Функціоналізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вежа Олімпійського стадіону в Гельсінкі
Баугаусіська споруда, Німеччина
Міський палац культури ім. Гната Хоткевича у Львові, Україна
Львівська комерційна академія, Україна

Функціоналі́змархітектурний напрям, різновид раціоналізму, що виник у 1920-х роках у Німеччині. Основні вимоги функціоналізму: обумовленість зовнішнього виду будівлі її конструкцією і внутрішнім плануванням, які, у свою чергу, визначаються її практичним призначенням (функцією). Архітектори-функціоналісти прагнули до типізації житлового будівництва, спорудження великих житлових комплексів на вільних територіях.

Функціоналізм: 1) архітектурний принцип, за яким певна споруда формується під впливом функції, яка повинна заповнити цю споруду. Функціоналізм найчастіше розуміють в архітектурі та дизайні як відхід від суто естетичних принципів формотворення, що призводить до інтерпретування форми як виразника функціонального призначення споруди чи іншого об'єкта. Це популярно трактується так: краса в архітектурі та дизайні є результатом функціональності.

Функціоналізм є того ж віку, що й будівництво загалом. Цей принцип незмінно проходить усю історію архітектури: вже за часів палеолітичних печерних жител і неолітичних стовпових споруд форма керувалася функцією, у римських укріпленнях та акведуках, у середньовічних замках, у ренесансних і барокових палацах, у складських спорудах XVIII ст., у житлових будівлях XIX ст. та адміністративних будинках XX ст. існує тісний взаємозв'язок між формою та функцією;

2) термін, що позначає архітектуру XX ст. до появи постмодернізму та деконструктивізму, тотожний із раціоналізмом, а також синонімічний із поняттями «модернізм» та «інтернаціональний стиль». Функціоналізм в архітектурі частково діє як поняття модерну у протиставленні до традиційної архітектури. Функціоналістська традиція сягає естетичних поглядів теоретиків XIX ст. (Семпер, Лотцер, Грено). Засновником сучасного функціоналізму вважають американського архітектора Люїса Саллівана (Louis Sullivan), який у 1896 році у своєму творі «The Tall Office Building Artistically Considered» твердив: «форма слідує за функцією» («form follows function»). Пізніше поняття функціоналізму, частково редуковане, слугувало гаслом для різноманітних напрямків авангардної архітектури I половини XX ст.: романтичної органічної архітектури Френка Ллойда Райта (Frank Lloyd Wright), класичного раціоналізму Людвіга Міс ван дер Рое (Ludwig Mies van der Rohe), життєлюбного експресіонізму Еріха Мендельсона (Erich Mendelson), непоступливого монументалізму Джузеппе Террані (Giuseppe Terragni), довільних ігор з формою Гюго Герінга (Hugo Hering), суворих геометричних форм Ле Корбюзьє (Le Corbusier)

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Vers une Architecture and Villa Savoye: A Comparison of Treatise and Building — A multipart essay explaining the basics of Le Corbusier's theory and contrasting them with his built work.
  • Behne, Adolf (1923). The Modern Functional Building. Michael Robinson, trans. Santa Monica: Getty Research Institute, 1996.
  • Forty, Adrian (2000). «Function». Words and Buildings, A Vocabulary of Modern Architecture. Thames & Hudson, p. 174-195.
  • Криворучко Ольга. Сучасна архітектура: Термінологічний словник.- Львів: Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2008.-136 с.
  • Michl, Jan (1995) «Form follows WHAT? The modernist notion of function as a carte blanche»

Посилання[ред.ред. код]