Трупіал мартиніцький
| Трупіал мартиніцький | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Icterus bonana (Linnaeus, 1766) | ||||||||||||||||
 Ареал виду | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Oriolus bonana Linnaeus, 1766 | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Трупіа́л мартиніцький[2] (Icterus bonana) — вид горобцеподібних птахів родини трупіалових (Icteridae)[3]. Ендемік Мартиніки.
Опис[ред. | ред. код]
Довжина птаха становить 18-21 см. Верхня частина тіла чорна, голова, шия і груди темно-каштанові, нижня частина спини і надхвістя коричнювато-оранжеві. Нижні покривні пера крил і стегна оранжеві. Дзьоб і лапи чорні. Самиці маєть менш яскраве забарвлення, ніж самці.
Поширення і екологія[ред. | ред. код]
Мартиніцькі трупіали є ендеміками острова Мартиніка в архіпелазі Малих Антильських островів. Вони живуть в сухих тропічних лісах і мангрових заростях та на плантаціях, на висоті до 700 м над рівнем моря. Зустрічаються поодинці, парами або сімейними зграйками. Живляться комахами та іншими безхребетними. а також плодами і ягодами. Сезон розмноження триває з грудня по липень. Гніздо чашоподібне, робиться з рослинних волокон і листя, підвішується на дереві, на висоті від 2 до 4 м над землею. В кладці 2-3 кремово-білих з блакитнуватим відтінком яйця, поцяткованих коричневими плямками. Інкубаційний період триває 14 днів, пташенята покидають гніздо через 15 днів після вилуплення. За пташенятами доглядають і самці, і самці.
Збереження[ред. | ред. код]
МСОП класифікує цей вид як вразливий. За оцінками дослідників, популяція мартиніцьких трупіалів становить від 6 до 15 тисяч дорослих птахів. Їпм загрожує знищення природного середовища, а також гніздовий паразитизм з боку синіх вашерів.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ BirdLife International (2016). Icterus bonana: інформація на сайті МСОП (версія 2021.3) (англ.) 10 серпня 2022
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Oropendolas, orioles, blackbirds. World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Процитовано 10 серпня 2022.
Джерела[ред. | ред. код]
- Jaramillo, Alvaro; Burke, Peter (1999). New World Blackbirds. London: Christopher Helm. ISBN 0-7136-4333-1.
|
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |