Хайдут Велко

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Хайдут Велко
Хајдук Вељко
Hajduk Veljko Petrovic.jpg
Народився 1780(1780)
с. Леновец, Османська Імперія (нині Сербія)
Помер 9 серпня 1813(1813-08-09)
м. Неготин, Османська Імперія (нині Сербія)
·загиблий у бою
Країна Османська імперія
Діяльність революціонер, гайдук, воєвода
Знання мов сербська[1]
Учасник Перше сербське повстання
У шлюбі з Чучук Стана

Хайдут Велко Петрович (серб. Хајдук Вељко Петровић, відомий також як Велко Петрович (серб. Вељко Петровић) — відомий болгарський й сербський гайдук, воєвода, діяльний учасник Першого сербського повстання.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився Велко Петрович у сім'ї сільського багатія Петра Сиренара близько 1780 року у селі Леновец, Османська Імперія (нині Сербія). У середині ХІХ століття сучасник й перший історик Першого Сербського повстання Леопольд фон Ранке завзято називав його не «Велко», а «Велико», що є характерним для болгарської, а не сербської практики присвоєння імен. Вважають, що мати Велко була болгаркою[2]. У 15-річному віці Велко став слугою у багатого османа у місті Видин, але досить швидко покинув це і приєднався до гайдуцького загону (чети). Є легенда, що він три роки гнив у турецькій в'язниці, тому що не схотів прийняти османську віру[3]. У 1804 році він взяв участь у першому своєму повстанні проти османів. У 1806 році Велко відзначився в битві декількох чет проти османів за Белград.

Наступного року сербська влада підбурила його підняти повстання проти османів у Кривому вирі й на Цирній річці. Він вирізнявся несамовитою хоробрістю, яка зробила його широко відомим як серед болгар, так і сербів. Але сербській владі були не до вподоби його норов і недисциплінованість — він не був слухняним виконавцем забаганок влади.

Велко мав плани звільнити від османів область Тимошко у Османській Сербії й створити там князівство. Він проводив активні перемовини із сербським князем Карагеоргієм, агітував болгарських волонтерів на боротьбу у складі сербського війська, однак князь на певному етапі став побоюватися впливу Велко, через що звинуватив його, врешті решт, у грабуванні помешкань сербських громадян і відсторонив від війська.

У 1810 році Велка було нагороджено російським орденом за хоробрість. Того ж року він був поранений у ліву руку, яка після цього була скалічена. Однак це не завадило йому бути вибраним гайдуками воєводою. Велко Хайдут загинув 9 серпня 1813 року[4] в битві з османами при місті Неготин.

За його діяння народ склав про нього пісні й оповідки. У Видинській області одну з мальовничих скель у Белоградчицькій фортеці[5] нарекли «Велко Хайдут» на честь славетного гайдука, який у 1809 році оволодів цією фортецею. Димитир Мантов написав роман «Хайдут Велко» про життя й боротьбу болгарського гайдука.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Identifiants et RéférentielsABES, 2011.
  2. Haydut Velko was born by a Bulgarian mother…[1]
  3. Българското хайдутство — втора част.[2]
  4. Хадук Вељко Петровић је погинуо 9. августа 1813. по новом календару, што је 28. јул по старом календару [3] Архівовано 30 липень 2008 у Wayback Machine.
  5. «Белоградчишка крепост» [4]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Димитър Зафиров. История на българите том V (Военна история). TRUD Publishers, 2007. — 738 с.
  • Гаврил Занетов. Българи на Морава. Софія, 1914 р.
  • Бележити българи (отг. ред. Пл. Павлов), т. 5. Софiя, 2012, с. 31-32.