Фенські болота

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Карта регіона
вітряк з насосом, що зберігся Уїкен-Фен
Канал та засіяне поле до заходу від міста Ілі

Фенські болота (англ. The Fens, Fenland) — географічна та історична область в східній частині Англії, що займає південну частину графства Лінкольншир, північну частину Кембриджшир і західну частину Норфолка. Територія Фенленду, що має площу близько 3900 км² і частково розташована в низовині, в минулому була покрита торф'яними болотами. На початок ХХІ сторіччя велика частина земель осушена і використовується в сільському господарстві.

Слова Fen і Fenland, від яких пішла назва регіону, в англійській мові означають «низинні заболочені землі»[1]

Географія[ред.ред. код]

Територія Фенських боліт була заболоченою низинною рівниною на межі Східної Англії і Мідлендсу, розташовану на південь і захід від бухти Уош, з інших сторін оточену пагорбами. Центральна частина області розташована в низовині, хоча там є певна кількість невисоких пагорбів, які, залишаючись, на відміну від тих, що оточують заболочених місць, сухими, називалися «островами» (зокрема, «острів Ілі»). На території Фенських боліт знаходиться найнижче місце в Англії - Хольм-Фен (2,75 м нижче рівня моря) неподалік від міста Хольм[2].

Територією Фенленду прямують численні канали і річки, що впадають в бухту Уош (серед них Грейт-Уз, Нін, Велланд та Уїтем).

У Фенленді розташовано два населених пункти зі статусом міста (city) - Ілі у центральній частині регіону і Пітерборо на його західній околиці. Інші великі міста регіону - Бостон, Кінгс-Лінн, Марч, Спальдінг, Уїттлсі і Уїсбіч.

Історія[ред.ред. код]

Регіон заселений з давніх часів, а за часів римського завоювання Британії тут велося активне сільське господарство. З відходом римлян з Британії і подальшим встановленням англо-саксонської оруди територія практично збезлюділа. В середні віки були зроблені невеликі за своїми масштабами спроби заселити болотисті землі, але тільки в середині XVII століття завдяки Френсісу Расселлу, 4-му графу Бедфорду, який привіз до Англії голландського інженера Корнеліуса Вермюйдена, почалося осушення навколишніх заболочених земель з метою їх подальшого сільськогосподарського використання[3].. Спочатку для цієї мети була влаштована мережа каналів, призначених для зливу надлишку води з полів. У другій половині XVII століття тут з'явилися перші насоси, які приводяться в дію вітряками. Основою ж господарства як і раніше залишалися рибальство і полювання на птахів. У 1810 році вітряні млини почали замінюватися насосними станціями, які працювали від парових двигунів, хоча деякі з млинів збереглися до XX століття. Використовувані в даний час насоси працюють від дизельних двигунів[4].

Нині територія Фенських боліт є одним з найбільш родючих сільськогосподарських районів Англії: там вирощуються зернові культури, картопля, квіти, овочі і фрукти. У той же час на ній збереглася невелика частина безстічних водно-болотних угідь, в тому числі Уїкен-Фен, що знаходиться під охороною Національного фонду[5].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Fen (en). Oxford Dictionaries Online. Процитовано 2011-05-29. 
  2. UK's lowest spot is getting lower (en). BBC News. 2002-11-29. Процитовано 2011-05-29. 
  3. Margaret Albright Knittl, «The design for the initial drainage of the Great Level of the Fens : an historical whodunit in three parts», Agricultural History Review, 55:1 (2007), pp. 23-50. Abstract
  4. Why Farming Matters in the Fens (2) (PDF). NFU East Anglia. 2008. Процитовано 17 March 2011. 
  5. Wicken Fen Nature Reserve. National Trust. Процитовано 13 December 2016.