Тонічне віршування

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Тон́ічна систе́ма віршува́ння (грец. τόνος — наголос) — система віршування, яка ґрунтується на сумірності наголосів у віршорядках (ізотонізмі), а також на їх варіативній різномірності — впорядкованій і невпорядкованій.

Теорія тонічного віршування[ред.ред. код]

Кількість наголосів визначає розмір віршорядка: він може бути двічі, тричі і т. д. наголошеним. Найчастіше спостерігаються рядки з трьома та чотирма наголосами. Ненаголошені та напівнаголошені слова виконують лише допоміжну й варіативну роль у витворенні тонічного розміру. А в пісенній, фольклорній тоніці додаються ще й суто музичні наголоси. Незважаючи на закоріненість української літературної тоніки у власний питомий ґрунт, теоретичне її осмислення ще недостатнє.

Російський учений М. Гаспаров називає чотири щаблі переходу від силабо-тонічного віршування: 1) силабо-тонічний віршорядок — обсяг міжіктових інтервалів постійний (у ямбі та хореї — один склад, у трискладових розмірах — два склади); 2) дольник — обсяг міжіктових інтервалів коливається в діапазоні двох варіантів (1–2 склади); 3) тактовик — обсяг міжіктових інтервалів коливається в межах трьох варіантів (1–2–3 склади); 4) акцентовик — обсяг міжіктових інтервалів коливається необмежено і на слух не сприймається. Суто тонічне віршування починається «за порогом тактовика» і вимірюється вже «не кількістю стоп (і, відповідно, кількістю сильних місць, іктів), а кількістю слів (і, відповідно, наголосів)…»

Цей досить зручний для арифметичних обрахунків підхід водночас ігнорує індивідуальні особливості творів, надто ж тих, що їх «надиктувала» авторам певна мелодія, а також тих, де, залежно від манери декламування, емфатичні наголоси, подібно до мелодійних акцентів у пісенній тоніці, переважають словесні. Прихильники музичної та декламаційної концепції тонічного віршування шукали інших критеріїв його ідентифікації — графічних (В. Маяковський), тактометричних (О. Квятковський), пісенних. Дослідники ритміки фольклорної пісні найдрібнішою одиниицею тонічного віршування називають «півстих» (О. Потебня, Ч. Нейман, П. Бажанський), або «музикальну стопу» (І. Франко, О. Востоков). Перший термін більш акцентує на словесному компоненті пісні, другий — на мелодійному. Є ще термін з виразною танцювальною семантикою — «коліно». Теоретик і практик тактовика І. Сельвінський стверджував, що є сенс говорити про тактову систему віршування, де текст не скандується, а диригується, як у музиці: на 4/4, 3/4, 6/4 і т. д. Тактовик вільно вбирає в себе і класичні розміри силаботоніки, і паузники, й акцентовики.

Т.в. в українській літературі[ред.ред. код]

ТЕОРІЯ ВІРШУВАННЯ

Системи віршування: метрична, силабічна, тонічна та силабо-тонічна. Метричне віршування — віршування, в якому ритм створюється закономірним чергуванням довгих і коротких складів у рядках. Вірші читаються під музичний акомпанемент чи співаються. Рими в них відсутні. Метричне віршування бере початок з античної літератури, тому його називають античним. Віршовий розмір називався метр. Метричне віршування, крім античної, застосовувалося в тюркомовному, а також арабському, перському, частково індійському віршуванні.

Силабічне віршування — система віршування, в якій віршований ритм створюється повторенням однакової кількості складів у рядках, рівноскладовістю. У віршованих рядках переважно по тринадцять, іноді одинадцять складів. Римування парне. Рими здебільшого жіночі. Силабічне віршування було поширене в українській поезії з кінця XVI — серед. XVIII ст.

Силабо-тонічне віршування — система віршування, у якій віршовий ритм створюється і повторенням однакової кількості складів у рядку, і чергуванням наголошених і ненаголошених складів. У віршовому рядку виділяємо стопи. Силабо-тонічне віршування в українській літературі бере початок з другої половини XVIII ст. і понині, це система віршування є панівною у нашій поетичній творчості.

Тонічне віршування — система віршування, ритміка якого заснована на повторенні приблизно однакової кількості наголосів у віршованих рядках. Поділ віршованого рядка на стопи відсутній. Ритмічність досягається за рахунок сильного наголосу на окремих словах, ритмоутворювальних пауз і рим.


ВІРШОВІ РОЗМІРИ

Стопа. Рима. Основні види римування. Строфа. Види строф.

Стопа — у метричному і силабо-тонічному віршуванні умовна одиниця, за допомогою якої визначається віршовий розмір. Стопа — це поєднання одного наголошеного й одного чи двох ненаголошених складів.

Двоскладові стопи: хорей, ямб. Хорей - перший склад наголошений, другий — ненаголошений; ямб - перший склад ненаголошений, другий — наголошений. Трискладові стопи: дактиль, амфібрахій, анапест. Дактиль — трискладова стопа з наголосом на першому складі. Амфібрахій — трискладова стопа з наголосом на середньому складі. Анапест — трискладова стопа з наголосом на третьому складі.

Допоміжні стопи: пірихій, спондей. Пірихій — стопа з двома ненаголошеними складами. Спондей — стопа з двома наголошеними складами.

Строфа. Види строф. Строфа — композиційне поєднання кількох віршових рядків, певним чином заримованих, шо становлять відносну змістову і ритміко-синтаксичну цілість. Строфа є найбільшою одиницею в ритмічному членуванні тексту вірша. У ній може бути від 2 до 14 рядків. Види строф: двовірш (дистих), тривірш (терцет, терцина), чотиривірш (катрен), шестивірш (секстет, секстина) та ін.

Сонет — це вірш із чотирнадцяти рядків, розбитих на два чотиривірші (катрени) і два тривірші (терцети), написаних п'ятистопним чи шестистопним ямбом.

Верлібр — вільний вірш, у якому відсутнє чергування наголошених і ненаголошених складів, поділ на стопи, як правило, нема рим. Білий вірш — вірш, у якому немає рими, але є поділ на стопи.

Рима. Основні види римування в катрені. Рима — співзвуччя, звуковий повтор у віршах, здебільшого в кінці рядка. За місцем наголосу у словах, що римуються, розрізняємо такі рими: чоловіча — наголоси на останніх складах: невже — береже; жіноча — наголошені передостанні склади: пуга — закута; дактилічна — наголошені треті від кінця слів склади: яснесенький — тихесенький.

Види римування в катрені (чотиривірші) Римування рядків — це розташування рим у віршованому творі. Воно відіграє важливу роль у компонуванні віршів і поділі їх на строфи. Розрізняють такі види римування у катрені: 1. Суміжне (парне) римування: перший рядок римується з другим, третій - з четвертим (а а б б). 2 Перехресне римування: перший рядок римується з третім, другий - з четвертим (а б а б). 3. Кільцеве (охоплююче) римування: перший рядок римується з четвертим, другий - з третім (а б б а).

Джерело[ред.ред. код]