Сінкансен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Схема сінкансена
Сінкансен серій 200 і E1 ~ E5
Сінкансен серій 0 ~ N700

Сінкансе́н, або Шінкансен (яп. 新幹線, しんかんせん, МФА[ɕiŋkaꜜɰ̃seɴ], Shinkansen, «нова лінія») — мережа швидкісних залізничних ліній в Японії, що керується Японськими залізницями. Починаючи з першої лінії поїздів цього типу, Токайдо сінкансен (東海道新幹線), відкритої в 1964 році, система розширилася та зв'язала головні міста на островах Хоншю і Кюшю мережею залізниць, здатних працювати зі швидкостями до 300 км/год в умовах частих землетрусів і тайфунів. На випробуваннях поїзди показали швидкості до 443 км/год на звичайних рейках та до 580 км/год на лініях маглев. Перша лінія з 17 станціями протяжністю 515 км, які поїзд долав за дві з половиною години, була відкрита між Осакою і Токіо в жовтні 1964 року, до літньої Олімпіади. Сінкансен дослівно означає «нова магістраль» і тому, строго кажучи, посилається тільки на колії, потяги офіційно називаються «супер-експрес» (超特急, тьотоккю), проте, різницю між ними рідко помічають навіть в Японії.

Загальна інформація[ред. | ред. код]

Спочатку лінії Сінкансен були призначені для цілодобових пасажирських і вантажних перевезень. На середину 2010-х обслуговують тільки пасажирів, а також вночі все лінії Сінкансен закриваються з 0:00 до 06:00 ранку для проведення обслуговування. В цей час продовжують працювати звичайні поїзди, які прямують практично паралельно лініям Сінкансен.

Рух на лініях Сінкансен почався в 1964 році на Токайдо-сінкансен зі швидкості в 210 км/год. Лінія Токайдо-Сінкансен є найбільш завантаженою високошвидкісною залізничною лінією в світі. На ній перевозиться близько 375 000 пасажирів щодня. За рік же був перевезений 151 млн пасажирів (березень 2008)[1]. За годину між Токіо і Осакою, найбільшими містами в Японії, може прямувати до 10 поїздів, що складаються з 16 вагонів кожен (місткістю 1300 місць).

Сінкансен використовує стандартну міжнародну ширину колії (1435 мм, тобто вужчу за українську), на відміну від решти японських залізниць що мають капську колію (1067 мм). Лінії електрифіковані за системою однофазного змінного струму 25 кВ 60 Гц , на лініях міні-сінкансен напруга становить 20 кВ. Для подолання перешкод без втрати швидкості широко застосовуються тунелі та естакади.

Сучасні лінії, такі, як Нагано, Хокурику і Кюсю, будувалися з розрахунком на швидкість 260 км/год. Старіші лінії на середину 2010-х модернізовані до швидкостей 285, 300 і 320 км/год (для Токайдо, Саньо і Тохоку сінкансенов відповідно). Таким чином, на початок 2010-х всього 4 лінії з експлуатаційною швидкістю 320 км/год, одна з них в Японії - Тохоку-сінкансен. Планується подальше збільшення швидкості експлуатації Тохоку-сінкансен до 360 км/год до 2020-го року. Раніше планувалося досягти такої швидкості до 2013-го року, але цей проект провалився.

Вже через три роки після початку експлуатації залізниця розпочала приносити прибуток, а на 1971 за рахунок виручки від продажу квитків і послуг повністю окупила витрати на будівництво[2][3]. Існують також дві лінії Міні-сінкансен, які не є швидкісними, але включені в мережу "звичайного" Сінкансен, мають загальний рухомий склад, тарифи тощо.

Лінії[ред. | ред. код]

Лінія Початок Кінець Довжина Оператор Відкриття Маршрути Загальна характеристика маршруту Рухомий склад
Токайдо-сінкансен Токіо Сін-Осака 515,4 км JR Central 1964 Нодзомі У перекладі з японської «Нодзомі» означає «надія». Потяги, що прямують цим маршрутом, є найшвидшими поїздами цієї лінії - шлях від Токіо до Осаки займе 2,5 години, а від Токіо до Хаката (Фукуока) - 5 годин. Потяги «Нодзомі» зупиняються тільки на таких великих станціях, як Нагоя, Кіото, Окаяма і Хіросіма. Єдиний маршрут, що дозволяє проїхати всі станції і Токайдо, і Саньо Сінкансен без єдиної пересадки. Сінкансен 300, Сінкансен 500, Сінкансен 700, Сінкансен N700
Хікарі «Хікарі» в перекладі означає «світло». Поїзди, що курсують по цьому маршруту, були першими поїздами на лінії Токайдо/Саньо, а тепер з появою «Нодзомі» відійшли на другий план і є другими за швидкістю руху на цій лінії. Маршрут «Хікарі» включає в себе декілька другорядних станцій, але по ньому як і раніше можна проїхати дуже швидко: шлях з Токіо до Осаки, зокрема, займе три години. На відміну від Нодзомі, при русі через Осаку необхідна пересадка, тому що на лініях Токайдо і Саньо є свої індивідуальні маршрути Хікарі, між собою не інтегровані. Те ж саме відноситься і до маршруту Кодама. Сінкансен 300, Сінкансен 700, Сінкансен N700
Хікарі Rail Star Сінкансен N700
Кодама Цей маршрут можна назвати «місцевим», оскільки на ньому поїзди роблять зупинки на всіх дрібних і другорядних станціях. Але потяги, що курсують по цьому маршруту, точно так само мають право називатися Сінкансен. Сінкансен 300, Сінкансен 700
Санйо-сінкансен Сін-Осака Хаката 553,7 км JR West 1972—1975 Сінкансен 100
Нодзомі Див. Токайдо-сінкансен Див. Токайдо-сінкансен
Хікарі
Хікарі Rail Star
Тохоку-сінкансен Токіо Сін-Аоморі 674,9 км JR East 1982—2010 Хаябуса Цей маршрут було введено в експлуатацію в 2011-му році і став ще більш швидким, ніж Хаяте. З 2013-го поїзда розвивають швидкість 320 км/год, даний маршрут є найшвидшим серед Сінкансенів взагалі. Сінкансен Е5
Хаяте Цей маршрут раніше був найшвидшим між Токіо і Сендай, Моріока або Хатінохе . Щоб дістатися від Токіо до Моріокі потрібно 2,5 години, а до Хатінохе - 3 години. Сінкансен Е2
Max-Ямабіко Сінкансен Е1, Сінкансен Е4
Насуно Це місцевий маршрут до Нікко або Уцуномії, але при цьому це все ті ж Сінкансен. Сінкансен 200
Max-Насуно Сінкансен Е1
Дзьоецу-сінкансен Омія Ніїгата 269,5 км 1982 Токі За цим маршрутом поїзда від Токіо до Ніїгати доїжджають приблизно за дві години і є найшвидшими поїздами Дзьоецу Сінкансен Сінкансен 200
Max Токі Сінкансен Е4
Танігава Потяги «Танігава» і «Макс-Танігава» курсують від станції Токіо до Гала-Юдзава, гірськолижного курорту в Етіго-Юдзава. Також вони, як правило, зупиняються на другорядних станціях. Сінкансен 200
Max Танігава Сінкансен Е1
Хокуріку-сінкансен
(раніше - Нагано-сінкансен)
Такасакі Канадзава 345,4 км JR East JR West 1997—2015 Асама Маршрут отримав свою назву завдяки вулкану Асама, що підноситься в префектурі Нагано. Від Токіо до Нагано-Сіті потяги прмують близько 1,5-2 годин. Сінкансен Е2
Max Асама Сінкансен Е4
Кюсю-сінкансен Хаката Кагосіма-Тюо 256,8 км JR Kyushu 2004—2011 Цубаме Потяги «Цубаме» - найбільш комфортабельні і побудовані по самому останньому слову техніки, курсують по найбільш мальовничій сільській місцевості Кюсю. У поїздах «Цубаме» існує тільки один клас. Поїздка на них з Хаката в Кагосіма займе всього 2 години 20 хвилин. Сінкансен 800
Хоккайдо-сінкансен Сін-Аоморі Сін-Хакодате-Хокуто 148.9 км JR Hokkaido 2016 Хаябуса Продовження раніше діючих поїздів Тохоку-Сінкансен до Сін-Хакодате-Хокуто, зі збереженням класності. Швидкість в тунелі Сейкан обмежена 160 км/год Сінкансен Е5,

Сінкансен H5

Хаяте
«Міні-Сінкансен»
Ямагата-сінкансен Фукусіма Сіндзьо 148,6 км JR East
Акіта-сінкансен Моріока Акіта 127,3 км
Лінії зі стандартною колією, технічно не класифікуються як лінії Сінкансен, але з послугами Сінкансен
Хаката Мінамі Хаката Хаката-Мінамі 8,5 км JR West
Гала-Юдзава Етіго-Юдзава Гала-Юдзава 1,8 км JR East

Майбутні лінії[ред. | ред. код]

Будівництво багатьох лінії Сінкансен було запропоновано ще на початку буму 1970-х років, але вони досі не побудовані. Вони називаються Сейбу Сінкансен. Одна з таких ліній, Наріта-сінкансен до аеропорту Наріти, була офіційно скасована, але деякі залишаються на стадії розробки.

  • Хокуріку-сінкансен продовжується до Цуруги і знаходиться на стадії будівництва, має бути відкрито в 2023 році. Продовження лінії до Осаки планується, але маршрут між станціями Цуруга і Сін-Осака ще не визначений.
  • Хоккайдо-сінкансен від Сін-Хакодате-Хокуто до Саппоро знаходиться в стадії проектування і будівництва, зі вступом в експлуатацію не раніше 2030 року.
  • Тюо-сінкансен (Токіо-Нагоя-Осака) є запланованою лінією Маглев. JR Central оголосила про встановлений термін спорудження - 2025 рік, крім короткого експериментальної ділянки, будівництво ще не почалося.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. JR Central Japan Website, (англ.)
  2. Киселёв И. П. {{{Заголовок}}}.
  3. Ред. Боравская Е. Н., Шапилов Е. Д. {{{Заголовок}}}. — Т. 1.