Тотем вовка у монголів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Тотем вовка — релігійно-соціальна система, поширена серед монгольських народів, в основі якої лежить культ вовка.

Витоки тотема[ред. | ред. код]

Вовк — тотем роду Чонос

Згідно з монгольською міфологією, вовки — це тварини небес, і вони приносять хійморь чоловікам. Хійморь — це свого роду удача, й означає життєву силу людини — зірка, що приносить удачу. Про вовків монголи говорять: «іжіл нертейд нь харагж, ілүү тенгертейд нь алагдана» (приблизний переклад: «вовка побачить той, у кого з вовком однакова удача, а добуде той, у кого удача вище вовчої»)[1].

У частково автобіографічному романі «Чонон сүлд» («Тотем вовка») Цзян Жуна кочові монголи розповідають, що зі спостережень за вовками почерпнули тактику битв, яка допомогла їм створити величезну Монгольську імперію, а також розуміння важливості балансу екосистеми на рівнинах[2].

Витоки тотема вовка походять з часів протомонголів хунну, дунху і сяньбі[3]. Відомо, що тотемом правлячого роду хунну був вовк[4][5]. Вшанування тотема вовка також були присутні у родах ашина і тюрків (дулга). При цьому, в низці джерел йдеться про їх первісну монголомовність. Згідно з Н. Я. Бічуріним, народ, іменований в китайських хроніках як «тукюе»突厥, був монгольським і був відомий під народною назвою дулга[6].

Назва роду «ашина» перекладається з монгольської як «благородний вовк». «А» — префікс поваги в китайській мові. Монголомовний рід ашина підтримували Л. М. Гумільов , Н. Я. Бічурін, М. І. Артамонов. Згідно з Гумільовим, коли рід ашина «вийшов на арену історії, всім його представникам була зрозуміла міжплеменна мова того часу — сяньбійська, тобто старомонгольська»[7]. У книзі «Відкриття Хазарії» згадується Ашина Шоно (Вовк) — один із найвидатніших кавалерійських генералів імперії Тан, який був особистим другом імператора Лі Шиміня[8].

Етнонім чонос у монголів[ред. | ред. код]

Серед монгольських народів поширений етнонім чонос, шоно. Чонос, також чінос, шонос, шінос і шонод (множина), в однині — монг. чоно (вовк) з різних діалектів монгольської мови перекладається як «вовки». Поява родової назви чонос прямо пов'язана з існуванням тотема вовка у древніх монголів[9].

Етноніми зі значенням «вовк» в монгольському середовищі мають широке поширення. Одна із ранніх згадок монгольського етноніма чіно пов'язано з сяньбійським Чіну, які становлять один із аймаків Сяньбі[10]. Деякі вчені вважають, що з роду чонос віддлилися кияти і борджигіни[11].

Згідно з Аюудайном Очиру, назва роду борджигін також виникла в зв'язку з тотемом вовка. Монгольське слово бор (boru) перекладається як «світло-сірий, сірий, буланий з сірим відтінком, синюватий сірий»[9]. Монголи словом бөрте також називають вовченя[12]. До цього дня у монголів також зберігся рід бүрд або бурд (тобто чоно, вовк) . У бурятській мові слово бурте вживається у словосполученнях «Хухе бурте шоно — досвідчений сірий вовк»[13], «бурте-герхен — сіренький»[14], тобто значення цього слова ~ сірий[10].

Борте-Чіно — легендарний предок монголів[ред. | ред. код]

Древній етнонім відбито в назві Борте-Чіно, легендарного предка монгольських народів. Ім'я Борте-Чіно з монгольської мови буквально перекладається як «сивий вовк». В історичних пам'ятках відображені рядки, які проголошують про те, що Чингісхан, перебуваючи на полюванні в Хангайських горах, повелів: «потраплять в облаву Борте-Чіно і Гоа-Марал. Не йди на них»[15]. Борте-Чіно і Гоа-Марал, далекі предки монголів, були також і їх онгонами (духами предків роду). Вчені, досліджуючи дану подію, прийшли до висновку, що вовк і марал були тотемами древніх монголів, тому на них було заборонено полювати[12].

Буряадай-Мерген — предок бурятських родів[ред. | ред. код]

Згодом певна частина носіїв етнонімів бурі-чіну могли змішатися і опинитися в Прибайкаллі, надалі в легендах іменуючись бурте-чіно ~ бурітай-чіно. Аналогом бурте-чіно в бурятських легендах є Бурядай. Згідно з Б. З. Нанзатовим, Бурядай і бурте — це фонетичні варіанти одного і того ж слова. За усним переказами, Бурядай — син Барга-Батора, брат Оледоя і Хорідоя, батько Іхіріда і Булагада. Іхірід (Ехірід) і Булагад стали родоначальниками ехіритів і булагатів, Хорідой — хорі-бурятів, Оледой — сегенутів — олетів (ойратів). В імені Барга-Батора відображений етнонім древніх баргутів[10].

Б. Р. Зоріктуєв вважає, що фактором монголомовності Прибайкальського регіону послужило прибуття на ці землі стародавнього монгольського племені бурте-чіно[16]. Згідно з В. В. Ушніцьким, в епізоді дружнього союзу Добун-Мергена та Алан-Гоа закодований результат етнічного процесу з'єднання бурте-чіносців з хорі-бурятами і баргутами[17]. Етнонім шоно серед бурятів, як вважає Д. Д. Німаєв, має відношення до сяньбійських чіну[18], про зв'язок яких з численними сучасними монгольськими представниками чіну вказує Г. Сухбаатар[19]. Згідно з Б. З. Нанзатовим, поширення етноніму шоно відноситься до сяньбійської традиції і має сяньбійське коріння[10].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Волки помогли монголам построить империю (ru). Процитовано 2018-11-29. 
  2. Jiang Rong. {{{Заголовок}}}. — Penguin UK. — ISBN 9780141919201.
  3. Буксикова О. Б. {{{Заголовок}}}. — IMBT, 2009. — 412 с. — ISBN 9785792503328.
  4. Сүхбаатар Г. Хүннү нарын аж ахуй, нийгмийн байгуулал, соёл, угсаа гарвал (МЭӨ IV--МЭ II зуун). Улаанбаатар, 2000. 298 х.
  5. Сүхбаатар Г. Сяньби. — Улаанбаатар, 1971. — 217 с. — С. 50-51.
  6. Бичурин Н. Я. Собрание сведений о народах, обитавших в Средней Азии в древние времена. — Москва-Ленинград: Академия наук СССР, 1950. — С. 220.
  7. Гумилев Л. Н. Древние тюрки. II. Предки. gumilevica.kulichki.net. Процитовано 2018-11-20. 
  8. Гумилёв Л. Н. Открытие Хазарии. VII. Могилы и размышления.
  9. а б Очир А. {{{Заголовок}}} / д.и.н. Э. П. Бакаева, д.и.н. К. В. Орлова. — Элиста : КИГИ РАН, 2016. — 286 с. — ISBN 978-5-903833-93-1.
  10. а б в г Нанзатов Б. З. Этногенез западных бурят (VI—XIX вв.). — Иркутск, 2005. — 160 с. — ISBN 5-93219-054-6.
  11. Гонгор Д. Халх товчоон-1. Улаанбаатар, 1970. 340 х.
  12. а б Лубсан Данзан. {{{Заголовок}}} / Румянцев Г. Н. — Москва : Наука, 1973. — 439 с.
  13. Бурятско-русский словарь. Сост. К. М. Черемисов. — М., 1973. — 804 с. — С. 124
  14. Русско-Бурят-монгольский словарь. Под ред. Ц. Б. Цыдендамбаева. — М., 1954. — С. 583.
  15. Altan tobči. Эртний хаадын үндэслэсэн төр ёсны зохиолыг товчлон хураасан Алтан товч хэмээх оршив. Улаанбаатар, 1990. 177 х.
  16. Зориктуев Б. Р. Об этническом составе населения Западного Забайкалья во второй половине I — первой половине II тысячелетия н. э. // Этническая история народов Южной Сибири и Центральной Азии. — Новосибирск, 1993. — С. 124.
  17. Ушницкий В. В.  // Известия Лаборатории древних технологий. — 2015. — Вип. 4 (17). — С. 52—60. — ISSN 2415-8739.
  18. Нимаев Д. Д. Буряты: этногенез и этническая история. — Улан-Удэ, 2000. — 190 с. — С. 151.
  19. Сухбаатар Г. Сяньби. — Улаанбаатар, 1971. — 217 с . — С. 50.