Ухвалення рішень

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Теорія ухвалення рішень — дослідження процесу вироблення та ухвалення рішень.

Загальна схема ухвалення рішень виглядає так:

  1. Визначення мети (цілі) та засобів її досягнення
  2. Побудова варіантів досягнення мети (множини альтернатив)
  3. Формування множини наслідків (оцінка альтернатив)
  4. Визначення принципу порівняння альтернатив (визначення принципу оптимальності)
  5. Структурування множини альтернатив:
    • розбиття на класи (кластеризація)
    • впорядкування
    • вибір найкращої (найкращих)

Цю схему звичайно варто уточнити. Якщо наприклад принцип оптимальності задається скалярною функцією вибору, то маємо задачу оптимізації (наприклад лінійного програмування).

Таку задачу розв'язують три групи осіб: особи що вирішують (ОВ), експерти (Е), та консультанти (К).

Особою що вирішує називають людину (або колективний орган, як наприклад Верховна Рада), що має мету, яка служить мотивом пошуку розв'язання задачі. ОПР також визначає, які засоби є допустимими в досягенні цієї мети.

Експерт є спеціаліст в своїй галузі, який володіє інформацією про задачу, але не несе прямої відповідальності за результати її розв'язання.

Консультант (аналітик) — спеціаліст в теорії ухвалення рішень. Розробляє модель задачі, процедуру вирішування, організовує роботу експертів та ОПР.

В найпростіших випадках ОВ виконує функції всіх трьох.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  • Прийняття рішення /Словник професійної термінології для майбутніх фахівців Національної гвардії України