідації аварії на ЧАЕС.

Політична діяльність[ред.ред. код]

03.1998 — кандидат в народні депутати України, виборчий округ № 59, Донецької області. З'яв. 64,3%, за 10,2%, 3 місце з 16 претендентів. На час виборів: народний депутат України.

Народний депутат України 2-го скликання з 04.1994 (2-й тур) до 04.1998, Торезький виборчий округ № 142, Донецької області, висунутий трудовим колективом. Член Комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, транспорту і зв'язку. Член МДҐ (до цього — групи «Конституційний центр»). На час виборів: Держкомітет України з вугільної промисловості, голосування 1-й тур: з'яв. 72,8%, за 24,29%. 2-й тур: з'яв. 71,9%, за 50,83%. 8 суперників (основний — Кудінов В. І., н. 1956, член КПУ; шахта «Прогрес», кер. зміни; 1-й тур — 42,53%, 2-й тур — 42,79%).

Трудова діяльність[ред.ред. код]

  • 1949-1953 — учень Харківського гірничого технікуму.
  • З 1953 — гірничий майстер, заступник начальника, начальник дільниці, шахта імені газети «Правда» комбінату «Донецьквугілля».
  • 1957 — член КПРС.
  • 1959-1963 — начальник дільниці, директор, шахта «Восточная».
  • 1963-01.1966 — директор, шахта «Мушкетовська-Заперевальна».
  • 1966-1970 — керуючий, трест «Пролетарськвугілля».
  • 1970-1973 — заступник начальника, комбінат «Донецьквугілля».
  • 1973-1975 — директор, шахта «Жовтнева»; головний інженер, комбінат «Донецьквугілля».
  • 1975-1978 — технічний директор-головний інженер, виробниче об'єднання «Донецьквугілля».
  • З 03.1978 — генеральний директор, виробниче об'єднання «Донецьквугілля».
  • 1982-1985 — 1-й заступник Міністра вугільної промисловості УРСР
  • 10.1985-09.87 — Міністр вугільної промисловості УРСР.
  • Після ліквідації Мінвуглепрому УРСР — 1987-1990 — генеральний директор виробничого об'єднання «Донецькдержвуглепром», начальник головного територіального управління вугільної промисловості.
  • З 03.1990 — 1-й заступник Голови, Державний комітет УРСР з нагляду за безпечним веденням робіт у промисловості і гірничого нагляду.
  • 07.1990-11.1994 — Голова, Державний комітет України з вугільної промисловості.
  • 04.1994-04.1998 — Народний депутат України 2-го скликання.
  • З 1998 р. — директор Державного науково-дослідного, проектно-конструкторського і проектного інституту вугільної промисловості «УкрНДІпроект».

Нагороди[ред.ред. код]

Меморіальна дошка у Києві

Герой України (з врученням ордена Держави, 2003)[2], Орден «За заслуги» II ст. (2008)[3] та III ст. (2001)[4]. 3 медалі (1970, 1983, 2003). Почесна Грамота Президії ВР УРСР (1983). Ордени Леніна (1981), Жовтневої революції (1986), Трудового Червоного Прапора (1966, 1971), «Знак Пошани» (1976). Почесна грамота Президії Верховної Ради УРСР (1983), Почесна грамота КМ України (1998, 2004)[5][6]. Знаки «Шахтарська слава» І, ІІ, III ст., «Шахтарська доблесть» І, ІІ, III ст. Лауреат Міжнар. акад. рейтингу популярності і якості «Золота фортуна» в номінації «Найкращий керівник» (2003). Почесний громадянин м. Донецька (2003).

Державний службовець 1-го рангу (04.1994).

Канд. дис. «Розробка і реалізація перспективних програм розвитку вугільної промисловості України» (у формі наук. доповіді, 1993); док. дис. «Методологічні основи забезпечення надійності функціонування вугільної шахти як єдиного технологічного комплексу з комп'ютеризованою системою управління» (Ін-т геотех. механіки НАНУ, 2002).

Помер 26 грудня 2009 року. Похований у Донецьку на Новоігнатівському кладовищі.

Миколі Сургаю встановлені меморіальні дошки на будинках, де він працював, у Донецьку та Києві. Іменем Миколи Сургая названа шахта «Південнодонбаська № 3» державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія» у м. Вугледарі.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Указ Президента України від 17 грудня 2002 року № 1184/2002 «Про присудження Державної премії України в галузі науки і техніки 2002 року».
  2. Указ Президента України від 20 листопада 2003 року № 1319/2003 «Про присвоєння М. Сургаю звання Герой України»
  3. Указ Президента України від 19 листопада 2008 року № 1056/2008 «Про нагородження М. Сургая орденом „За заслуги“»
  4. Указ Президента України від 19 грудня 2001 року № 1227/2001 «Про відзначення державними нагородами України працівників вугільної промисловості»
  5. Постанова Кабінету Міністрів України від 24 листопада 1998 року № 1853 «Про нагородження Сургая М. С. Почесною грамотою Кабінету Міністрів України»
  6. Постанова Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2004 року № 1132 «Про нагородження Почесною грамотою Кабінету Міністрів України»

Джерела[ред.ред. код]