Фастівський район

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Фастівський район
Fastivskiy rayon gerb.png Fastivskiy rayon prapor.png
Герб Прапор
Розташування району
Район на карті області
Основні дані
Країна: Україна Україна
Область/АРК: Київська область
Код КОАТУУ: 3224900000
Утворений: 7 березня 1923
Населення: 30 777 (на 1.1.2017)
Площа: 896,25 км²
Густота: 35,1 осіб/км²
Тел. код: +380-4465
Поштові індекси: 08510—08556
Населені пункти та ради
Районний центр: Фастів
Селищні ради: 2
Сільські ради: 23
Смт: 2
Села: 45
Селища: 1
Мапа району
Мапа району
Районна влада
Адреса: 08500, Київська обл., м. Фастів, пл. Соборна, 1, 6-18-88
Веб-сторінка: [1]
Голова РДА: Липовченко Євгеній Валерійович
Голова ради: Іщенко Володимир Якович

Commons-logo.svg Фастівський район у Вікісховищі

Фа́стівський район — район України на заході Київській області на правобережжі. Адміністративний центр — місто Фастів. Населення становить 31 239 осіб (на 1 жовтня 2013). Площа району 896,25 км². Утворено 7 березня 1923 року.

Символіка[ред.ред. код]

Символікою Фастівського району є герб, прапор та гімн. Основним змістом символіки району є поєднання історичної спадщини Фастівщини з сучасністю. Символіку району та День Фастівського району (19 серпня) затверджено рішенням сесії районної ради 23 скликання 22 червня 2000 року.

Географія[ред.ред. код]

Розташування[ред.ред. код]

Фастівський район розташований в межах Придніпровської височини, у західній частині Київської області, межує на півночі з Макарівським районом, на сході — з Васильківським, на південному сході- з Білоцерківським, на півдні — зі Сквирським районами Київської області, на заході — з Попільнянським та Брусилівським районами Житомирської області. Загальна територія Фастівського району становить 896,25 км² з населенням 32174 чоловік (станом на 01.01.2010 р.), з якого міське населення (з смт Борова ) становить 9471 чол., сільське — 22703 чоловік. Районний центр: м. Фастів.

Клімат[ред.ред. код]

Клімат району помірно континентальний з досить теплим літом та помірно холодною зимою. Середньорічна температура повітря становить +6,7°, найхолоднішого місяця січня (-6,2°), а найтеплішого місяця (липня) — (+19.1°). Від цих середніх багаторічних показників в окремі роки спостерігаються відхилення.

Абсолютний максимум температури досягає (+38°), мінімум — (-33°, що засвідчує можливість вимерзання в малосніжні зими озимих та пошкодження плодових багаторічних насаджень, а в окремі періоди сухого жаркого літа спостерігається підгорання озимих та ярих зернових.

Тривалість безморозного періоду, досягає в середньому 160–170 днів, а вегетаційний період продовжується з другої декади квітня до третьої декади жовтня. Цих природних факторів достатньо для вирощування районованих сільськогосподарських культур та багаторічних насаджень. Середньорічна сума опадів становить 560 мм, але розподіл їх по місяцях року рівномірний. Найбільша кількість опадів випадає в липні (77 мм). В посушливі роки особливо мало опадів випадає в травні, що пагубно впливає на сходи рослин.

Для зимового періоду характерно нестійке коливання температур та висота снігового криву, яка коливається від 10 до 22 см. Досить часто спостерігається випадання зимових опадів у вигляді дощу, що в свою чергу призводить до утворення льодяної кірки і негативного впливу на сільськогосподарські культури.

Глибина промерзання ґрунту в середньому становить 40 см. Вона залежить не тільки від температури і глибини снігового покриву, але також від типу ґрунтів та їх механічного складу.

Відносна вологість досягає свого максимуму восени і взимку — 80-85%. Посушливих днів з відносною вологістю менше 30% в середньому за рік буває від 15 до 20, з них більшість припадає на травень.

Фастівський район відрізняється значним випаровуванням вологи, яке досягає 420–460 мм рік, а тому, незважаючи на позитивний баланс вологи, в окремі роки спостерігається посуха. Кожна пора року характерна своїми позитивними та негативними кліматичними умовами, перехід від однієї пори року до другої, як правило відбувається поступово.

Весна затяжна, нестійка, з частими змінами холодної і теплої погоди. Початком весни вважають кінець другої і початок третьої декади березня. Танення снігу, у зв'язку з наявністю великих площ лісів, відбувається повільно і протяжність сніготанення в середньому становить 20-25 днів.

Літо тепле, але не спекотне, дощове. В окремі роки найбільша кількість опадів, які випали негативно впливає на сільськогосподарські культури, а разом з тим призводить до вимокання та вилягання хлібів або створюються несприятливі умови для збору врожаю. В деякі роки непоправну шкоду сільському господарству наносить град. Влітку переважають північно-західні вітри.

Перехід до осені поступовий, з частим поверненням теплої погоди. Перша половина осені, як правило, суха і тепла. Похмура, прохолодна та з дощем вона починається наприкінці жовтня. Сніг починає випадати з листопада.

Зима м'яка, похмура, з частими відлигами. Під час відлиг відбувається танення снігу, інколи до повного його зникнення. Через деякий час сніговий покрив встановлюється знову і деколи це явище може повторюватись декілька разів. Взимку переважають південно-східні вітри.

У цілому кліматичні умови району за кількістю тепла, світла, вологи сприятливі для вирощування всіх районованих сільськогосподарських культур.

Рельєф[ред.ред. код]

Фастівський район за умовами рельєфу є слабкохвилястим лесовим плато, яке складає ландшафтний фон поверхні з окремими морено — зандровими гребенями, північна частина району — погорбована, а південна — частково еродована (яри, балки).

Лесове плато розчленоване долинами річок Ірпінь, Унава, Кам'янка, Стугна та мережею балок з досить значним поширенням їх в південно-східну та північну частину району. Річкові долини мають неширокі заболочені заплави і переважно одну, рідше дві, виражені в рельєфі надзаплавні тераси. Корінні береги річок мають пологі схили з незначними проявами ерозії, схили балок обумовлюють досить значний розвиток ерозії.

В північній частині району на переході від слабохвилястого плато до заплав річок зустрічаються вузькі борові тераси. Заплави річок неширокі від 100 до 500 метрів, як правило, заболочені і в основному використовуються для сінокосіння. Незначна частина їх осушена і розорюється. Орні землі розміщені в основному на слабохвилястому плато, що в свою чергу дозволяє інтенсивно використовувати їх в сільськогосподарському виробництві.

Геологічна будова та ґрунтоутворюючі породи[ред.ред. код]

В геоструктурному відношенні територія Фастівського району відноситься до північно-східного схилу Українського кристалічного щита. Український кристалічний щит зазнав впливу денудаційних процесів, розвиток яких за час від архею до третинного періоду зумовив виникнення хвилястої денудаційної рівнини, складеної дислокованими кристалічними породами докембрію. Кристалічні породи представлені гранітами та граніто—гнейсами. Поверхня кристалічних порід покрита осадовими породами третинної та четвертинної систем. Верхні шари четвертинних відкладень є ґрунтоутворюючими породами. Це перш за все леси, на яких сформувались найбільш родючі в районі чорноземи типові та опідзолені ґрунти. На водно-льодникових та давньоалювіальних відкладах утворилися бідні в агрономічному відношенні дерново—підзолисті ґрунти.

Делювіальні та алювіально-делювіальні відкладення розміщенні в днищах балок та заплавах річок. На них утворилися намиті, лучно—чорноземні, дернові та болотні ґрунти. На сучасних алювіальних відкладеннях, утворених при розливах річок, утворилися також дернові та болотні ґрунти.

Ґрунтовий покрив[ред.ред. код]

Кліматичні умови, ґрунтоутворюючі породи, рельєф, геологічна будова, рослинність та агрокультурна діяльність людини — основні чинники ґрунтоутворення.

Ґрунтовий покрив району представлений переважно чорноземами типовими (43,8%) та опідзоленими ґрунтами (33,4%). Менш поширені лучно-чорноземні, дерново-підзолисті, лучні і чорноземно-лучні, болотні та інші ґрунти.

Найпродуктивніші ґрунти універсального використання — чорноземи типові займають площу 22,9 тис. га сільськогосподарських угідь. Використовуються вони в основному під орні землі.

Зосереджені чорноземи типові головним чином в східній частині району, де вони складають від 45 до 90% площ сільськогосподарських угідь. Гумусований профіль чорноземів типових має потужність 80—100 см, вміст гумусу в орному горизонті становить 2,5-3,5%. Реакція ґрунтового розчину слабокисла — рН в середньому 5,6. Ці ґрунти мають значні запаси валових та рухомих форм поживних речовин, сприятливі фізико-хімічні властивості та водно-повітряний режим, проте схильні до запливання і утворення кірки. Вони містять також значно більше глинястих часток, внаслідок чого здатні накопичувати органічну речовину та утворювати агрономічно цінну структуру. Значна товщина гумусових горизонтів і достатня кількість гумусу в них дозволяють поглиблювати орний шар.

Внесення органічних і мінеральних добрив забезпечує підвищення родючості ґрунту і врожаю сільськогосподарських культур. Для нейтралізації кислотності ґрунти потребують вапнування. Опідзолені ґрунти в районі займають 17,5 тис. га (33,4%) сільськогосподарських угідь, з них майже половина використовується під орними землями. Поширені вони головним чином в північно-західній частині району, де складають основний фон. Ці ґрунти в переважній більшості сформувалися на карбонатних лесових породах. Гумусовий горизонт у них має товщину 20-30 см. Кількість гумусу у верхньому горизонті буває досить низькою — 1,0-1,8, а у змитих відмінах — 0,5-0,8%.

Бали економічної оцінки за окупністю затрат, повнопрофільних ґрунтів в залежності від кадастрового району складають від 37 до 54, слабозмитих відповідно — від 34 до 48, середньозмитих — від 31 до 45. На повнопрофільних ґрунтах і слабозмитих відмінах, поширених одороздільних плато і схилах до 3° можна вирощувати всі районовані культури.

Темно-сірі опідзолені ґрунти і чорноземи опідзолені (13,8 тис. га) мають більш високий рівень родючості. В них потужний (32-40 см), достатньо гумусований (3,9-2,5% гумусу в горизонті) профіль. Ці ґрунти, як і чорноземи типові, універсального використання. Слабокисла реакція ґрунтового розчину (рН=5,7) сприяє деякому збільшенню рухомості і живлення рослин. Так, кількість рухомих форм фосфорної кислоти становить 12-18, азоту 6-8, калію 10-15 мг на 100 гр ґрунту.

Бали економічної оцінки складають від 54 до 64 і навіть 72 (глеєві відміни). В зоні поширення опідзолених ґрунтів мають місце низькопродуктивні дерново-підзолисті ґрунти, які в більшості мають легкий механічний склад. Це ґрунти обмеженого використання, вміст гумусу в них низький — 0,5-1,0%.

З цієї групи найбіднішими на поживні речовини є дерново-скритопідзолисті та дерново-підзолисті дефльовані піщані ґрунти, які крім цього, завдяки легкому механічному складу, є осередками вітрової ерозії. Покращення їх можливе шляхом посіву сидератів та нанесення родючого шару ґрунту.

Лучні та чорноземно-лучні ґрунти сформувалися головним чином на терасах річок, днищах балок та на найбільш понижених ділянках плато. Чорноземно-лучні ґрунти формуються в місцях близького залягання ґрунтових вод. За морфологічними ознаками подібні до чорноземних ґрунтів і відрізняються від них оглеєністю нижчих горизонтів. У більшості випадків перевищують за вмістом гумусу чорноземи.

Реакція ґрунтового розчину слабо-лужна (рН=7,3), мають значну кількість як валових, так і рухомих форм поживних речовин. Близьке залягання ґрунтових вод і достатня кількість поживних речовин створюють досить сприятливі умови для вирощування високих урожаїв сільськогосподарських культур.

Здебільшого ці ґрунти використовують під овочеві культури або під цінні кормові (кукурудзу на силос і зерно, коренеплоди та ін.).

Болотні ґрунти (1,8 тис. га) поширені по днищах балок та в заплавах річок. Негативною особливістю в них є підвищена вологість, токсичність неглибоко залягаючого оглеєного горизонту. Значна частина цих ґрунтів використовується для сінокосіння та під пасовища. Ці ґрунти мають високу потенціальну родючість, але щоб їх використовувати, треба провести осушення.

Дернові ґрунти (1,0 тис. га) поширені в заплавах річок. Використовуються вони, головним чином, під кормовими угіддями, що є найбільш ефективним. В складі орних земель на них рекомендується розміщувати овочеві культури.

Намиті ґрунти приурочені до днищ балок і великого поширення не мають. Використовуються в основному під сінокосіння. Сільськогосподарські угіддя, розміщені біля розмитих ґрунтів та виходів порід становлять незначну площу. Їх доцільно засадити лісом або використовувати під постійним залуженням.

Рослинність[ред.ред. код]

Природна рослинність району характеризується великою різноманітністю і багатством, але збереглася вона лише на нерозораних ділянках крутих схилів балок, їх днищах, рідше — на водороздільних плато.

Лісова рослинність району представлена сосною, дубом, грабом, березою, кленом, липою та ін. Грабово-букові ліси розміщені в основному на опідзолених ґрунтах району і в наш час[Коли?] зустрічаються рідко. Зараз зустрічаються тільки окремі екземпляри порослі дуба і граба, чагарники ліщини, брусниці. На днищах балок в основному ростуть верба, вільха та ін.

Серед травяної рослинності на схилах переважає костер безостий, пирій повзучий, деревій, звіробій, гвоздика та інші рослини з проективним покриттям 50-60%. Навесні тут з'являється багато весняних багаторічників: пролісків, фіалок, жовтяків тощо. З довговегетуючих ростуть тонконіг гайовий, куцоніжка лісова, костриці, зірочки, купина лікарська та ін.

На цілинних ділянках заплав Унави, Ірпіня, Стугни, Каменки, а також по днищах балок, росте лучна та болотна рослинність: осока, ситник, місцями очерет; із вологолюбивих злакових — тонконіг звичайний, костриця лучна, мітлиця болотяна; із різнотрав'я — герань лучна, вербозілля лучне, калюжниця болотяна, кінський щавель. На переході до напівгідроморфних ґрунтів зустрічаються бобові рослини. Проективне покриття травами на таких ділянках складас 70-80%. На орних землях, особливо серед просапних культур та багаторічних насаджень поширені різноманітні бур'яни — суріпка, хвощ польовий, лобода біла, волошка польова, осот, дика редька та інші.

Рослинність сіножатей, як бачимо, представлена трав'янистими та трав'яно-болотяними групуваннями, які формуються відповідно до рельєфу та ґрунтового покриву.

Корисні копалини[ред.ред. код]

Корисні копалини території Фастівського району представлені різноманітними породами, пов'язаними з характером геологічного розвитку даної місцевості, а саме: будівельними матеріалами та торфом. Згідно з даними Українського територіального геологічного фонду (УТГФ) у районі є будівельний камінь, пісок, цегляно-черепична сировина.

Поклади будівельного каменю (граніту та інших кристалічних порід) представлені Малоснітинською, Кощіївською та Ярошівською ділянками. Загальні відкриті запаси їх становлять 732 тис.м3. Відкриті породи представлені піском мілкозернистим глинистим, алювіальним піском та сильно вивітреними гранітами.

Розвідані запаси будівельного піску становлять 192 тис. м3. Корисна товща представлена сірими та жовтувато-сірими кварцовими пісками потужністю від 0,4 до 10,0 м.

Поклади цегляно-черепичної сировини (суглинків) розміщені біля м. Фастів. Родовище розробляється місцевим цегляним заводом. Окрім цього, в районі мають місце маловивчені поклади цегляної сировини біля с. Велика Офірна; в урочищі «Унава»; біля сіл Триліси та Пилипівка, які періодично розробляються місцевими підприємствами.

Із горючих корисних копалин на території району виявлені родовища торфу. Загальна площа родовищ торфу становить 475 га, а запаси — 1,3 млн тон.

Розробка родовищ ведеться пошарово — поверхневим способом в обсягах 130–140 тис. тон щорічно для виготовлення органічних добрив.

Ділянки, виділені під торфорозробки, після зняття шару торфу використовуються в подальшому в складі тих угідь, в яких були до розробки.

Історія[ред.ред. код]

Найдавніші часи[ред.ред. код]

Історія Фастівщини сягає глибокої давнини і бере початок із заселення краю первісними людьми. Свідками тих часів є пам'ятки археології. Нині на археологічну карту Фастівщини нанесено понад 150 пам'яток. Серед них — Фастівська стоянка мисливців на мамонта і дикого коня епохи пізнього палеоліту (20-15 тис. років тому); неолітичні поселення біля с. Кощіївка та на хуторі Млинок (V-Ш тис. до н. е.) Біля селища Кожанка, сіл Мала Снітинка, Оленівка, Триліси виявлені залишки трипільської культури (IV-ІІ тис. до н. е.).

Часи Київської Русі[ред.ред. код]

Фастівщиною проходила княгиня Ольга з молодим княжичем Святославом, бували тут і воїни князя Володимира. Довгий час частина земель Фастівщини була зайнята половецькими племенами. Тому на Фастівщині того часу було багато як руських слов'янських поселень, так і кочівницьких поселень т.зв. «своїх поганих»-союзників Русі. Загальновідомим є факт, що до 1094 року землі Сквири, Тетієва, Володарки, Триліс, Фущово (Фастова), Яготина та інших районів нинішньої Київщини належали половецькому князю Тугортхану, який подарував їх в 1094 році київському князю Святополку, як придане своєї дочки під час їх одруження. І інші половецькі хани (Тетій, Кончак тощо) мали у окремі часи добрі стосунки з києво-руськими князями, а велика частина половців приймали християнство, відмовлялися від пошанування своїх кам'яних баб і «бовванів» та вели осілий спосіб життя в Київській Русі.

За 1151 роком вже є перша письмова згадка в літописах про існуючі кургани Переп'ятиху на Васильківщині і Переп'ят на Фастівщині, а за 1157 роком-перша письмова згадка в літописах про існування Гуляників (майбутньої Великої Мотовилівки). Археологами згодом були розкопані залишки цього давньоруського поселення та сліди існування інших поселень на Фастівщині у києворуські часи. У ХІІІ столітті фастівські землі зазнали навали монголо-татарських орд. І хоча у 1323–1324 рр. Київщину було захоплено військами литовського князя Гедимінаса (Гедиміна) і здійснено спроби приєднати її до складу Великого князівства Литовського, але силу і вплив татар Фастівщина ще довго відчувала. У 1324–1362 рр. Фастівщина дуже часто була ареною боїв зі змінним успіхом між литовськими військами та ординцями. Місцеві підконтрольні руські князі у цей час могли виступити як з одного, так і на другому боці протистояння, в залежності від становища. І навіть, коли з 1362 рр. Фастівщина остаточно разом з іншими київськими землями стає володіннями литовського князя Ольгерда Гедиміновича, який Київщину віддав у володіння свого сина Володимира Ольгердовича, то кордони її не були стійкими. Бо останній зумів позбавити ці землі від прямої залежності від монголо-татарських ординців, але ніяк не від їхніх нападів.

XIV століття[ред.ред. код]

З 1385 р. після відомої Кревської унії між Литовським князівством і Польським королівством про умови конфедеративного об‘єднання на Фастівщині з'явиться перша хвиля переселенців з Польщі. Але вона була незначною, бо у самій Литві, незважаючи на факт отримання польської корони литовцем Ягайлом, був великий спротив проти будь-якої васальної залежності від Польського королівства, надання полякам великих угідь (особливо противилися цьому власники руських земель), тому до 1569 року між Польщею і Литвою неодноразово будуть переглядатися їхні конфедеративні відносини шляхом заключення інших унійних угод. Що цікаво, у 1568 р. родина руських князів Половців-Рожиновських отримала від коронної канцелярії офіційну копію грамоти за 1390 рік, яку тоді видав Юрію Івановичу Половцю зі Сквири тодішній київський литовський князь Володимир Ольгердович. В ній доводилося його правову дідичину і право на уділ, «его предсковский Сквирский, яко предки его Тугоріхан, Карыман и иные по них держали на Роси, по Роставице и Каменице, который звано Сквира, а тераз Поветшизна, по предках зе вшисткими иными пожитечными местами: Сквира, Ягнятин, Трилесы, Фущово(Хвастов) и иными…». Ця дата з цього документу за встановленими науковими правилами і вважається датою заснування Фастова та Триліс. Але самому князю не вдалося протриматися при владі, бо коли у 1392–1394 рр. прийшов до влади у Великому князівстві Литовському князь Вітовт, він ліквідував удільний устрій підлеглих руських земель та позбавив влади над Київщиною Володимира Ольгердовича внаслідок своїх «усмирітельних» походів. Але частково цей статус за київськими землями поновиться вже за наступних литовських князів, бо їм доводилося шукати підтримки у спільній обороні від татарських набігів. Так, у липні 1416 року, як свідчать літописи, Фастівщиною пройшлися полчища хана Ногайської Орди Едигея, які розорили Київ та більшість поселень на південь від нього.

XV–XVI століття[ред.ред. код]

У 1443 році від татарської Золотої Орди відокремилося Кримське ханство і у ньому утвердилася при владі династія ханів Гиреїв. Хоча після вторгнення у 1475 р. у Крим турецьких військ, Кримське ханство стало васалом Османської імперії, воно дуже ще довго допікало фастівським землям своїми набігами. Також важливою подією цього періоду стала остаточна ліквідація у 1471 році литовським князем Казимиром Ягайловичем статусу князівства за київськими землями, впровадження посади воєводи-намісника князя у Києві, після чого Київщина стала звичайним воєводством цього князівства, а з 1569 року — об'єднаної Речі Посполитої. Здебільшого це сталося тому, що постійні наскоки татар XIV–XIV ст. змушували киян і фастівчан залишати раніше освоєні київські князівські землі землі. Але у XVI ст. на Київщині знову почали масово селитися люди. Тогочасні розорення кримськими ордами українських земель Литовського князівства були регулярними і відбувалися як з помсти, так і просто з спустошливо-грабіжницькою метою. Після нанесених руйнувань, викрадень і пограбувань між київськими землевласниками тоді відбувалося багато довготривалих внутрішніх спорів та судових з'ясувань, де чиї були землі до спустошення і кому яке майно повинно належати (хоча більшість цих небезпечних земель були тоді незаселеними і необробленими, тому мали незначну цінність). Попри це, у 1528 році після звернень до короля Зігмунда І, вдові Пилипа Івашкевича та її дітям Федору та Анні були пожалувані ті дарування, які були литовським князем Олександром Казимировичем колись їм зроблені. В цих даруваннях значилася частина фастівських земель. Але постійні татарські набіги робили свою справу і тому згодом, за незрозумілих обставин, досить спустошені землі Фастова опиняються якимось чином у володінні роду Макаревичів.

У 1560 році місцевим руським князем К.Острозьким, що здійснював тут владу литовського князя над землями Київщини, залишки старовинних Гуляників було подаровано Івану Мотовилу (Мотовилівцю), з осіданням якого у цього поселення з'явилася нова назва-Мотовилівка. У 1561 році Андрій Макаревич передає землі Фастова, як заставу, київському єпископові М.Пацу, після чого більша частина Фастова стає постійною землею католицьких єпископів на довгі роки.

XVIII–XIX століття[ред.ред. код]

У XVIII ст. на Фастівщині з'являються перші парафіяльні школи та училища. Найдавніша з них — школа при церкві Успіння Пресвятої Богородиці в Мотовилівці (1779 р.). У 1843 році відкриті церковнопарафіяльні училища в Малополовецькому та Паляничинцях.

Упродовж тривалого часу Фастівщина була краєм великого землеволодіння родини польських магнатів. Понад 1000 десятин найкращих земель у Мотовилівці, Оленівці та інших населених пунктах належали Руліковським, майже половина сучасних земель району належала Браніцьким. Великим землевласником був шляхтич І.Хаєцький.

Історія XIX століття на Фастівщині пов'язана з деякими визначними подіями — селянським рухом та повстанням Чернігівського полку декабристів. У селах Триліси, В.Снітинка, В.Мотовилівка та Оленівка стояли роти Чернігівського полку. Повстання було придушене, але у Фастівському краї в с. Триліси навіки залишились в одній могилі І.Муравйов — Апостол, А.Кузьмін, М.Цепило та інші декабристи.

XX століття[ред.ред. код]

Уперше як окремий адміністративний район з центром у містечку Фастові був утворений радянською владою УСРР за постановою ВУЦВК щодо чергової адмінреформи 07.03.1923 року у складі новоутвореної Київської округи замість колишньої Київської губернії. Він створився тоді з колишніх Фастівської і Веприківської волостей (без багатьох сучасних фастівських населених пунктів у своєму складі). Колишня Кожанська волость тоді ж стала Кожанським районом Білоцерківської округи (з 18 сіл), а Мотовилівський край протягом 6 років постійно перепідпорядковували іншим різним районним центрам. Землі сіл Малополовецького і Яхнів відносилися тоді також до інших районів. У 1929 році мотовилівські і кожанські землі були долучені до укрупненого Фастівського району. 1957 року до району було передано з Житомирської області с. Великі Гуляки. А у 1959 році, коли розформували Великополовецький район, то до Фастівського району долучили також села Малополовецьке і Яхни. 05.02.1965 Указом Президії Верховної Ради Української РСР передано Мар'янівську сільраду Фастівського району до складу Макарівського району, а Яхнівську сільраду Сквирського району до складу Фастівського району.[1] 1985 року було знято з обліку село Вінницькі Стави.

Адміністративний устрій[ред.ред. код]

Адміністративно-територіально район поділяється на 2 селищні ради та 23 сільські ради, які об'єднують 48 населених пунктів і підпорядковані Фастівській районній раді. Адміністративний центр — місто Фастів, яке є містом обласного значення та не входить до складу району[2].

Економіка[ред.ред. код]

Промисловість[ред.ред. код]

На території Фастівського району розташовано Фастівське державне лісове господарство та два промислові підприємства: Філія ТОВ «Меркс — Груп», ДП «Триліський спиртовий завод».

Філія ТОВ «Меркс — Груп». Основним видом діяльності є випуск офісних меблів. У 2007 році на підприємстві вироблено продукції на 59,6 млн грн. Філія ТОВ «Меркс — Груп» постійно працює над оновленням своєї продукції, розробкою нових серій меблів і кабінетів, задоволенням індивідуальних запитів споживачів.

Впроваджуючи нові технології, підприємство забезпечило високу якість та конкурентноздатність продукції. Набрані темпи роботи дали змогу створювати нові робочі місця, покращити ситуацію на ринку праці в районі. Нині на підприємстві працює понад 500 осіб, середній рівень заробітної плати становить 1250 грн.

ДП «Триліський спирзавод». Заснований у 1856 році і належав графині Браніцькій. Основним видом діяльності є виробництво етилового спирту та вуглекислоти. У наш час[Коли?] на заводі впроваджені технологічні схеми з виробництва спирту із зерна та з меляси, цех з виробництва диоксиду вуглецю (карбону), цех з виробництва сухих кормових дріжджів, вирощених на зерновій барді. Добова потужність підприємства становить 5700 декалітрів спирту-ректифікату, 14000 кг карбонатної кислоти (вуглекислоти) та 7500 кг сухих кормових дріжджів.

За 2007 рік випущено продукції на 4,5 млн грн. Обсяг реалізованої продукції склав 5,8 млн грн. Нині банкрут. Обладнання традиційно пішло на брухт.

ДП «Фастівське лісове господарство» засноване у 1867 році. Площа лісових насаджень становить 18,6 тис.га. Технічне, високорозвинене підприємство, в якому працюють близько 300 осіб. Протягом 2007 року створено лісових культур на площі 132 га, при запланованих 128 га, а за останні 5 років це — 1000 га зелених насаджень.

На базі держлісгоспу працює два цехи з переробки деревини, де встановлено новітнє обладнання, що дає змогу виробляти пиломатеріали, заготовки дубові, дошку, тощо та реалізовувати продукцію на експорт у понад 10 країн світу. Обсяг реалізованої продукції склав 16,7 млн грн. У 2011 році єдиною продукцією підприємства був ліс-кругляк, що постачався на експорт.

Агропромисловий комплекс[ред.ред. код]

Сприятливе поєднання кліматичних і географічних умов Фастівщини, її працьовиті люди, історія та традиції краю відкривають широкі можливості для розвитку агропромислового комплексу району.

У землекористуванні сільськогосподарських підприємств та фермерських господарств знаходиться 39,3 тис.га сільгоспугідь, в тому числі 37,3 тис.га ріллі. На території району діє 72 агроформувань, серед них: 7 приватних підприємств, 14 сільськогосподарських товариств з обмеженою відповідальністю, 42 фермерських господарств, 9 інших форм власності.

Структура валового виробництва сільськогосподарської продукції включає: рослинництво — 76%, тваринництво — 24%. Основними напрямками сільськогосподарського виробництва в рослинництві є вирощування зернових культур, цукрових буряків, у тваринництві — виробництво молока та м'яса.

Пріоритетними напрямками сільськогосподарського виробництва є вирощування ріпаку та сої. Сільське господарство району, при значному природно-ресурсному потенціалі та висококваліфікованих трудових ресурсах потребує значних капіталовкладень.

Транспортні комунікації[ред.ред. код]

Транспортна галузь є важливим складником у структурі господарського комплексу району. Її діяльність спрямована на задоволення потреб населення і підприємств району у якісному та безпечному обслуговуванні транспортними засобами.

У районі послуги з перевезень пасажирів надають ВАТ «Фастів-АВТО» та 12 приватних перевізників. Перевезення пасажирів здійснюється на 25 регулярних автобусних маршрутах на дорогах з твердим покриттям загальною довжиною 249,1 км, які обслуговує спеціалізована організація -Фастівське районне дорожнє управління.

Автобусним сполученням охоплено майже 97,7 відсотків населених пунктів. Транспортний зв'язок сіл та селищ розроблений з урахуванням побажань жителів району.

Зовнішні транспортні зв'язки забезпечуються двома видами транспорту: залізничним та автомобільним. Зовнішні автомобільні перевезення здійснюються з міста Фастова до міст: Києва, Житомира, Біла Церква, маршрути яких пролягають населеними пунктами району. Фастівський район обслуговується також транспортними сполученнями «Укрзалізниці» такими, як: Київ-Фастів-Київ, Київ-Миронівка-Київ, Київ-Жмеринка-Київ, Київ-Шепетівка-Київ, Київ-Бердичів-Київ, Київ-Житомир-Київ, Київ-Вапнярка-Київ, Київ-Роток-Київ.

Екскурсійні об'єкти[ред.ред. код]

Персоналії[ред.ред. код]

На фастівській землі у різні роки та століття жили і творили сміливі та талановиті люди: великий український композитор Кирило Стеценко, письменник Степан Васильченко, етнограф, дослідник старожитностей краю аматор-археолог Е. Руліковський, видатний архітектор, живописець В.Кричевський, видатний винахідник М.Бенардос, генерал-хорунжий УНР Олександр Пількевич, науковець і автор багатьох українсько-російських словників Віктор Дубровський, професор Антон Синявський, поет, учасник ОУН Володимир Косовський та ще багато-багато інших. З Фастівщиною пов'язано ім'я козацького полковника Семена Палія (Гурка) — видатного організатора заселення та відбудови господарства Київщини. Саме на фастівських землях містилась його резиденція.

Історія Фастівського краю пам'ятає видатного українського поета Тараса Шевченка. В червні 1846 року він у складі археологічної комісії проводив розкопки кургану Переп'ят, що знаходиться поблизу с. Фастівець. Тут він виконав багато малюнків із місцевих селян. Серед них «Коло каші», «Селянин у брилі», «Постаті селян», «Гурт селян». На Фастівщині народились чудові поезії Шевченка «Чернець», «Швачка», «Іржавець».

Політика[ред.ред. код]

25 травня 2014 року відбулися Президентські вибори України. У межах Фастівського району було створено 38 виборчих дільниць. Явка на виборах складала - 65,40% (проголосували 17 951 із 27 449 виборців). Найбільшу кількість голосів отримав Петро Порошенко - 64,37% (11 555 виборців); Юлія Тимошенко - 14,49% (2 601 виборців), Олег Ляшко - 9,12% (1 637 виборців), Анатолій Гриценко - 4,03% (724 виборців). Решта кандидатів набрали меншу кількість голосів. Кількість недійсних або зіпсованих бюлетенів - 0,82%.[3]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Житомирська область
(Брусилівський район)
Макарівський район Васильківський район
Житомирська область
(Попільнянський район)
Васильківський район
Житомирська область
(Попільнянський район)
Сквирський район Білоцерківський район