Чжоу Дуньї

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Чжоу Дуньї
庐山白鹿洞书院周敦颐铜像.JPG
Народився 1017
Інду
Помер 14 липня 1073(1073-07-14)
Лушань
Підданство Династія Сун
Національність китаєць
Ім'я при народженні Чжоу Дуньші
Інші імена Чжоу Маошу, Чжоу Ляньсі, Чжоуцзи, Чжоу Юаньгун
Діяльність філософ, письменник
Конфесія неоконфуціанство

Чжоу Дуньї (周敦颐, 1017 —14 липня 1073) — китайський філософ і письменник часів династії Сун, один із засновників неоконфуціанства.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився у 1017 році в Інду (сучасний повіт Даосянь провінції Хунань). Походив з родини чиновника. У 1036–1071 роках знаходився на державні службі, займаючи административні посади середнього рівня. Через свого дядька по матері, який став йому прийомним батьком, великого чиновника Чжен Сяну був пов'язаний з консервативним угрупованням при дворі, яка протидіяла реформам Ван Аньши. Однак з останнім Чжоу Дуньї у 1060 році мав особисту зустріч і справив на нього сильне враження. Прямими учнями Чжоу Дуньї були засновники неоконфуціанства брати Чен (Чен Хао, Чен І). Посмертно у 1120 році отримав почесне ім'я Юань-гун (князь Споконвічності), у 1241 році удостоївся титулу бо (дорювнювалося європейському графу]) Жунані і встановлення таблички з його ім'ям в храмі Конфуція. При наступних династіях йому присвоювалися ще більш високі титули і звання — у 1319 році князь Даого, 1714 року — «давній мудрець».

Філософія[ред.ред. код]

Головні філософські твори — «Тайцзи тушо» («Пояснення Плану Великого межі») і «Туншу» («Книга проникнення»).

«Тайцзи тушо» являє собою стислий, але змістовний коментар до графічної схеми таньцзи («Плану Великого межі»), похідною від аналогічних схем у цзиту («Плану Безмежного» або «Плану Межі відсутності») даоса Чень Туань X ст. і тайцзи сяньтянь чжіту («Переднебесного плану Великого межі») з «Дао цзан» («Скарбниці Шляху») даоського трактату, створеного не пізніше середини VIII ст. За «Тайцзи тушо», все різноманіття світу: сили інь-ян, «п'ять елементів», в трактаті названі «п'ятьма пневмами», чотири пори року та інше до «тьми речей», а також добро і зло, «п'ять сталостей», що названі «п'ятьма природами», та інше до «тьми справ» — виходить з «Великого межі» (тайцзи). Той у свою чергу слід за «безмежним». Функція «Великого межі» реалізується через взаємне обумовлення і змінюють один одного «рух» і «спокій». Останньому належить пріоритет, що збігається з принципами та формулами споконвічного даосизму. Для людини безреагентна і нерухома сутність світобудови, тобто уцзи, виявляється в якості «справжності (щирості)» (чен). Ця категорія, котра поєднує онтологічний і антропологічний сенс, була висунута ще першими конфуцианцами: Мен-цзи, Сюнь-цзи, а в «Тун шу» зайняла центральне місце. Визначающа вище благо і «досконаломудрого» «справжність» в ідеалі вимагає «верховенства спокою» (чжуцзин), тобто відсутності бажань, думок, діянь.

Головне теоретичне досягнення Чжоу Дуньї — зведення найважливіших конфуціанських категорій і пов'язаних з ними концепцій в універсальну (від космології до етики) та надзвичайно просту, засновану насамперед на «Чжоу і» світоглядну систему, в рамках якої отримала висвітлення не тільки конфуціанська, але і даосько—буддистська проблематика.

Джерела[ред.ред. код]

  • Chou Yin-ching. La Philosophie morale dans le néo-confucianisme (Tcheou Touen-yi). Р., 1954
  • Berthrong, J (1998). Transformations of the Confucian Way. Boulder, Westview Press.