Вацлав Міхал Фойґт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Фойґт Вацлав Міхал)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вацлав Міхал Фойґт
Народився 5 жовтня 1765(1765-10-05)
Австрійська імперія Фрідлант, Австрія
Помер 24 вересня 1830(1830-09-24) (64 роки)
Австрійська імперія Оломоуц, Австрія
Національність чех
Діяльність філософ, педагог, бібліограф
Alma mater Празький університет
Заклад Львівський національний університет імені Івана Франка

Фойґт Міхал Вацлав (чеськ. Michal Václav Voigt, пол. Michał Wacław Voigt, нім. Michael Wenzel Voigt; *5 жовтня 1765, м.Фрідлант, нині Ліберецького краю, Чехія — †24 вересня 1830, Оломоуц, тепер Чехія) — філософ, педагог і бібліограф, професор Краківського (1804-1809) і Львівського (1810-1813) університетів. Перший професор педагогіки у вказаних університетах. Автор праць з філософії Арістотеля та І.Канта. Писав німецькою мовою.

Життєпис[ред. | ред. код]

Юні роки[ред. | ред. код]

Народився Міхал Вацлав Фойґт 5 жовтня 1765 в невеличкому містечку Фрідлант (чеськ. Frýdlant) австрійської провінції Богемія (нині Чехія). Там він закінчив елементарну школу, а згодом гімназію в Празі. У 1787 році став випускником Празького університету, де крім обов'язкових предметів вивчав філософію, педагогіку та загальну історію. Наступні десять років (1788-1798) Фойґт учителює в гімназії містечка Колютова (нині Чехія), де місцева громада вшанувала його титулом почесного громадянина, а з 1798 року перебирається до Праги на посаду професора риторики академічної гімназії.

Підпис Вацлава Міхала Фойґта

Викладацька кар'єра у Кракові і Львові[ред. | ред. код]

З 1804 року розпочинається його університетська викладацька кар'єра. Протягом наступних пяти років Фойґт - надзвичайний професор логіки, метафізики, етики і педагогіки Яґеллонського університету. Тут, працюючи провізоричним бібліотекарем, учений здійснив каталогізацію університетської бібліотеки.

У 1809 році Вацлав Фойґт став надзвичайним професором теоретичної і практичної філософії у Львівському ліцеї, що у 1805-1817 роках діяв на місці університету. У 1812 році він став першим надзвичайним професором педагогіки з окладом 1100 флоринів, однак вже 1813 року через конфлікт з керівництвом був змушений залишити викладацьку діяльність. На думку історика Людвіга Фінкеля, Фойгт впав у немилість до університетської влади, оскільки не дотримувався обов'язкових норм перевірки знань студентів. На іспитах він використовував способи опитування, які суттєво відрізнялися від традиційних, а саме - приносив власні запитання, поділені на три частини, які студенти повинні були відкривати у довільному місці і відповідати на обрані таким чином запитання. До оцінок Фойґт додавав "cum laude" або "ex gratia". Відомо також, що він подавав від свого імені пропозиції про щомісячні слухання на філософському факультеті з приводу успішності студентів. Представники освітньої влади краю висловили незадоволення такими ініціативами і професора було усунуто від викладацької діяльності[1].

Повернення до Чехії[ред. | ред. код]

У 1813 році В.Фойґт переїжджає до чеського міста Оломоуц (чеськ. Olomouc) на посаду бібліотекаря ліцею, де здійснив каталогізацію бібліотеки, а згодом його було призначено віце-ректором філософських студій у цьому ж містечку. В Оломоуці він і помер 24 вересня 1830 року.

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Наукові погляди Вацлава Фойґта сформувалися під впливом філософської спадщини Іммануїла Канта. Фойґт вважав метою людського життя прагнення до Божої правди і моральності, яких можна досягнути через відчуття краси, вищості духу та розважанням над людською і Божою природою. Тривалий час вчений присвятив дослідженню етико-філософських поглядів Арістотеля, зокрема опублікував його "Риторику" з власними коментарями. Паралельно вивчав методику викладання філософії і аналізував проблеми виховання молодого покоління. Був обраний почесним членом Єнського латинського товариства.

В.М.Фойґт. Обкладинка праці Aristoteles über vie Seele. Видання 1784 року

Основні праці[ред. | ред. код]

  • Aristoteles über vie Seele, aus dem Griechischen ubersetzt und mit Anmerkungen begleitet. Frankfurt und Leipzig. 1784.
  • Die Quellen der Sedenruhe, sowie sie der Mensch in seinem Gemuthe findet. Zur inneren Beruhigung fur venkende Manner. Prag. 1799.
  • Allgemeiner Uiberblick der Wissenschaftskunde oder Enzyklopadie der Wissenschaften. Prag. 1801.
  • Skize eines Lehrbuchs der theoretischen und praktischen Philosophie für die studierende Jugend in den k.k. Staaten. Prag. 1801.
  • Verzeichnis der vorzüglichsten Werke des Fach der Philosophie betreffend aus den neueren Zeiten, um deren Herbeischaffung für die k. Und k.u.k. Universitätsbibliotheken allerunterthänigst geben wird. Prag. 1801.
  • Vorlesungen über allegemeine Geschichte. Prag. 1801.
  • Vortrag über die Art, wie die Feyer des Gedächtnistages derr Befreiung unserer Stadt... Begangen worden dürfe. Prag. 1801.
  • Zum Begriffe der Philosophie. Prag. 1801.
  • Die Rhetorik des Aristoteles. Aus dem Griechischen ubersetzt und mit Anmerkungen, einer in halts anzeige und vollstandigen Registern versehen. Prag. 1803.
  • Die Geschichte der Universitat Krakau. // Haller allgemeine Literatur-Zeitung. Krakau. 1806, nr.109-112.
  • Die Art, wie die studierende Jugend aus der Philosophie gepruft u. classificirt zu werden pflegt. Lemberg. 1811.
  • Źródła spokoyności duszy które człowiek w swym własnym umyśle znayduie, dla wewnętrznego zaspokoienia myślących ludzi. (пол.переклад Feliks Słotwiński). Kraków. 1814.

Література[ред. | ред. код]

  • ДАЛО, Ф.26, Оп.5, Спр.1961, Арк.14
  • Biographische Nachrichten von jetzt Lebenden mahrischen Schriftatellern. Ebersberg: Osterreichischer Zuschaner (Wien, 8, 1838, T.IV, S.1212 Ruckblick in die vergangenheit.)
  • Finkel L., Starzynski S. Historia uniwersytetu Lwowskiego. Lwow, 1894. І, S.182-183
  • Hemmerle, Rudolf : Michael Wenzel Voigt, Philosoph und Historiker. (230. Geburtstag). Mitteilungen des Sudetendeutschen Archivs 1995. č. 121, s. 30.

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Finkel L., Starzynski S. Historia uniwersytetu Lwowskiego. Lwów, 1894. І, S.182-183.