Ткаченко Василь Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Василь Іванович Ткаченко
Ткаченко Василь Іванович.jpg
Народження 10 липня 1921(1921-07-10)
Бровкове
Смерть 19 червня 1996(1996-06-19) (74 роки)
Санкт-Петербург
Приналежність Прапор Радянської армії Радянська армія
Вид збройних сил сухопутні війська
Рід військ мотострілецькі війська
Освіта Постріл[d]
Роки служби 1940–1974
Партія КПРС
Звання CCCP army Rank polkovnik infobox.svg Полковник
Формування 9-й механізований корпус
Війни / битви німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Вітчизняної війни II ступеня
Орден Вітчизняної війни II ступеня Орден Червоної Зірки
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «За відзнаку в охороні державного кордону СРСР»
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Медаль «За взяття Берліна»
Медаль «За визволення Праги»

Васи́ль Іва́нович Ткаче́нко (нар. 10 липня 1921(19210710) — пом. 19 червня 1996) — радянський військовик, учасник Другої світової війни. Герой Радянського Союзу (1945).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 10 липня 1921 року в селі Бровковому, нині Новомиргородського району Кіровоградської області, в селянській родині. Українець. Закінчив 7 класів. Жив і працював у Макіївці.

До лав РСЧА призваний 23 травня 1940 року Макіївським МВК Сталінської області. Військову слубжу проходив у прикордонних військах у Прибалтиці. 1941 року закінчив окружну школу прикордонних військ НКВС.

Учасник німецько-радянської війни з 22 червня 1941 року. Воював на Західному, Воронезькому та 1-у Українському фронтах. Тричі був поранений.

Особливо командир 2-го мотострілецького батальйону 70-ї механізованої бригади 9-го механізованого корпусу 3-ї гвардійської танкової армії капітан В. І. Ткаченко відзначився в боях за Берлін. На чолі передового загону одним із перших увірвався до міста. У вуличних боях бійці під його командуванням знищили значну кількість живої сили і техніки супротивника, захопили військові трофеї й 340 полонених.

По закінченні війни працював в органах місцевого військового управління в Німеччині. У 1947 році закінчив Вищі стрілецько-тактичні курси удосконалення офіцерського складу «Постріл». Обіймав посаду начальника відділу Ленінградського обласного військового комісаріату. 4 червня 1974 року полковник В. І. Ткаченко вийшов у запас.

Мешкав у Ленінграді (з 1991 року — Санкт-Петербург), де й помер 19 червня 1996 року. Похований на сільському цвинтарі в Колтушах Всеволозького району Ленінградської області.

Нагороди[ред. | ред. код]

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27 червня 1945 року за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками та виявлені при цьому відвагу і героїзм, капітанові Ткаченку Василю Івановичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 6583).

Також був нагороджений орденами Червоного Прапора (26.03.1945), Вітчизняної війни 1-го ступеня (11.03.1985), двома орденами Вітчизняної війни 2-го ступеня (27.04.1944, 08.08.1944), орденом Червоної Зірки (1955) і медалями.

Література[ред. | ред. код]

  • Чабаненко В. В. «Прославлені у віках: Нариси про Героїв Радянського Союзу — уродженців Кіровоградської області». — Дніпропетровськ: Промінь, 1983, стор. 293–295.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]