Альдо Моро

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Альдо Моро
італ. Aldo Moro
італ. Aldo Moro
Альдо Моро  італ. Aldo Moro

Час на посаді:
23 листопада 1974 — 29 липня 1976
Президент  Джованні Леоне
ПопередникМаріано Румор
НаступникДжуліо Андреотті
Час на посаді:
4 грудня 1963 — 24 червня 1968
ПрезидентАнтоніо Сеньї
Джузеппе Сарагат
ПопередникДжованні Леоне
НаступникДжованні Леоне

Flag of Italy.svg Міністр внутрішніх справ Італії
Час на посаді:
12 лютого 1976 — 29 липня 1976
ПопередникЛуїджі Гуї
НаступникФранческо Коссіґа

Час на посаді:
7 липня 1973 — 23 листопада 1974
ПопередникДжузеппе Медічі
НаступникМаріано Румор
Час на посаді:
5 серпня 1969 — 26 червня 1972
ПопередникП'єтро Ненні
НаступникДжузеппе Медічі
Час на посаді:
30 грудня 1965 — 23 лютого 1966
ПопередникАмінторе Фанфані
НаступникАмінторе Фанфані
Час на посаді:
28 грудня 1964 — 5 березня 1965
ПопередникДжузеппе Сарагат
НаступникАмінторе Фанфані

Народився23 вересня 1916(1916-09-23)[1][2][…]
Помер9 травня 1978(1978-05-09)[1][3][5] (61 рік)
Політична партіяХристиянсько-демократична партія Італії
Дружина(з 1945) Елеонора Моро (1915—2010)
Дітидочки Марія Фіда (1946), Анна (1949), Аньезе (1952) і син Джованні (1958)

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

А́льдо Мо́ро (італ. Aldo Moro, нар. 23 вересня 1916, Мальє — 9 травня 1978, Рим) — італійський політик, двічі очолював уряд Італії у 19631969 та 19741976 роках, християнський демократ.

Ранні роки[ред. | ред. код]

Народився в 23 вересня 1916 в Мальє. Батьки його були педагогами. Його політична кар'єра почалася ще в період фашизму, коли країною керував Беніто Муссоліні. Навчався в університеті, де був лідером руху «Федерація католицьких студентів».

Політична діяльність[ред. | ред. код]

У 1946 обраний депутатом «Установчих зборів» і став членом «комісії 75», що розробляє проект конституції. Він став віце-міністром закордонних справ у п'ятому кабінеті Де Гаспері, але був проти приєднання Італії до НАТО і був прихильником співробітництва з лівими партіями. В уряді Моро очолював Християнсько-Демократичну партію. Його перший лівоцентристський кабінет був за участі соціалістів. У 1970-х роках він був автором проекту, що отримав назву «історичний проект». Суть його полягала в тому, що комуністи тепер повинні були пройти і в уряд. Це був безпрецедентний крок на Заході, так як в більшості країн НАТО комуністи були відсутні в уряді ще з кінця 1940-х років. Комуністи отримали третину голосів.

Моро очолював 5 кабінетів:

Вбивство[ред. | ред. код]

15 березня 1978 року Моро був викрадений угрупованням «Червоні бригади». Його автомобіль був притиснутий до узбіччя, а сам він повезений в невідомому напрямку. Альдо Моро шукали 35 000 солдат, всюди були розставлені блокпости. Організація висувала політичні вимоги, при виконанні яких погоджувалася його звільнити. Папа римський Павло VI пропонував себе в заручники замість Моро.

Альдо Моро в полоні у «Червоних бригад»

9 травня 1978 року в Римі в багажнику червоного «Рено», припаркованого між штаб-квартирами двох великих політичних партій, був виявлений труп Альдо Моро.

У кінематографі[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]