Тепловіддача

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Тепловідда́ча (рос. теплоотдача; англ. convective heat exchange; нім. Wärmeabgabe f, Wärmeleistung f) — теплообмін між теплоносієм і тілом, якому передається тепло, які відокремлені між собою твердою стінкою чи іншою поверхнею розділу.

Наприклад, теплообмін між рідиною (газом) і поверхнею твердої стінки, яка дотикається до неї. Тепловіддача базується на явищах натурального чи примусового перенесення тепла теплопровідністю, конвекцією та (чи) випромінюванням від одного температурного рівня до нижчого температурного рівня[1].

Розрізняють тепловіддачу при вільному (під дією сили тяжіння) і примусовому (за допомогою насосів, вентиляторів тощо) русі теплоносія, а також при зміні його агрегатного стану (наприклад, конденсації пари).

Інтенсивність такого теплообміну характеризують коефіцієнтом тепловіддачі — кількістю теплоти, що її передано за одиницю часу через одиницю поверхні при різниці температур між поверхнею і теплоносієм в 1 К. У Міжнародній системі одиниць (СІ) коефіцієнт тепловіддачі виражається у Вт/(м²·К).

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ДСТУ 2821-94 Промислове електронагрівання. Терміни та визначення.

Література[ред. | ред. код]