Час смертохристів: Міражі 2077 року

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Назва «Час смертохристів: Міражі 2077 року»
Час смертохристів (обкладинка книги).jpg
Обкладинка книги
Автор Юрій Щербак
Країна Україна
Мова українська мова
Жанр Антиутопія, політичний трилер
Укр. видавництво «Ярославів Вал»
Виданий 2011
Сторінки 480
Наступний твір Час Великої Гри. Фантоми 2079 року

Q:  Час смертохристів: Міражі 2077 року у Вікіцитатах

«Час смертохристів: Міражі 2077 року» — гостросюжетний політичний трилер, фантастичний роман-антиутопія про недалеке майбутнє, написаний Юрієм Щербаком та виданий у 2011 р. видавництвом «Ярославів Вал». Сюжет роману розгортається напередодні Четвертої глобальної війни. Автор широко використовує прийом цитування таємних документів, які розкривають цинізм і подвійні стандарти акторів світової політичної сцени. Роман Юрія Щербака з'явився через двадцять років після написання автором останнього прозового твору (документальна повість «Чорнобиль»). Збагачений досвідом політичної, державної і дипломатичної діяльності, автор, екс-посол України в США, Канаді, Мексиці та Ізраїлі дає своє бачення того, що може статися з Україною в майбутньому.

Сюжет[ред. | ред. код]

Світ роману[ред. | ред. код]

«Час смертохристів» описує світ 2077 року, що настав невдовзі після Третьої світової війни. Низка великих міст, такі як Детройт, Сеул, Єрусалим, було знищено ядерними вибухами. Нацiональнi держави або зазнали краху та перебувають в занепадi, або увiйшли до союзiв. Запроваджено світову валюту глобо, а реальна влада належить корпораціям. З Монголiї почалося утворення Чорної Орди — союзу мусульманських та ісламізованих держав, що поступово захопив центральну Азiю, Сибiр i країни близького Сходу. Це обумовило припинення останніми експорту нафти. Помітно змінився клімат, підвищився рівень світового океану. Загострюється продовольча криза, назріває новий перерозподіл світу.

Росiя розпалася на окремi держави, що в бiльшостi увiйшли до складу Чорної Орди, китайської Пiднебесної iмперiї та Японiї. В 2076 її частина, вiдома як Iмперiя двоголового орла зi столицею в Москвi пала в ходi величезного мусульманського повстання та стала складовою Орди.

Україна лишилася поза союзами, проте для багатьох наддержавних утворень є цінним партнером. Країна постачає зерно та зброю за кордон, володіє покладами цінних копалин, але через повсюдну криміналізацію та корупцію існує глибока соціальна нерівність, багато товарiв продається за талонами. Iснує смертна кара та легалiзовано проституцiю. В 2048—2052 тривало румунсько-українська вiйна, а в 2068—2070 — московсько-українська, обидвi вигранi Україною. Втiм, у ослабленiй державi формуються окремi республiки, готовi увiйти до рiзних союзiв. Україною керує ареопаг, який обирає президента (гетьмана). Ареопаг складається з олiгархiв, де кожен володiє визначеною територiєю — Регіоном.

Сусідні країни готуються до набiгiв на Україну для захоплення продовольства, нестача якого відчувається все гостріше. Чорна Орда прагне асимілювати слов'ян для протистояння iншим союзам i врештi досягнення свiтового панування. Орда має численних агентів серед можновладців України, а для роз'єднання держави використовує вчення секти смертохристiв про те, що Христос помер, а не воскрес. Тому люди втратили зв'язок iз Богом i вiльнi вiд традицiйної християнської моралi.

Дія[ред. | ред. код]

Начальник науково-технологічного управління Військової розвідки України Iгор Гайдук отримує від Гетьмана України Кузьми-Данила Махуна наказ прибути до Києва. Вiн виявляє дрона, що потай слiдкував за ним. Гайдук спершу вирушає до Бiлого дому, позаяк вiн агент Конфедерацiї держав Пiвнiчної Америки, що передає їй данi про українськi розробки. В Українi знають про це й готують арешт зрадника. Сенатор Ширлi Ван Лi передає Гайдуку подарунок для дружини гетьмана. Помiчниця сенатора, Марта Джефферсон попереджає про небезпеку для Гайдука та просить доставити її доньку Божену в Київ до брата, Аскольда.

Невдовзi на Божену скоюють невдалий замах невiдомi. Гайдука оголошують пiдозрюваним у вбивствi бiзнесмена Вiктора Безпалого, але доти вiн уже опиняється в Канадi. Сара Ву Лейн, вiце-президент Конфедерацiї, розшукує втiкачiв. Гайдук вiдкриває подарунок i знаходить шкатулку, де крiм iншого лежить комунiкатор, сигнал якого неможливо вiдслiдкувати. Цей пристрій він забирає собі. На госпiтальному лiтаку вiн з Боженою вирушає до Європи, але в лiтак проникає дрон.

У Конфедерацiї Iгоря таємно оголошують резидентом Чорної Орди i беруться за переслiдування. Головнокомандувач військово-повітряних сил пiд приводом наявностi в Гайдука секретних документiв, вiддає наказ збити лiтак. Iгор знаходить статтю про секту смертохристiв, якi стверджують, що знайшли мощi Iсуса Христа в Києво-Печерському монастирi. Смертохристи вiдкидають християнську мораль, проголошуючи епоху новолюдей, вiльних вiд Бога. Вони прагнуть зробити столицею новолюдей Київ. Лiтак обстрiлює океанiчна платформа Орди, а дрон починає заздалегідь вбивати важливих свiдкiв на борту. Президент Конфедерацiї оголошує вiдкриту протидiю Пiднебеснiй iмперiї та Чорнiй Ордi, що приховано вiдрiзають сполучення Америки з джерелами нафти в Азiї та Африцi. Над Польщею лiтак з Гайдуком збиває замаскований зенiтний комплекс, але той разом з Боженою виживають.

Iгор знаходить у Польщi родича, в якого з Боженою переховується. Вони добувають зброю, фальшивi документи, та вирушають в Україну. Вони роздiляються, прямуючи до Києва. Гетьман заморожує справу проти Гайдука через загострення міжнародних відносин, щоб вiн виконав важливе завдання. Iгор знаходить свою матiр, через яку влаштовує на конспiративнiй квартирi зустрiч iз гетьманом. Той призначає Гайдука своїм помiчником з нацiональної безпеки.

На новiй посадi Iгор довiдується про активнiсть смертохристiв в Українi. Пiд їх владою знаходиться Києво-Печерська лавра i багато вищих чинiв держави. Iгор береться за пошуки iдеолога смертохристiв Басманова, причетного до розпаду Росiї. Басманов за заслуги в україно-ромунськiй вiйнi володiє обширними землями та крiпаками, крім великого впливу на криміналітет. Вiн розкриває план цього фанатика встановити порядок, де головним правом людини є «право карати ворогiв». Басманов приймає Гайдука в своєму палацi на Чернiгiвщинi. Вiн цінує професіоналізм Ігоря та пропонує спiвпрацю — переконати гетьмана Махуна в необхiдностi входу до союзу Єдиного Державного Російського Народу, де українцям відведена «історична» роль «малоросів».

В Україну прибуває посол Орди Мохамад-бек з повiдомленням вiд лідера Орди, Кара-хана. Той обіцяє, що гетьман в разi згоди приєднати Україну до Орди збереже владу над українськими землями. Iгор радить не пiддаватися, бо тодi Україну буде насильно iсламiзовано, а самого гетьмана усунено. Країна стане лише місцем виробництва товарів: зерна, зброї та рабинь. Iгор пропонує гетьману Махуну негайно усунути олiгархiю вiд влади та перейменувати Україну на Русь-Україну, чим утвердити її першість проти Росії. Вiн збирає можновладцiв для протидiї загарбникам. Гайдук знаходить Божену, котра поселилася у свого брата Аскольда, що веде традиційне народне господарство.

Президента Конфедерацiї вбивають, його наступницею стає Ширлi. В Мексицi стається повстання, що ослаблює Конфедерацiю. В Українi також назрiває повстання проти олiгархiї, за яким стоїть Ліга Устима Кармелюка. Гайдук отримує звання генерал-поручника i довiдується про зв'язок Божени з астронавтом Дiком Стоуном, який першим висадився на Марс. Божена розповiдає про знахiдку Дiком зброї марсiан, яка знищила всю воду на планетi. Саме через цi вiдомостi на Божену полювали в Конфедерацiї. Гайдук вiдправляється на самiт до Грецiї, де переконує Америку і Європу в тому, що Україна є перепоною для загарбання Заходу Чорною Ордою. Він домовляється про передачу Конфедерацiєю зброї та пiдтримку європейських країн у обмiн на продукти харчування. Прихильні росiйські підводники з колишньої імперії також надають допомогу своєю застарiлою, але потужною ядерною зброєю. Та по поверненню на батьківщину Iгоря арештовують.

Гайдук опиняється у в'язницi, звинувачений ареопагом у змовi проти гетьмана. Ареопаг виступає проти почину Гайдука, але Махун таємно продовжує спiвпрацю iз зарубiжжям. Iгор потрапляє до камери смертникiв, але за наказом гетьмана його визволяють. Ареопаг примушує гетьмана зректися влади на користь прихильного до Орди смертохриста Вiтольда Клинкевича. Гетьман невдало застрелюється, ареопаг добиває його.

Лiкар органiзовує втечу Iгоря з лiкарнi, надягнувши на нього реалiстичну маску. Той зустрiчається з повстанцями Лiги Устима Кармелюка, якi замислили виготовити й пiдiрвати ядерну бомбу в Києвi пiд час проголошення України частиною Чорної Орди. Він вважає, що це не вихід, і треба підняти на боротьбу весь народ. На виборах зi сфальсифiкованими результатами перемагає Клинкевич. На iнавгурацiю прибуває лiдер смертохристiв Отець Калерiй з його опричниками. Новий гетьман скасовує ареопаг i проголошує директорат, главою якого є вiн сам. Клинкевич запрошує на лiвобережну Україну вiйська Чорної Орди, начебто для підтримання порядку, а всi згадки слова «Україна» називає принизливими для нової Києво-Днiпровської держави. Починається пiдготовка спискiв ворогiв Орди i концтаборiв для них. Гайдук i противники окупацiї запускають у прямий ефiр вiдео вбивства колишнього гетьмана i звернення iз закликом до повстання проти режиму Клинкевича.

В Українi починаються погроми й бунти. Мохамед-бек усвiдомлює, що операцiя «Тамерлан» з окупацiї Україна та подальшого просування на Захiд зiткнулася з проблемою. Але загалом план виконується, зокрема скоро має початися знищення більше непотрібних смертохристів. Гайдук стає представником Фронту Визволення України, пiдтримуваного армiєю. Проте вiйська протиповiтряної оборони зраджують його та пропускають десантнi лiтаки Орди, якi збивають вже бiля Києва. Сухопутна ворожа армiя просувається вглиб країни, не зустрiчаючи значного опору. Новi лiтаки прориваються до Києва i десант захоплює урядовi споруди. Мохамад-бек на пiдконтрольнiй частинi Києво-Днiпровської держави встановлює комендантський час i запроваджує перевiрку населення на нацiональнiсть i вiросповiдання.

Гайдук рятує Божену, коли ординцi вчиняють напад на посольство Конфедерацiї. У відповідь Конфедерація оголошує війну Чорній Орді. Несподiванi дощi ускладнюють просування ворогiв i вивезення за кордон продовольства. Кара-хан за невдачу з викраденням Божени позбавляє Мохамад-бека права бути його наступником. Гайдук обговорює з науковцем Альфредом Вебером що робити для вiдновлення України. Той пропонує Iгорю очолити майбутню Українську державу, в якій пануватиме не олігархія, а пряма демократія. Фронт Визволення України скликає трибунал для суду над зрадниками, що забезпечили прихiд Чорної Орди. Гайдук засновує у Вiнницi столицю, де проголошує вiльну правобережну Україну, котра визволить окуповані території.

Фiнал описує 2177 рiк. Пiсля Четвертої свiтової вiйни, що почалася сто років тому, світ відновився. Конфедерацiя атакувала столицю Чорної Орди ракетами, Кара-хан загинув, за чим послiдували термоядерні вибухи в атмосферi. Втiм, це ставиться пiд сумнiв китайцями, якi твердять, що насправдi вибухнув астероїд. Внаслiдок ЕМI вийшли з ладу всi масовi комунiкацiї, на кiлька рокiв припинилися сполучення мiж материками. Безліч інформації, записаної на електронних носіях, було втрачено. У вiйнах, вiд хвороб i нестачi продовольства загинуло 2 мiльярди людей. Проте у вiдокремлених вцiлiлих спiльнотах проявилися спiльнi вiрування, подiбнi на християнськi, що заклали основу для відродження цивілізації. В 2177 в Києві відбувається з'їзд членів ООН, на якому обговорюються деталі війни та її наслідки. На березі Дніпра встановлено величезну скульптуру Ісуса Христа, що символізує воскресіння світу і України.

Гайдук за якийсь час пiсля вибухiв пише сповiдь перед Богом, де описує, що не знає де Божена, його мати та знайомi. Iгор визнає, що мiг зробити для рiдних i України бiльше, але не зробив цього пiд рiзними приводами. Він вважає себе негідним бути правителем, але народ бачить його лідером. Подорожуючи Україною, Iгор знаходить Аскольда i його родину i бачить у них майбутнє свiту.

Продовження[ред. | ред. код]

Роман Юрія Щербака «Час Великої Гри. Фантоми 2079 року» є другою книгою — продовженням «Час смертохристів. Міражі 2077 року». Роман «Час Великої Гри» продовжує стильову лінію «Часу смертохристів» — поєднання магічного реалізму з гротеском, включно з «міфологічними» сценами за участю Христа і Сатани. Сюжетно він описує постапокаліпсис, що настав після війни. Гайдук після часткової втрати пам'яті намагається дізнатися що сталося з ним за останні два роки, завадити розграбуванню України сусідами і реалізувати таємний план з відродження цивілізації.

Критика[ред. | ред. код]

Роман отримав загальне схвалення пересічних читачів, натомість відгуки дослідників і літературних критиків були суперечливими.

Письменник Михайло Слабошпицький відгукнувся про роман: «Це твір, якого не вистачало українській літературі — роман-антиутопія. Він змальовує дуже тривожне майбутнє, що цілком імовірне з огляду на наше сьогодення. І ця перспектива, до якої ми йдемо крок за кроком неухильно, — страшна…один з пластів роману базується на ідеї секти смертохристів, які кажуть, що Христос помер і не воскрес, а якщо Бога немає, то християнська мораль нічого не варта — ніхто у жодній літературі світу не показував такої ситуації»[1].

У статті М. В. Кірячка «Перестороги апокаліпсису в романі Юрія Щербака „Час смертохристів“» високо оцінювалися символізм, філософські ідеї та гротеск: «Роман „Час смертохристів“, неможливо, на наш погляд, об­межити рамками як масової літератури, так і постмодерністської інтелектуальної прози, адже йому притаманні й пригодницько-фантастичний сюжет, і динамічна яскрава оповідь, і глибока проблематика, і актуаль­ність ідейного змісту, а також іронія, мовна гра, гротеск та ін. Усі ці складові й творять лі­тературне тло, цікаве широкому колу читачів…Апокаліптичні мотиви в „Часі смертохри­стів“ пов'язані не лише з глобальними полі­тичними змінами у світі, але й з перетворен­нями на рівні духовності та моралі, спричине­ними антигуманною лінією поведінки влади в Україні. Так, Ю. Щербак створює детальний морально-етичний портрет українця майбут­нього. У 2077 році суспільством, знехтуваним державними лідерами, керують примітивні бажання, що задовольняються будь-якою ціною»[2].

На сайті «ЛітАкцент» навпаки «Час смертохристів» визначався як роман низькопробний: «…цей роман — добре розважальне чтиво. Якщо сприймати його за суцільний фейк, начинений сарказмом і написаний зумисно дилетантським стилем, то треба визнати — це шедевр. Якщо ж читати, довірившись словам автора про тривогу й попередження, а також компліментам відомих в українському літпроцесі особистостей («роман, якого нам не вистачало», «твір „на рівні партитур“ Орвелла, Гакслі», «страшна картина світу після великої Темряви» і подібні відгуки), то отримаємо цілковите мистецьке фіаско: спроби футуристичних передбачень, сюжетні колізії, авторська мова, постаті персонажів та діалоги між ними, окремі сцени роману настільки сміховинні, що їх дуже важко прийняти за «чисту монету…Ігор Гайдук — дуже показовий персонаж у цій книжці, бо незважаючи на те, що він головний герой, це не заважає йому бути таким же картонним і мертвим, як і решта персонажів „Часу смертохристів“. Мотивація його вчинків не зрозуміла, часто просто відсутня, міркування — примітивні та непереконливі»[3].

Повідомлення про Шевченківську премію[ред. | ред. код]

Напередодні вручення Шевченківської премії за 2015 рік розгорілись неабиякі пристасті[4], так, 10 лютого 2015 року газета «День» повідомила, що переможцем у номінації «Література» став Юрій Щербак зі своїм трикнижжям «Час смертохристів» (2011), «Час великої гри» (2012) і «Час тирана» (2014)[5], проте вже згодом стало відомо, що переможцем став Юрій Буряк зі збіркою поезій «Не мертве море», а посилання на статтю про Юрія Щербака як переможця було вилучено[6], а у Шевченківському комітеті було підтверджено, що переможцем став Юрій Буряк[7]. Церемонія нагородження відбулася 9 березня 2015 року і згідно з указом Президента України переможцем у номінації «Література» став Юрій Буряк[8].

Премії[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. У Києві презентували новий роман Юрія Щербака "Час смертохристів. Міражі 2077 року" (uk). Процитовано 2018-02-04. 
  2. Кірячок М. В. Перестороги апокаліпсису в романі Юрія Щербака «Час смертохристів» / М. В. Кірячок // Науковий вісник Миколаївського державного університету імені В. О. Сухомлинського. Сер. : Філологічні науки. — 2014. — Вип. 4.13. — С. 113—118.
  3. Час смертохристів та помідори-вбивці. ЛітАкцент - світ сучасної літератури (uk-UA). 2012-01-10. Процитовано 2018-02-04. 
  4. Ірина Скакун (12 лютого 2015). Пристрасті за Шевченківською премією. Друг Читача. Процитовано 12 квітня 2015. 
  5. Телекритика (10 лютого 2015). Стали відомі лауреати Шевченківської премії 2015 року (ВИПРАВЛЕНО). Телекритика. Процитовано 12 квітня 2015. 
  6. Телекритика (11 лютого 2015). Лауреатом Шевченківської премії з літератури став Юрій Буряк, а не Юрій Щербак. Телекритика. Процитовано 12 квітня 2015. 
  7. Українська правда. Життя (11 лютого 2015). Стали відомі лауреати цьогорічної премії Шевченка. Список. Українська правда. Життя. Процитовано 12 квітня 2015. 
  8. Указ Президента України від 5 березня 2015 року № 124/2015 «Про присудження Національної премії України імені Тараса Шевченка»
  9. Хронос «смертохристів» як signum temporis. Частина І » Релігія в Україні. Вера и религия. Философия и религия в Украине. www.religion.in.ua (ru). Процитовано 2018-02-04. 
  10. В Житомирі вперше вручатимуть літературну премію Валерія Шевчука. www.zhitomir.info (uk). Процитовано 2018-02-04. 

Посилання[ред. | ред. код]