Антиутопія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
X4 poster Children-of-Man poster.jpg

Антиутопія (грец. αντί-, грец. ου — не, грец. τόπος — місце; альтернативно дистопія[1], какотопія[2]) — жанровий різновид в художній літературі, що описує вигадану державу, в якій взяли гору негативні тенденції розвитку (в деяких випадках описується не окрема держава, а світ в цілому) . Зазвичай для неї характерний гнітючий суспільний контроль, що здійснюється авторитарним або тоталітарним урядом. Антиутопія є повною протилежністю утопії.

Зародження терміну[ред.ред. код]

Вперше термін «антиутопія» (англ. dystopia, anti-utopia) вжив британський філософ і економіст Джон Стюарт Мілль 1868 року. Сам же термін «антиутопія» (англ. Dystopia) як назва літературного жанру ввели Гленн Негліа і Макс Патрік в складеній ними антології утопій «У пошуках утопії» (The Quest for Utopia, 1952).

У середині 1960-х термін «антиутопія» (anti-utopia) з'являється в радянській, а пізніше - і в англомовній критиці. Є думка, що англ. anti-utopia і англ. dystopia - синоніми.

Деякі академічні кола розрізняють дистопію і антиутопію. Наприклад, у «1984» Джорджа Орвелла і «Дивному новому світі» (Brave new world) Олдоса Хакслі дистопія не претендує бути гарною, тоді як антиутопія здається утопією або такою, що намагалася бути утопією, але фатальний збіг обставин, поворот чи інший фактор зруйнував або перекрутив утопічний світ або його поняття[3].Слово «утопія» означало прекрасне, але нездійсненне майбутнє з елементом соціальної міфології. Утопія трактувалася як країна, яка була досконалою, країна мрій про щастя, зображення досконалого суспільного устрою, позбавленого наукового обґрунтування; довільне конструювання ідеалів; загальна назва планів, проектів для реалізації яких немає практичних підстав, нездійсненні плани соціальних перетворень; сукупність соціальних ідей, лозунгів, цілей, які мають відтінок популізму.

Основні ознаки[ред.ред. код]

Антиутопія існувала як явище філософсько-художньої думки з античності, тобто з того часу, коли виникла сама утопія.

Антиутопія з'явилася тоді, коли держава і суспільство виявили свої негативні риси, стали небезпечними для людини, не сприяли прогресу. Це критичне зображення державної системи, що не відповідало принципам механізму. В антиутопії завжди виражався протест проти насильства, абсурдного соціального устрою, безправного становища людини. Автори антиутопій, посилаючись на аналіз реальних суспільних процесів, за допомогою фантастики намагалися передбачити тим самим про небезпечні наслідки існуючого порядку або утопічних ілюзій.

Однак на відміну від гострої критики соціальної дійсності антагоністичне суспільство антиутопій за своєю суттю практично стало сатирою на демократичні і гуманістичні ідеали, воно покликане морально справдити історичний соціальний устрій, який виливається в пряму або в додаткову аналогію антагоністичного суспільства.

Формально антиутопія веде свій початок від сатиричної традиції Дж. Свіфта, Ф. Вольтера, І. Ірвіна, С. Бутлера.

Антиутопічні елементи знаходимо:

  • у комедіях Аристофана (як сатиру на утопічну державу Платона);
  • у творах багатьох письменників XVII—XVIII століття як своєрідну поправку на реальність до утопії Т. Мора, Ф. Бекона, Т. Кампанелли, де вони в більшості випадків виступали лише як сатиричний допоміжний засіб деологічного і практичного коментарю до утопічних побудов;
  • у фантастичних творах письменників XIX століття (М. Шеллі «Франкенштейн», С. Батлер «Едін», «Повернення в Едін», Г. Уеллс «Машина часу», «Сучасна утопія» та інші).
  • Інший підхід акцентував увагу на виникненні антиутопії як масового явища, як сформованого літературного жанру. До антиутопії першої половини XX століття традиційно відносили романи «Ми» Є. Замятіна, «Сонячна машина» В. Винниченка, «Котлован» А. Платонова, «Цей дивовижний світ» О. Хакслі, «Безглузда погоня» Ф. Уррена, «1984» Дж. Оруелла.

У XX столітті антиутопія отримала ще більше поширення. Англієць Ч. Уоллі, який написав книги «Від утопії до кошмару», зауважував: «Все менший відсоток уявного світу — це утопії, всезростаючий його відсоток — кошмари». Причини такого повороту утопічної літератури, перш за все, обумовлені складністю історичного процесу розвитку людства у XX столітті, насиченому потрясіннями за відносно короткий час, який дорівнює життю одного покоління, що увібрало у себе економічні кризи, революції, мир і колоніальні війни, виникнення фашизму, суперечливих наслідків НТР, яка стала міцним двигуном математичного прогресу і яка виявила катастрофічне відставання соціального і духовного прогресу в буржуазному світі. Логічним наслідком подібних настроїв і стала переорієнтація соціально-утопічної літератури на антиутопію. Вона в зображенні майбутнього виходить з принципово інших послань, хоча й дає подібно утопії більш розгорнуту панораму суспільного майбутнього.

Страх буржуазії перед комунізмом і соціалізмом, які втілили в собі головні ідеї утопістів, знайшов своє вираження в антиутопії, але вже явно реакційного спрямування. Серед них твори, які пройняті чуттям всесвітнього песимізму і невіри в людину, зображуючи страшні наслідки технізації, які критикували традиційні утопічні і соціалістичні уявлення про майбутнє суспільство і виражали відкрито антикомуністичні погляди авторів.

Класичну антиутопію характеризували абстрактність, художні моделі ідеального суспільства, установка на результат соціального розвитку, принцип просторово-часової символічності, підвищена емоційність стилю. Світ майбутнього в антиутопії представлений гірше, ніж той, який критикують, справжній. Антиутопія показує картину трагічної реальності, апокаліптичного буття, тому якщо утопія являє собою позитивну модель соціальної системи, то антиутопія дає тотальне заперечення і дійсного, і можливого варіанта майбутнього.

Фантастика склала основу поетики антиутопії, але не будь-який фантастичний твір є антиутопією. Фантастика виконала в антиутопії дві функції:

  • фантастичні ситуації допомогли розкрити недосконалість існуючого порядку;
  • показала негативні наслідки тих чи інших суспільних процесів.

Але антиутопія перестала бути антиутопією поза зв'язком з реальністю і соціальною проблематикою.

Відмінності антиутопії від утопії[ред.ред. код]

Антиутопія є логічним розвитком утопії і формально також може бути віднесена до цього напрямку. Однак, якщо класична утопія концентрується на демонстрації позитивних рис описаного в творі суспільного устрою, то антиутопія прагне виявити його негативні риси. Важливою особливістю утопії є її статичність, в той час як для антиутопії характерні спроби розглянути можливості розвитку описаних соціальних пристроїв (як правило - в сторону наростання негативних тенденцій, що нерідко призводить до кризи і обвалу). Таким чином, антиутопія працює зазвичай з більш складними соціальними моделями.

Радянським літературознавством антиутопія сприймалася в цілому негативно. Наприклад, в «Філософському словнику» (4-е изд., 1981) в статті «Утопія і антиутопія» було сказано: «В антиутопії, як правило, виражається криза історичної надії, оголошується безглуздою революційна боротьба, підкреслюється неможливість подолання соціального зла; наука і техніка розглядаються не як сила, що сприяє вирішенню глобальних проблем, побудови справедливого соціального порядку, а як ворожий культурі засіб поневолення людини ». Такий підхід був багато в чому продиктований тим, що радянська філософія сприймала соціальну реальність СРСР якщо не як реалізовану утопію, то як суспільство, що володіє теорією створення ідеального ладу (теорія побудови комунізму). Тому будь-яка антиутопія неминуче сприймалася як сумнів в правильності цієї теорії, що в той час вважалося неприйнятною точкою зору. Антиутопії, які досліджували негативні можливості розвитку капіталістичного суспільства, навпаки, всіляко віталися, проте антиутопіями їх називати уникали, натомість даючи умовне жанрове визначення «роман-попередження» або «соціальна фантастика».

Антиутопія в самому смислі — це критичне зображення державної системи, яка йшла проти принципів справжнього гуманізму. В антиутопії виражений протест проти насильства, абсурдного існуючого устрою, безправного становища особистості. Автори антиутопій, спираючись на аналіз реальних суспільних процесів, за допомогою фантастики намагалися передбачити їх розвиток в майбутньому, попередити тим самим про небезпечні наслідки існуючого порядку.

Таким чином, утопія і антиутопія мали спільне перш за все у своєму генезисі, їх поєднував комплекс соціально-політичних проблем, серед яких, як людина і суспільство, особистість і держава, свобода і насильство, та інші, які мають філософський характер. Істотною особливістю утопії та антиутопії є те, що вони моделюють певний тип державного устрою. Утопія і антиутопія як художні моделі зорієнтовані на дослідження соціальної системи державного устрою, на вивчення стану людини і відношень між людьми в тих чи інших умовах.

Важливою ознакою утопії та антиутопії став її прогнозуючий характер. Вони націлені на реальність, яку треба змінити, вказали, як треба проводити ці зміни.

Відомі антиутопії[ред.ред. код]

Книги[ред.ред. код]

Знаменитий роман-антиутопія американського письменника Рея Бредбері.

Українські антиутопії[ред.ред. код]

Фільми[ред.ред. код]

Відеоігри[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Дистопія від грец. δυσ — хворий, поганий.
  2. Какотопія (грец. κακό — поганий) — термін, використаний Джеремі Бентамом у його роботі XIX століття (Dystopia // Word of the Day. — Random House (англ.), Dystopia // George Orwell. WEB Source (англ.), Thinking Utopia: Steps Into Other Worlds (англ.))
  3. Word of the Day прояснює технічні відмінності між дистопією і антиутопією (Dystopia // Word of the Day. — Random House (англ.)).

Література[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І. О. Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна. — Х . :Право, 2015
Література Це незавершена стаття про літературу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.