Су Сун

Су Сун
Псевдо	Цзижун (子容), Вейго-гун
Народився	1020(1020) Наньань, область Цюаньчжоу (сучасна провінція Фуцзянь)
Помер	19 червня 1101(1101-06-19) м.Цзінкоу (сучасний Чженьцзян провінції Цзянсу).
Підданство	Династія Сун
Національність	китаєць
Діяльність	політик, вчений
Magnum opus	Q11093455?
Посада	ambassador of the People's Republic of Chinad
Конфесія	конфуціанство
Батько	Su Shend
Діти	Su Jingd, Su Xid, Su Xid, Su Jiongd і Su Jiad
Медіафайли у Вікісховищі

Су Сун (苏颂, 1020 — 19 червня 1101) — китайський вчений-енциклопедист, державний діяч часів династії Сун.

Життєпис

Народився у 1020 році у місті Наньань області Цюаньчжоу (сучасна провінція Фуцзянь) у родині значного високопосадовця Су Шеня, після смерті якого сім'я переселилася в Даньян області Жуньчжоу (сучасна провінція Цзянсу). З юності цікавився різними науками, зокрема астрономією, і в ранньому віці у 1042 році склав іспити на вищий ступінь цзіньши.

Почав успішну кар'єру провінційним чиновником у Сючжоу, потім у 1053 році став редактором в імператорській бібліотеці (гуань-ге). У 1061 році, після дев'яти років служби в бібліотеці прийняв посаду провінційного адміністратора (правителя Інчжоу) в надії поліпшити матеріальне становище родини, але в 1063 році повернувся до столиці Бяньцзін (Кайфин), звідки у 1071 році знову вирушив на периферію, спочатку правителем Учжоу (провінція Чжецзян), згодом — Хаочжоу (1073 рік), Інтяня (1075 рік), Ханчжоу (1076 рік). Його повернення в центральний апарат у 1077 році сталося після звільнення 1076 року канцлера-реформатора Ван Аньши, до якого він знаходився в опозиції.

У 1077 році Су Суна відправили посланцем до киданської держави Ляо. 1078 року він очолює столицю Бяньцзін (Кайфин), але незабаром понижений на посаді, прийнявши відповідальність за помилки своїх підлеглих, і знову посланий до провінції: правителем Хаочжоу (1079 рік) і Цанчжоу (1080 рік). Проте вже у 1081 році повернувся до міністерства чинів, де в 1082 році став заступником міністра (чибу шилан), а з царювання Чже-цзуна у 1086 році — міністром юстиції (сінбу шаншу), у 1087 році — міністром чинів і головним ідеологом-канонознавцем (шиду), у 1089 році — секретарем академії Ханьлінь, у 1090 році — заступником канцлера (шаншу цзочен), у 1092 році призначається канцлером.

Але наступного року залишив посаду, оскільки при дворі запанували реформатори на чолі з Чжан Дунєм, і став головою міста Янчжоу. У 1095 році залишивши і цю посаду, оселився поблизу могили батька в Цзінкоу. Імператор Хуей-цзун, який зійшов на трон у 1100 році вшанував його чином піклувальника спадкоємця (тайцзи тайбао), але 19 червня 1101 року у себе вдома Су Сун помер у Цзінкоу. Похований на північно-східному відрогу гори Учжоушань в селищі Ілі повіту Даньту провінції Цзянсу.

Наукова діяльність

Слідуючи наказом імператора Жень-цзуна від першого року періоду Цзя-ю (1056–1063) про утворення бюро по аналізу і складанню нової медичної літератури, разом з цензором Чжан Юй-сі, Лінь І та Чжан Дуном у 1057 році підготував і в 1060 році видав «Цзяю бучжу Шеньнун бень цао» («Канон коренів і трав Шень-нуна з доповненнями і коментарями періоду Цзя-ю», скорочено «Цзя-ю бень Цао» — «Коріння і трави періоду Цзя-ю») з описом 1082 ліків. На його основі у 1061 році опублікував «Бень Цао ту цзин» («Образотворчий канон коренів і трав») з 21 розділу, який згодом високо оцінив і розвинув Лі Шичжень, що відзначив, проте, в ньому «розбіжність зображень і пояснень». Ця книга знана також під інверсованою назвою «Ту цзин бень цао» («Коріння і трави в образотворчому каноні»), збереглася тільки в цитатах в інших фармакологічних творах, початок чого поклав Чень Чен, у 1092 році включив її до складу «Чун гуан бучжу бень цао» («Повторно розширений, доповнений і прокоментований канон коренів і трав»).

У «Бень Цао ту цзині» Су Сун крім медицини та фармакології приділив багато уваги зоології, металургії, мінералогії та технології. Зокрема, писав про особливу форму сколів, що виникають при розколюванні мінералів і визначаються їхньою кристалічною структурою. Він розглянув походження слюди, розділивши її на 8 типів. За Су Суну, кіновар виникає в землі на глибині у декілька метрів, а місцеві жителі знаходять її на основі «паростків». Останні підіймаються до поверхні землі тонкими жилами кіноварі, мають гідротермальне походження.

У каноні повідомляється, що «зелений портулак» (Portulaca oleracea), що росте в місцях з покладами мінералів, що містять ртуть, також містить деяку кількість металевої ртуті, яку можна виділити обережним товченням рослини і висушуванням. Вона виділяється і при природному розкладанні. Су Сун вказував, що з 6 кг висушеного портулаку можна отримати близько 250 г ртуті.

У перший рік періоду Юань-ю (1086–1093) імператор Чже-цзун розпорядився про перевірку астрономічного обладнання та створенні астрономічного годинника. Разом з начальником канцелярії (лінши) Хань Гунлянєм та іншими членами спеціально утвореної групи у 1087–1092 роках Су Сун виготовив «вежу з рухомими водою армілярним приладом і небесним глобусом» заввишки 12 м, завширшки 7 м. У 1092 році за імператорським наказом він описав її в пізніше втраченій науковій праці «Хуньтянь і сянлу» («Меморандум про армілярні прилади та символічний небесний глобус»), а у 1094–1096 роках — у «Синь і сянфа яо» («Сутність нового зразка армілярного приладу і небесного глобуса»).

«Вежа» була приладом, де на трьох рівнях поєднувалися армілярні сфери, небесний глобус і годинниковий механізм, які з'єднувалися складною системою зубчастих коліс і приводилися у рух водою. Під час військових дій наприкінці епохи Сун вона була зруйнована, але за описом «Синь і сянфа яо» Ван Чженьдо у 1950-х роках разом із групою співробітників Музею китайської історії побудував її зменшену у п'ять разів копію.

У «Синь і сянфа яо» Су Сун представив два комплекти зоряних карт, заснованих на спостереженнях 1078–1085 років і є найстарішими з виданих у світі. Вони були потрібні для виготовлення небесного глобуса. Перший комплект відповідає поділу небесної сфери по екватору на дві рівні частини: з Північним та Південним полюсами у центрі — «Хунь сяндун цзисінту» («Зображення зірок північного краю на символизирующем коловращающееся глобусі, що символизує обертання неба по колу]») і «Хунь сян нань цзи сін ту» («Зображення зірок південного краю на небесному глобусі»).

Інший комплект складають планісфери і дві горизонтальні карти. Планісфери — «Хунь сян Цзи-вей юань сін ту» («Зображення зірок огорожі Цзи-вей на небесному глобусі»). Цзівей — середня ділянка центральної області неба, одне з «трьох огорож», поряд з внутрішньою — Тайвей і зовнішньою — Тяньши. Дві горизонтальні карти — «Хунь сяндун бейфан чжунвай гуаньсін ту» («Зображення внутрішніх і поза[екваторіальних] з'єднань зірок східної та північної сторін на небесному глобусі») і "Хунь сян сі нань фан чжун вай гуань сін ту "(«Зображення внутрішньо-і поза [екваторіальних] з'єднань зірок західного та південного боків на небесному глобусі»). Ці карти показують небо двох сегментів — від осіннього рівнодення до весняного рівнодення і навпаки. Проведена на них по середині пряма лінія зображує екватор, а дуга вище (на західній і південній сторонах) і нижче (на східній і північній сторонах) неї — екліптику. Сузір'я, вписані в чітко видимі прямокутні рамки місячних стоянок, зображені більш зосередженими ближче до екватора та розосередженими ближче до полюсів.

Принцип побудови горизонтальних карт був використаний ще до початку VII ст. Гао Веньхуном і аналогічний тому, що в тепер час називається циліндричною проєкцією — зображенням на площині поверхні еліпсоїда Землі або небесної сфери з паралельними меридіанами. В Європі вона була винайдена, як вважається, у 1568 році фламандським математиком і географом Герардом Кремером і називається також за його латинізованим іменем (Gerardus Mercator) «проєкцією Меркатора».

Джерела

• Unschuld P.U. Pen-ts'ao 2000 Jahre tradit. pharmaz. Lit. Chinas. München, 1973, S. 59-62.
• Miyashita S. Su Sung // Sung Biographies / Ed. by H.Franke. Bd 3. Wiesbaden, 1976, S. 969–970