Фок Володимир Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Володимир Фок
Народився 10 (22) грудня 1898(1898-12-22)
Санкт-Петербург,
Російська імперія
Помер 27 грудня 1974(1974-12-27) (76 років)
Ленінград, РРФСР, СРСР
Поховання Комаровське кладовище
Громадянство СРСР СРСР
Місце проживання Ленінград
Діяльність фізик, викладач університету
Відомий завдяки теоретична фізика
Alma mater Петроградський університет
Науковий ступінь доктор фізико-математичних наук
Науковий керівник Арнольд Володимир Ігорович
Вчителі Фрідман Олександр Олександрович
Відомі учні Ф. І. Федорів,
В. І. Перель
Заклад
Учасник Перша світова війна
Членство Академія наук НДР, Російська академія наук, Академія наук СРСР і International Academy of Quantum Molecular Science[d]
Батько Alexander Alexandrovich Fock[d]
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці — 1968
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Леніна Орден Трудового Червоного Прапора
Медаль «За оборону Ленинграда»
Ленінська премія — 1960 Сталінська премія — 1946

Володимир Олександрович Фок (10 (22) грудня 1898(18981222), Санкт-Петербург — 27 грудня 1974, Ленінград) — радянський фізик-теоретик, відомий роботами з квантової механіки.

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

У 1922 році закінчив Петроградський університет і залишився працювати в ньому. З 1932 року — професор, керував кафедрою теоретичної фізики на фізичному факультеті Ленінградського університету. Одночасно працював у Державному оптичному інституті (1919—1923, 1928—1941), у Ленінградському фізико-технічному інституті (1924—1936), в Інституті фізичних проблем ім. С. І. Вавилова АН СРСР (1954—1963).

У 1926 році він узагальнив хвильове рівняння квантової механіки — рівняння Дірака на випадок магнітного поля і вперше довів його градієнтну інваріантність. Співавтор відомого в квантовій механіці релятивістського скалярного рівняння Клейна — Фока — Гордона. У 1930 році вчений вивів рівняння самоузгодженоно поля в квантовій теорії атома і розробив новий загальний наближений методу теорії багатоелектронних систем, що був названий методом Гартрі — Фока. Цей метод має важливе значення в квантовій теорії багатьох тіл. 1932 року виконав дослідження з вторинного квантування і квантової електродинаміки, а в 1934 році запропонував особливий спосіб формулювання рівнянь квантової теорії багатьох тіл — метод функціоналів Фока.

За дослідження з квантової теорії поля, вторинного квантування і квантової електродинаміки, виконані протягом 1926—1957 років і надруковані в його збірнику «Дослідження з квантової теорії поля», був удостоєний Ленінської премії (1960). Важливу роль у розвитку теорії тяжіння Ейнштейна відіграла його монографія «Теорія простору, часу й тяжіння» (1955), в якій він дослідив ряд важливих задач теорії тяжіння і запропонував наближений метод розв'язування рівнянь Ейнштейна для сферично протяжних мас.

Здійснив цикл досліджень з дифракції радіозв'язку і розробив послідовну теорію поширення радіохвиль над земною поверхнею без урахування атмосфери, за що був удостоєний Державної премії СРСР (1946). Грунтовні праці присвятив методологічним проблемам фізичної науки, вважається одним з основоположників школи радянських фізиків-теоретиків. Автор численних наукових праць. 1968 року йому присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці, нагороджено орденами і медаллями. Був обраний членом ряду іноземних академій і наукових товариств. Серед учнів Фока видатні спеціалісти з теорії твердого тіла, український фізик А. Г. Самойлович і естонський фізик Карл Ребане.

Посилання[ред. | ред. код]