Харон (міфологія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Харо́н (грец. Charon) — у давньогрецькій міфології син Ереба й Ночі (варіант: німфи Стікс), перевізник померлих у царство Аїда.

Походження імені[ред.ред. код]

Більшість схильна вважати, що ім'я міфічного персонажа χάρων (харон) пов' язане з формою, що побутувала у поезії (χαρωπός) і перекладалась як особа із гострим зором, неприємним поглядом. Стародавні греки кохались у поезії і за дикламацію віршів Гомера могли відпустити полоненого вояка на волю. Походження міфічного персонажа було невідоме і грекам. Так, Діодор Сіцилійський ( бл. 90-30 рр. до н.е) вважав, що Харон мав давньоєгипетське походження.

Інші тлумачення образа[ред.ред. код]

Уперше згадується в Павсанія. Найвідомішим X. став в епоху афінського театру. Античні драматурги зображували його похмурим дідом, який у підземному царстві перевозив човном душі померлих через річки Стікс та Ахеронт. X. був сердитий на тих, хто не платив йому за перевіз, тому померлим клали в рот монету. Вергілій зображує X. брудним, сивоволосим дідом з блискучими очима, з жердиною в руках. Міфологи вважають, що цей образ узято з якоїсь іншої релігії, можливо, з давньоєгипетської, або етруської. У Данте X. — біс. Образ X. зустрічається в живописі й літературі нового часу. Переносно вислів «піти до Харона» означає «померти».

Функції персонажа[ред.ред. код]

Харона уявляли у подобі неохайного старого з брудним червоним плащем і неприємним поглядом. Він перевозив дущі померлих у підземне царство річками Стікс чи Ахерон. За перевезення Харон вимагав платню (тобто навлон ) у один обол. Аби не гнівати перевізника, родичі померлого клали до рота небіжчика відповідну монетку. Харон перевозив лише душі тих померлих, чиї кістки були поховані у могилах. Вважали, що безжального Харона неможливо будо умовити і він перевозив тільки у один бік — у царство померлих.

У давньоримському театрі[ред.ред. код]

Червоноігурний вазопис, страта троянського полоненого у присутності Харона з молотом, кратер, 4 ст. до н.е., Археологічний музей, Флоренція

До похмурого образа Харона у першому століті до н.е звернувся давньоримський поет Вергілій (Енеїда, книга шоста). За Вергілієм, Еней, міфічний засновник Рима, мав побачити підземне цврство або ад. Аби той мав можливість повернутися з підземного царства живим, йому надала чаклунську золоту гілочку сивіла з Кум. За іншою версією вона супроводжувала героя з чаклунською гілочкою.

Звертались до загрозливого персонада і інші автори. Так, Сенека вивів Харона у власні трагедії Hercules Furens як неохайного старого з брудним плащем.

Театр не мав значної популярності у середовищі пересічних римлян. Куди більшим суперником театральних вистав були бої гладіаторів. І театрального персонажа перевели у бої гладіаторів. Актор могутної статури із маскою Харона на обличчі і з молотом у руках з'являвся наприкінці бою як невблаганний посланець смерті. Важко пораненого і ще живого гладіатора Харон бив молотом по голові, остаточно припиняючи його життя і цим актом відправляв у царство мертвих.

Обрані образи у мистецтві[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Харон (міфологія)

Література[ред.ред. код]