Фок Володимир Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Володимир Фок
Народився 10 (22) грудня 1898(1898-12-22)
Санкт-Петербург,
Російська імперія
Помер 27 грудня 1974(1974-12-27) (76 років)
Ленінград, РРФСР, СРСР
Поховання Комаровське кладовище
Місце проживання Ленінград
Громадянство СРСР СРСР
Діяльність фізик, викладач університету
Alma mater Петроградський університет
Галузь теоретична фізика
Заклад
Науковий ступінь доктор фізико-математичних наук
Науковий керівник Арнольд Володимир Ігорович
Відомі учні Ф. І. Федорів,
В. І. Перель
Член Академія наук НДР, Російська академія наук, Академія наук СРСР і International Academy of Quantum Molecular Science[d]
Відомий завдяки: автор метода Гартрі — Фока і простору Фока, фундаментальних праць з квантової механіки та загальнї теорії відносності
Батько Q54824230?
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці — 1968
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Леніна Орден Трудового Червоного Прапора
Медаль «За оборону Ленинграда»
Ленінська премія — 1960 Сталінська премія — 1946

Фок Володимир Олександрович у Вікісховищі?

Володимир Олександрович Фок (10 (22) грудня 1898(18981222), Санкт-Петербург — 27 грудня 1974, Ленінград) — радянський фізик-теоретик, відомий роботами з квантової механіки.

Наукова діяльність[ред.ред. код]

У 1922 році закінчив Петроградський університет і залишився працювати в ньому. З 1932 року — професор, керував кафедрою теоретичної фізики на фізичному факультеті Ленінградського університету. Одночасно працював у Державному оптичному інституті (1919—1923, 1928—1941), у Ленінградському фізико-технічному інституті (1924—1936), в Інституті фізичних проблем ім. С. І. Вавилова АН СРСР (1954—1963).

У 1926 році він узагальнив хвильове рівняння квантової механіки — рівняння Дірака на випадок магнітного поля і вперше довів його градієнтну інваріантність. Співавтор відомого в квантовій механіці релятивістського скалярного рівняння Клейна — Фока — Гордона. У 1930 році вчений вивів рівняння самоузгодженоно поля в квантовій теорії атома і розробив новий загальний наближений методу теорії багатоелектронних систем, що був названий методом Гартрі — Фока. Цей метод має важливе значення в квантовій теорії багатьох тіл. 1932 року виконав дослідження з вторинного квантування і квантової електродинаміки, а в 1934 році запропонував особливий спосіб формулювання рівнянь квантової теорії багатьох тіл — метод функціоналів Фока.

За дослідження з квантової теорії поля, вторинного квантування і квантової електродинаміки, виконані протягом 1926—1957 років і надруковані в його збірнику «Дослідження з квантової теорії поля», був удостоєний Ленінської премії (1960). Важливу роль у розвитку теорії тяжіння Ейнштейна відіграла його монографія «Теорія простору, часу й тяжіння» (1955), в якій він дослідив ряд важливих задач теорії тяжіння і запропонував наближений метод розв'язування рівнянь Ейнштейна для сферично протяжних мас.

Здійснив цикл досліджень з дифракції радіозв'язку і розробив послідовну теорію поширення радіохвиль над земною поверхнею без урахування атмосфери, за що був удостоєний Державної премії СРСР (1946). Грунтовні праці присвятив методологічним проблемам фізичної науки, вважається одним з основоположників школи радянських фізиків-теоретиків. Автор численних наукових праць. 1968 року йому присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці, нагороджено орденами і медаллями. Був обраний членом ряду іноземних академій і наукових товариств. Серед учнів Фока видатні спеціалісти з теорії твердого тіла, український фізик А. Г. Самойлович і естонський фізик Карл Ребане.

Посилання[ред.ред. код]