Сюнь-цзи

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сюнь-цзи
Ancient prose from the Xunzi, in seal script.jpg
Текст з твору «Сюнь-цзи»
Інші імена Сюнь Цін, Сюнь Куан
Народився 313 до н. е.
Помер 238 до н. е.
Чу
Громадянство Ці
Підданство держава Чжао
Національність китаєць
Діяльність філософ, державний діяч
Рід Сюнь

Сюнь-цзи (荀子, 313 до н. е. — 238 до н. е.) — один з найбільших філософів Стародавнього Китаю, поряд із Мен-цзи - головний серед доімперських пропонентів конфуціанства. Першим здійснив універсальну інтерпретацію класичних текстів «П'ятиканоння» («У цзин») і представив своє вчення в систематичному вигляді. Вчитель Хань Фея та Лі Си, видатних представників легізму.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився у 313 році до н. е. у державі Чжао (південна частина сучасної провінції Шаньдун). Отримав гарну освіту. Проте на батьківщині не мав змоги застосувати свої ідеї. Сюнь-цзи здійснював поїздки в держави Цінь, Ці і Чу, де спонукав правителів до практичної реалізації своїх соціально—політичнних і етико—правових думок. У Ці він очолив академію Цзіся. Втім став жертвою наклепу. Тому у 255 році переїхав до держави Чу, де був призначений правителем повіту Ланьлін і отримав шанобливе прізвисько цін 卿 — міністр. Після відсторонення від цієї посади у 238 році цілком віддався освітній діяльності, організував власну школу. Коли учень Сюнь-цзи Лі Си став першим міністром (сян]) у ціньского імператора Цинь Шихуанді, вчитель «оголосив голодування». Помер у злиднях у 238 році до н. е. і був похований в Ланьліне, залишивши після себе твори в кілька десятків тисяч слів.

Філософія[ред.ред. код]

Твори Сюнь-цзи першим відредагував Лю Сян, звіривши 322 глави і видалив з них 290 дублюючих. У підсумку він склав «Нову книгу Сунь Цина» («Сунь Цін синьшу»), що складається з 32 глав. Прийнята нині архітектоніка і назва трактату з'явилися у видавництві його першого коментатора Ян Ляна у 818 році. Найбільш вивірені і ретельно прокоментовані тексти «Сюнь-цзи» були опубліковані Ван Сяньцянем у 1891 році, Лян Цисюном у 1956 році у Пекіні, Сюн Гунчже у 1975 році в Тайбеї. Сучасний текст «Сюнь-цзи» складається з 32 глав, серед яких брало 21 із більшою ймовірністю написано самим Сюнь-цзи.

Сприйнявши даоський натуралізм, Сюнь-цзи рішуче відсік характерний для протофілософських і ранньоконфуціанських пам'ятників релігійно—волюнтаристський зміст поняття «небо» (тянь) і обмежився його тлумаченням або як частини всесвіту, складовою парою землі і входить до «тріади» з землею і людиною.

Радикальна натуралізація неба спричинила за собою не тільки заперечення раніше приписувалися йому божественних і надприродних сил, але і визнання за людиною можливості «пізнання неба» і «підпорядкування (чжи 致?) небесного приречення (мін 命)», тобто певного контролю над природою і власною долею. Те, що «досконаломудра людина діє, не намагаючись пізнати небо», означає відмову від спроб довільного впливу на природні процеси, але все-таки доступне людям «пізнання неба» має на увазі згідну з природним порядком речей успішну життєдіяльність. При такому підході «шляхетний чоловік (цзюньцзі) намагається знаходиться в собі» і «заощадження неба само приводить до заощадження Шляху-дао». Остання категорія стала у Сюнь-цзи виразом субстанциальної єдності світобудови і одночасно узагальненням усіх його закономірностей, як об'єктивних, так і суб'єктивних.

Почавши пов'язувати шлях-дао з поняттям «принцип», Сюнь-цзи не ставив під сумнів тілесну оформленість того й іншого. Присутністю «принципів» обумовлена також пізнаванність усіх речей, що входять в контакт з пізнає «природою» людини. Однак ця універсальне розуміння світу потребує обмеження певними рамками відповідно до практичних цілей, висунутими людським співтовариством. Цієї межею у Сюнь-цзи виявляється «вичерпання норм людського співжиття» (цзинь лунь) — атрибут досконаломудрого.

Сюнь-цзи, подібно Мен-цзи, виходив з положення Конфуція про спільність природи всіх людей. Але на відміну від Мен-цзи він стверджував, що «звичайна людина з вулиці може стати досконаломудрим Юєм» тільки шляхом подолання своїх природжених інстинктів і природних схильностей, шляхом перетворення своєї споконвічної природи (фаньюйсін 反於性), а аж ніяк не слідування їй (цунсін 從性).

В узагальненому вигляді гносеологічні погляди Сюнь-цзи, виходять з традиційної ідеї «вищості дії над знанням». Сюнь-цзи розвинув її в цілісну теорію знання як адекватної відповідності реальності, що перевіряється ефективною дією. У ній, зокрема, знайшли відображення вищі досягнення давньокитайської протологікі, яка в якості універсальної методології конкурувала з нумерологією ("вчення сяншу" 象数之学).

Джерела[ред.ред. код]

  • Rozemont H.J. State and Society in Hsün-tzu: A Philoslphical Commentary // Monumenta Serica. 1970/1971, vol. 29
  • Ivanhoe P.J. Humane Nature and Moral Understanding in Xunzi // International Philosophical Quarterly. 1994, vol. 34