Образотворче мистецтво

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Образотворче мистецтво

Образотво́рче мисте́цтвомистецтво відображення сущого у вигляді різних образів, зокрема таких як художні образи на площині (графіка, малярство тощо) та в просторі (скульптура).

Сутність

Образотворче мистецтво відображає дійсність у наочних образах, відтворює об'єктивно наявні властивості реального світу: об'єм, колір, просторовість, матеріальну форму предмета, світлоповітряне середовище тощо. Проте образотворче мистецтво зображує не тільки те, що доступне безпосередньому зоровому сприйняттю, але й передає розвиток подій у часі, певну фабулу, розгорнуту оповідь. Воно розкриває духовний склад людини, її психологію.

Відображення дійсності

Образотворче мистецтво у сукупності своїх видів створює реальну картину життя людини та природи, а також наочно втілює ті образи, яких немає в реальності, які є наслідком людської фантазії.

Професії у царині образотворчого мистецтва

Творчих працівників у царині образотворчого мистецтва узагальнено називають художниками (хоча здебільшого кожен із них спеціалізується у певній галузі образотворчого мистецтва — як скульптор, маляр, графік тощо).

Образотворче мистецтво як галузь науки

Галузь передбачає дослідження засадничих закономірностей генези й еволюції образотворчого мистецтва як у цілому, так і на певних історично детермінованих стадіях його розвитку, зокрема стильових, у різному національному контексті; стадії над усім комплексом питань, пов'язаних із з'ясуванням специфіки жанрово-видової структури образотворчого мистецтва, його змісту та форми; здійснення опису, аналізу, витлумачення, атрибуції мистецьких творів, розгляд особливостей їх суспільного функціонування; вивчення набутків окремих національних шкіл мистецтва, творчої практики художніх об'єднань, угруповань, окремих художників.

При розробленні тієї чи іншої проблематики спирається на досягнення музеєзнавства, реставрації, інших допоміжних дисциплін, враховує досвід споріднених суспільних наук.

Напрямки досліджень[ред. | ред. код]

Напрямки досліджень:

Загальноестетичні проблеми теорії та історії образотворчого мистецтва.

Образотворче мистецтво у системі художньої культури суспільства.

Види образотворчого мистецтва[ред. | ред. код]

Стилі образотворчого мистецтва[ред. | ред. код]

Існує просто величезне розмаїття напрямів і стилів в образотворчому мистецтві. Найчастіше вони не мають будь-яких виражених кордонів і плавно можуть переходити з одного в інший, при цьому перебуваючи в безперервному розвитку, протидії та змішуванні. Більшість напрямків у живописі співіснують одночасно саме з цієї причини – «чистих стилів» практично не буває.

  1. Імпресіонізм – стиль живопису, який, як правило, спрямований на роботу на відкритому повітрі. Живопис в даному напрямку покликана передати світлове відчуття майстра. До ключових характеристик імпресіонізму відносяться: тонкі, відносно невеликі, ледве видимі мазки; точно передане зміна освітлення; відкрита композиція; присутність будь-якого руху; незвичайне бачення предметів. Яскраві представники імпресіонізму: П’єр Ренуар, Едгар Дега, Клод Моне.
  2. Експресіонізм Едвард Мунк “Крик” Одне із сучасних напрямків мистецтва, яке зародилося в Німеччині приблизно в першій половині XX століття. Спочатку експресіонізм охоплював тільки поезію і живопис. Експресіоністи зазвичай зображують навколишній світ лише суб’єктивно, повністю спотворюючи реальність для ще більшого емоційного ефекту. Таким чином, вони змушують свого глядача задуматися. Серед його представників: Амедео Модільяні, Едвард Мунк, Ернст Людвіг Кірхнер і т. ін.
  3. Модернізм демонструє сукупність різних тенденцій культури, а також ряд об’єднаних напрямків мистецтва, які зародилися в XIX і XX ст. Художники називають модернізм «іншим мистецтвом», мета якого створити унікальні, ні на що не схожі картини, тобто вони показують особливе бачення художника. Відомі представники: Анрі Матісс і Пабло Пікассо.
  4. Кубізм – це авангардний напрям мистецтва, яке зародилося в XX столітті завдяки знаменитому Пабло Пікассо. Тому саме він і є найяскравішим представником цього стилю. Відзначимо, що даний напрямок зробило революцію в скульптурі і живопису Європи, надихнувши також схожі напрямки в архітектурі, літературі і музиці. Для творів мистецтва в цьому стилі характерні перекомбініровать, ламані предмети в абстрактній формі.
  5. Неокласицизм був головним напрямком в Північній Європі приблизно XVIII і XIX ст., Для якого характерно мистецтво епохи Відродження, античності і навіть класицизму. Завдяки своїм глибоким знанням церковних законів, майстри неокласицизму намагалися реконструювати, а також вводити канони в свої роботи. Яскравими представниками є: Ніколя Пуссен, Франц Йозеф Гайдн, Рафаель.
  6. Поп-арт Енді Уорхол “Долар” Як стиль мистецтва він виник приблизно в 1950-х у Великій Британії і трохи пізніше в Америці. Говорячи про поп-арті, просто не можна не згадати Енді Уорхола, який є одним з найбільш популярних представників даного напрямку. Основною темою поп-арту виступають звичайні предмети. Він акцентує увагу на вульгарних і банальних елементах будь-якої культури, як правило, іронізуючи їх. Поп-арт досить популярний в різних аспектах масового мистецтва: коміксах, рекламі і т. ін.
  7. Романтизм як напрям мистецтва зародився в XVIII столітті в Європі. Справжнім джерелом естетичного пізнання вважалися сильні емоції. Найбільше цінувалися такі емоції, як благоговіння, страх, жах і трепет. Серед його представників: Франсиско Гойя, Ісаак Левітан, Іван Шишкін, Іван Айвазовський, Вільям Тернер.
  8. Реалізм виник як реакція на академізм і романтизм, вперше проявивши себе в 1850-х у Франції. Художники-реалісти зазвичай намагалися зобразити різні предмети через призму мирських правил. Вони були позбавлені будь-яких пояснень і прикрашання. Реалізм вірив лише в існування об’єктивної реальності, тому протестував проти сильної емоційності романтизму. Точність і істина були головними цілями у творчості більшості представників даного стилю. Представники реалізму: Ілля Рєпін, Іван Шишкін, Жюль Бретон, Едуард Мане.
  9. Сюрреалізм – це оголення психологічної істини за допомогою відділення предметів від їх буденного значення з метою створити сильний образ, щоб викликати співпереживання глядача. Відомі представники цього стилю: Макс Ернст, Рене Магрітт і Сальвадор Далі.
  10. Символізм – це якийсь протест на користь духовності, мрій і уяви, який розвинувся в деяких країнах Європи в кінці XIX століття. Художники-символісти справили досить сильний вплив на сюрреалізм і експресіонізм в живопису. Ці два напрямки відбулися безпосередньо від символізму. Серед представників стилю: Михайло Врубель, Гюстав Моро, Хуго Сімберг, Віктор Васнецов тощо.

Жанри образотворчого мистецтва[ред. | ред. код]

  1. Портрет - зображення людей.
  2. Натюрморт - зображення неживого (наприклад, зірване яблуко, викорчуване дерево тощо).
  3. Пейзаж - зображення природи.
  4. Батальний - воєнні події та життя армії.
  5. Побутовий - зображає повсякденне життя.
  6. Історичний - зображення історичних подій.
  7. Міфологічний - зображає події або героїв з міфології.
  8. Анімалістичний - зображає тварин (у живописі, графіці, скульптурі).
  9. Мариністика - зображає море (морський пейзаж).
  10. Автопортрет - зображення самого себе.
  11. Архітектурний - зображення архітектури та інтер'єру.
  12. Релігійний - зображення подій з Біблії і т.д.

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Образотворче мистецтво: енцикл. ілюстр. словник-довідник / упоряд. А. Пасічний. — К. : Факт, 2007. — 678 с.: іл. — ISBN 978-966-359-220-6
  • Образотворчий; Художник // Великий тлумачний словник сучасної української мови. — К., 2004. — С. 648, 1356.
  • Образотворчі мистецтва [Архівовано 1 грудня 2016 у Wayback Machine.] // Українська Радянська Енциклопедія. — 2-е видання. — Т. 7. — К., 1982. — С. 464.
  • Нариси з історії образотворчого мистецтва України ХХ століття / ІПСМ АМУ; Ред.-упоряд. О. О. Авраменко; Редкол.: В. Д. Сидоренко (голова), О. О. Авраменко, В. Я. Даниленко та ін.: У 2 кн. — К.: Інтертехнологія, 2006. — Кн. 1. — 544 с.: іл.
  • Нариси з історії образотворчого мистецтва України ХХ століття / ІПСМ АМУ; Ред.-упоряд. О. О. Авраменко; Редкол.: В. Д. Сидоренко (голова), О. О. Авраменко, В. Я. Даниленко та ін.: У 2 кн. — К.: Інтертехнологія, 2006. — Кн. 2. — 656 с.: іл.

Посилання[ред. | ред. код]

[Архівовано 27 грудня 2009 у Wayback Machine.]