Церква Успіння Божої Матері (Кременчук)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Церква Успіння Божої Матері
Церква Успіння Божої Матері (Крюків) - 03.JPG
49°01′53″ пн. ш. 33°26′32″ сх. д. / 49.031500° пн. ш. 33.442333° сх. д. / 49.031500; 33.442333Координати: 49°01′53″ пн. ш. 33°26′32″ сх. д. / 49.031500° пн. ш. 33.442333° сх. д. / 49.031500; 33.442333
Тип споруди церква
Розташування Україна Україна,Кременчук
Початок будівництва 1883
Кінець будівництва 1887
Належність УПЦ МП
Адреса Крюків, Кременчук, Полтавська область
Церква Успіння Божої Матері (Кременчук) is located in Україна
Церква Успіння Божої Матері (Кременчук)
Церква Успіння Божої Матері (Кременчук) (Україна)

Церква Успіння Божої Матері (Свято-Успенська церква, Успіння Пресвятої Богородиці[1]) — церква у Кременчуці у мікрорайоні Крюків. Входить до переліку пам'яток архітектури та містобудування Кременчука.

Історія[ред.ред. код]

Церква була закладена під будівництво в 1883 році, по завершенні будівництва в 1887 році освячена єпископом Полтавським і Переяславським Іоанном. Її призначення — бути цвинтарним храмом на кладовищі.

Через те, що архіви не збереглися, невідомо, хто служив у церкві до революції та хто був першим священиком. Після жовтневої революції 1917 року богослужіння в храмі, за свідченням старої парафіянки, відбувалися до 1927 року.

У 1929 році за постановою місцевого районної Ради богослужіння в храмі було заборонено. Актив вагонного заводу, що складався в основному з молодих робітників, приступив до демонтажу іконостасу, кіотів, а також ліквідації церковного майна. У дворі розбивали дзвони та відправляли на завод в переплавку. Пізніше, щоб храм став схожим на звичайну будівлю, були розібрані купол та дзвіниця, великі вікна перероблено на малі.

Після закриття храму тут був радянський загальноосвітній заклад в комплексі з будівлею школи. У приміщенні церкви влаштували спортзал, а в підвалах робили засолювання овочів для потреб заводських їдалень. Усюди стояли великі та маленькі дерев'яні бочки.

Під час війни[ред.ред. код]

З початком війни церква використовувалася не за призначенням, фактично була закритою до 1942 року. Під час німецької окупації місцева церковна громада порушила питання про відкриття, і віруючим дозволили повернутися в храм і відновити богослужіння.

Першими службовцями священниками з 1942 року були протоієреї Іоанн Лазурський і Григорій (?), який прибув на служіння сюди трохи пізніше.

Храм юув напівзруйнованим: у східній стіні (вівтарній апсиді) снарядом була вибита величезна діра, її нашвидкоруч заклали цеглою; у вівтарі лежало сіно, іконостасу не було. На його місці була фанерна перегородка, у самому храмі перебували спортивні снаряди: канати, бруси, кільця й ін. Підбанний простір був перекрито низькою стелею, що так і лишився не розібраним до 1989 року.

Повоєнні роки[ред.ред. код]

Вид з вулиці Макаренка

Після війни в 1950-ті роки в церкві служили по черзі священики: прот. Михайло, який служив тут з розповідей ще до закриття; протоієреї Сергій, Опанас, Мартін, Венедикт (до закриття служив в Козельщинському монастирі).

Храм почав набувати початковий вигляд. У настоятельство архімандрита Порфирія (Давиденко) почалася нова епоха у відновленні будівлі. Старим майстром Сергієм Макогоном згідно з проектом і кресленням архм. Порфирія на церкві був встановлений великий дерев'яний купол, критий залізом, на місці дзвіниці встановлений маленький купол з належним йому хрестом.

У 1960-ті роки, коли проводилася кампанія із закриття уцілілих при Сталіні храмів, Крюковський приход був близьким до закриття. Школа, яка була поруч з церквою в колишній будівлі церковно-парафіяльної школи, на думку директора і вчителів відчувала згубний вплив релігії і повинна бути закрита. Архімандрит Порфирій робив все, щоб зберегти церкву. Він віддав водяне опалення з церкви школі.

На початок 1970-х років припадає розквіт богослужбових традицій і хорового співу в крюковському храмі. Після смерті архімандрита Порфирія в 1968 році на посаді настоятеля його змінив протоієрей Василь (Василенко), другим священиком був Яків (Семибаламут). Обидва батюшки відрізнялися дуже гарними голосами.

Якісно змінився й церковний хор. При регенті Григорії Трохимовичі Шабельнику (грав на скрипці) провідними півчими було подружжя Іван Іванович і Маргарита Никифорівна Довбні, Валентина Іванівна Болдакова, Василь Антонович і Меланія Зоти, Герко Марія Петрівна. Оскільки храм в Кам'яних Потоках у ті часи був закритий, то все півчі приїжджали до Крюкова.

Парафіянин храму Сергій Іванович Войнаховський, псаломщик, який читав у храмі в святкові дні перед годинами акафісти, був він корінний кременчужанин. Сергій Іванович збирався стати священиком, вже була призначена хіротонія, але в 1938 році заарештований і отримав десять років таборів.

У 1970-ті роки старостою Свято-Успенської церкви став Кононенко Микола Опанасович, нині священик на Черкащині. Він спорудив нинішній іконостас і кіоти, придбав для храму великі панікадила, дерев'яні сходи до церкви замінив бетонними. Після смерті регента Григорія Шабельника його змінює Маргарита Никифорівна Довбня.

При Євгенові Івановичу Винничуку, який був старостою з 1980 по 1986 роки, храм почав розписуватися. Розписували церкву художники Сергій Вереін і Юлій Рибаков з Петербурга.

З 1988 року, року тисячоліття Хрещення Русі, храм почав змінювати свій зовнішній вигляд. Заміну колишнього, вже на той час зношеного головного купола, на новий, кам'яний, почали робити при настоятелі прот. Петрі Кучеруку та старості Балась Миколі Андрониковичу. При них також були придбані дзвони в Москві.

Незалежність[ред.ред. код]

Набув же храм нинішнього вигляду в 1996 році, під час перебування настоятелем священика Володимира Шестова, коли завдяки длопомозі вагонобудівного і сталеливарного заводів була відновлена дзвіниця.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Церква Успіння Божої Матері в Крюкові