Цейя Стойка
 | Ця стаття є сирим перекладом з іншої мови. Можливо, вона створена за допомогою машинного перекладу або перекладачем, який недостатньо володіє обома мовами. |
| Цейя Стойка | |
|---|---|
| нім. Ceija Stojka | |
 | |
| Народилася |
23 травня 1933[2][3] Kraubath an der Murd, Леобен, Штирія[4] |
| Померла |
28 січня 2013[1][2][3] (79 років) Відень, Австрія[2] |
| Країна |
 Австрія |
| Національність | Ловарі[5][6] |
| Діяльність | художниця, письменниця, візуальна мисткиня |
| Знання мов | німецька[7] |
| Родичі | Гаррі Стойка |
| Брати, сестри | Mongo Stojkad |
| Нагороди | |
Цея Стойка (Margarete Horvath-Stojka; 23 травня 1933, Краубат-ан-дер-Мур, Штирія — 28 січня 2013, Відень[8][9]) — австрійська письменниця і художниця. Вона належала до ромів Ловарі[10], які проживають в Центральній та Східній Європі, і в дитинстві пережила три націонал-соціалістичні концтабори.
Сестра Карла Стойки та Монго Стойки та тітка Гаррі Стойці та Карлу Ратцеру.
Життя[ред. | ред. код]
Цея Стойка виросла в сім'ї, яка подорожувала Австрією, продаючи коней. Її батька не вбили в концтаборі Дахау, як вона помилково вважала протягом багатьох років, а у замку Гартгайм.[11] Після депортації її батька в Дахау в 1941 році, решта родини була депортована в концентраційний табір Освенцим-Біркенау. 1943 року її відправили до Освенцима-Біркенау[12], де Стойка мала працювати швачкою. Незадовго до кінця війни всі троє переїхали до Берген-Бельзена, де були звільнені в 1945 році. З роду, який складався приблизно з 200 людей, вижили лише шість.
Після війни Стойка оселилася у Відні, де прожила до самої смерті.
У 1988 році вона написала свою першу книгу «Ми живемо таємно» і однією з перших звернула увагу на долю свого народу в таборах концентрації та знищення. У 1992 році вийшла книга «Мандрівники у цьому світі», спогади про час у повоєнній Австрії. У 1989 році, після поїздки до Японії, вона почала писати свої перші картини. Повторювані теми — це барвисті природні мотиви, особливо ромів до війни, але також дуже похмурі зображення нацистських злочинів. Виставки її робіт були в Німеччині та Австрії, а також в інших країнах, таких як Японія та Чехія. У 2003 році вона видала свою збірку віршів «Мій вибір писати — я не можу».
В рамках проєкту «Останні свідки» в Бурґтеатрі, Цея Стойка стала однією із семи тих, хто вижив у нацистських таборах винищення, чиї свідчення були представлені і яка також розповіла присутнім про свій досвід у контексті переслідування євреїв під час нацистської епохи, але вона померла перед прем'єрою в жовтні 2013 року.[13]
Цея Стойка була похована у Відні в Грос-Едлерсдорфер Фрідхоф у почесній могилі (група 13, ряд 2, номер 10).
Міжнародний фонд імені Цеї Стойки[ред. | ред. код]
У 2018 році Міжнародний фонд був заснований групою кураторів, журналістів, авторів, режисерів та фотографів разом із спадкоємцями Цеї Стойки. Ця некомерційна установа має на меті надати зацікавленій громадськості дані про роботу та особу Цеї Стойки, а також надати інформацію про виставки, важливе висвітлення в пресі та наукову рецепцію роботи.[14]
Нагороди[ред. | ред. код]
- Премія Бруно Крейського за політичну книгу, 1993 рік
- Премія Йозефа Фелдера, 2000[15]
- Золотий хрест заслуг Віденської держави, 2001
- Медаль гуманності міста Лінц, 2004 р.[16]
- Золота медаль за заслуги провінції Верхня Австрія, 2005[16]
- Австрійська телевізійна премія з освіти дорослих, 2006 рік
- Призначення професором федерального міністерства освіти, мистецтва та культури Австрії, 2009 р.[17]
- У 2014 році площа перед парафіяльною церквою Альтлерхенфельда була названа в її честь Ceija-Stojka-Platz .[18]
Праці[ред. | ред. код]
- Ми живемо таємно. Спогади про рома цигана (1988)
- Мандрівники у цьому світі (1992)
- Мій вибір писати — я не можу, поезія (2003)
- Me Diklem Suno (Аудіо CD)
- Мені сниться, що я живий? Звільнений з Берген-Бельзена (2005)
- Освенцім — це моє пальто. Картинки та тексти. (Монографія, під редакцією Крісти Стиппінгер, Відень 2008)
- Ceija Stojka (1933—2013) — Навіть смерть боїться Освенціму (монографія, під редакцією Lith Bahlmann / Matthias Reichelt, Verlag für Moderne Kunst Nürnberg 2014)
Кінематографія[ред. | ред. код]
- Ceija Stojka: Портрет ромки, 2001 (Режисер: Карін Бергер)
- Під дошками світло-зелена трава, 2005 р. (Режисер: Карін Бергер)
Література[ред. | ред. код]
- Евелін Стейнталер (Ред.): Жінки 1938 року. Переслідування — стійкість — послідовники. Мілена-Верлаг, Відень 2008, ISBN 978-3-85286-161-6 . Містить розмови з Сейєю Стойкою, Дагмар Остерманн, Катаріною Сассо та Ельфріде Герстль
Вебпосилання[ред. | ред. код]
- Бібліографія. Цейя Стойка // Німецька національна бібліотека
- Вебсайт Міжнародного фонду Ceija Stojka [Архівовано 18 березня 2022 у Wayback Machine.]
- Вебсайт Ceija Stojka [Архівовано 8 березня 2022 у Wayback Machine.]
- bildungs.tv: свідок сучасника Ceija Stojka [Архівовано 16 квітня 2021 у Wayback Machine.], відеозапис (58 хв.)
- Інформація про виставки в Берліні 2014 року [Архівовано 25 лютого 2021 у Wayback Machine.]
- Стаття про Ceija Stojka в d | ROM | a, липень 2005 [Архівовано 26 листопада 2021 у Wayback Machine.]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Autorin und Malerin Ceija Stojka gestorben
- ↑ а б в г Deutsche Nationalbibliothek Record #118842579 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б в The Fine Art Archive — 2003.
- ↑ Freebase Data Dumps — Google.
- ↑ Rombase
- ↑ Rombase
- ↑ CONOR.Sl
- ↑ Roma-Künstlerin Ceija Stojka gestorben. Архів оригіналу за 29 листопада 2018. Процитовано 16 квітня 2021.
- ↑ Sie hat das Schicksal der Roma öffentlich gemacht. Архів оригіналу за 31 січня 2013. Процитовано 16 квітня 2021.
- ↑ Eintrag in Musiklexikon.ac.at. Архів оригіналу за 23 жовтня 2021. Процитовано 16 квітня 2021.
- ↑ Zeitzeugin Ceija Stojka. YouTube. BildungsTV. 25 липня 2014. Архів оригіналу за 19 квітня 2021. Процитовано 9 червня 2021.
- ↑ https://www.volksstimme.de/kunst/paris-wuerdigt-roma-kuenstlerin-ceija-stojka/1519835369000
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 23 лютого 2016. Процитовано 16 квітня 2021.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 16 квітня 2021. Процитовано 16 квітня 2021.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Der letzte Neinsager. 23 серпня 2000. с. 12. ISSN 0931-9085. Архів оригіналу за 16 квітня 2021. Процитовано 16 квітня 2021.
- ↑ а б Архівована копія. Архів оригіналу за 14 січня 2013. Процитовано 16 квітня 2021.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Berufstitel Professorin für Ceija Stojka[недоступне посилання — історія] bei ORF.at
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 18 квітня 2021. Процитовано 16 квітня 2021.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
|
