Церква і монастир Святої Трійці (Бучач)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Церква Святої Трійці і монастир
Buchach, f 2015. 1.JPG
Тип споруди церква
Розташування УкраїнаБучач
Засновник Марія Амалія Могилянка-Потоцька (меценатка відбудови)
Кін. будівництва бл. 1610
Зруйновано 1808
Стиль триконховий храм
Належність РКЦ
Стан втрачений

Церква і монастир Святої Трійці — втрачена культова споруда (розібрана 1808 року) та обитель ченців у Бучачі, збудовані 1612 року.

Відомості[ред. | ред. код]

Православний період[ред. | ред. код]

Час заснування та побудови дерев'яних будівель невідомий. «Congregatio de propaganda fide» згадує, що 1612 р. за сприяння Марії Могили-Потоцької (православної за віросповіданням) на правому березі Стрипи — на найвищому бучацькому узгір'ї — для православних монахів було збудовано муровані церкву Святої Трійці та монастир (старі дерев'яні будівлі руйнувалися),[1] або був відбудований та заселений монахами коштом Марії Могилянки близько 1612 р.).[2][3]

У 1636 році капітал монастиря становив 4000 злотих, відсотки — 280, які щороку в день святого Михаїла отримував ігумен. Згідно грамоти Марії Могилянки від 1636 року, її нащадки мали дотримуватись традиції.

Церква за тодішньою традицією нагадувала церкву святого Миколая в місті, тільки була ширшою, довшою.[4]

Римо-католицький період[ред. | ред. код]

1652 р. власник (дідич) міста Ян Потоцький, порушивши розпорядження матері, подарував на вічні часи василіянський монастир Святої Трійці з церквою та всім майном католицькому монашому ордену домініканів,[1] надав ґрунт (земельну ділянку) для кляштора.[5] За версією cучасних польських дослідників Анни Чиж, Бартвомєя Ґутовского: 1) монахи були силою вигнані з монастиря; 2) Ян Потоцький надав кошти для спорудження костелу (на плані мав форму латинського хреста) Воскресіння Господнього.[6] Але раніше (1882 року) кс. Баронч Садок стверджував, що домініканцям були передані монастир та костел Воскресіння Христового, в якому колись мешкали василіяни-неуніяти.[7]

Для утримання кляштору Ян Потоцький записав село Пиляву та 8000 золотих готівки з умовою щоденної меси за нього як фундатора кляштору. Першим пріором був магістр теології Іван (Ян) Домінік Рожнятовський гербу Сас. Також пріором був магістр теології Казімєж Заґурскі, якого під час подорожі замордували турки під Підгайцями в 1675 році.[8]

Діяльність кляштору була затруднена війнами, невеликими коштами для його існування за життя фундатора, малою кількістю мешканців села Пилява (7 осіб). Монастир якийсь час мав у власності винницю з котлом, також його забезпечували 10 бучачан, які проживали на юридиці. Зокрема, 1740 року цілий річний дохід становив 892 злотих (з Пиляви 400), процент від капіталів — 431 золотий, юридика давала 191. В 1764 році певний капітал становив 7000 злотих, непевний — 48000; костел виглядав вбого, тому Микола Василь Потоцький дав 2000 дукатів для його оздоблення, за що — на знак вдячності — було встановлено пам'ятну плиту над дверима захристя з текстом присвяти доброчинцю.

Потім ситуація погіршилася конфліктом та неприхильним ставленням до РКЦ, переходом на унійний обряд М. В. Потоцького.

30 листопада 1789 року рішенням уряду кляштор був скасований. Костел купив дідич Медведівців п. Станіслав Пєньчиковський, за його наказом був розібраний у 1808 р., матеріал був використаний для побудови церкви та садиби в селі. Згідно з урядовою люстрацією (ревізією) від 15 березня 1809 р., монастир складався з будівлі (кляштору), городу (2 морґи), великого подвір'я (було обнесене частково дерев'яними штахетами, частково кам'яними стовпами; в одному кінці була стайня на 6 коней і возівня); оцінена вартість — 17161 крон 45 крейцарів; купив бучацький поштмайстер Ґеорґ Федерер, після кількох перепродажів за 1300 злотих купив бучацький декан ГКЦ о. Михайло Курилович — в приміщенні кляштору було організовано навчання дівчат («бурса»).[9]

Подальші роки[ред. | ред. код]

Якийсь час, принаймні наприкінці існування Австро-Угорщини та під час польської анексії ЗОУНР у 1920-1930-х роках у приміщенні монастиря діяв відділок ("постерунок") поліції.[10]

Розкопки 2013—2015 років[ред. | ред. код]

Влітку 2015 року на вул. Гнатюка науковці держпідприємства ОАСУ «Подільська археологія» (Тернопіль) під час розкопок встановили, що на цій ділянці було масове перепоховання наприкінці XVIII — на початку XIX ст. (кістки датують XIV-XVII ст.), а на території колишнього цвинтаря велось будівництво. Результати розкопок дозволяють припустити, що саме тут і були Церква і монастир Святої Трійці.[11]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Боднарук І. Бучач сто років тому // Бучач і Бучаччина… — С. 69
  2. Barącz S. Pamiątki buczackie… — S. 111.
  3. З протилежного боку від Миколаївської церкви в південній частині міста, на одній з терас гори Федір → Чень Л. Храмові та монастирські комплекси в розпланувально-просторовій структурі міста Бучача // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Серія: Архітектура. — 2013. — № 757. — С. 317.
  4. Там само. — S. 110.
  5. Józefowicz J. T. Kronika miasta Lwowa: od roku 1634 do 1690: obejmująca w ogólności dzieje dawnej Rusi Czerwonej: a zwłaszcza Historyą arcybiskupstwa lwowskiego w tejże epoce / napisana spółcześnie w języku łacińskim przez J. Tomasza Józefowicza. — Lwów : Drukarnia «Zakladu narodowego im.Ossolińskych», 1854. — 504 s. — S. 150. (пол.)
  6. Czyż A. S., Gutowski B. Cmentarz miejski w Buczaczu… — S. 16.
  7. Barącz S. Pamiątki buczackie… — S. 108.
  8. Там само. — S. 108—109.
  9. Там само. — S. 110—111.
  10. Островерха М. Обніжками на битий шлях. - Ню Йорк, 1957. - С. 29.
  11. Попович Жанна. Давня могила нагадала про старовинну бучацьку церкву Архівовано 4 березень 2016 у Wayback Machine..

Джерела[ред. | ред. код]

  • Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — 944 с. — іл.
  • Причинки до історії Бучацьких шкіл, ЗЧСВВ. — Т. IV. — Вип. 3—4. — С. 755—772.
  • Стоцький Я. Східне чернецтво в Бучачі до 1712 року // Бучацький монастир отців Василіян: на службі Богові й Україні. До 300-ліття заснування. — Жовква : Місіонер, 2011. — 216 с. + 24 с. вкл. — С. 54—55. — ISBN 978-966-658-239-6.
  • Стоцький Я. 2. Східне чернецтво в Бучачі до 1712 року // Монастир Отців Василіян Чесного Хреста Господнього в Бучачі (1712—1996 рр.). — Львів : Місіонер, 1997. — 160 с., іл. — С. 43—45. — ISBN 966-7086-24-0.
  • Barącz S. Pamiątki buczackie. — Lwów : Drukarnia «Gazety narodowej», 1882. — 168 s. (пол.)
  • Czyż A. S., Gutowski B.. Cmentarz miejski w Buczaczu. — Warszawa : drukarnia «Franczak» (Bydgoszcz), 2009. — Zeszyt 3. — 254 s., 118 il. — (Zabytki kultury polskiej poza granicami kraju. Seria C). — ISBN 978-83-60976-45-6. (пол.)

Посилання[ред. | ред. код]