Лу Сінь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Лу Сінь
魯迅/鲁迅
Lu Xun 1936.jpg
Псевдо Lu Xun
Народився 25 вересня 1881(1881-09-25)
Шаосін, провінція Чжецзян, Китай
Помер 19 жовтня 1936(1936-10-19) (55 років)
Шанхай
·туберкульоз
Поховання
Громадянство Китай
Діяльність письменник
Alma mater Тохокуський університет, Kobun Institute[d] і Q40278731?
Мова творів японська, англійська, німецька, російська, есперанто, Класична китайська, written vernacular Chinese[d] і китайська[1]
Роки активності 1881–1936
Жанр есей і оповідання
Брати, сестри  • Zhou Zuoren[d] і Zhou Jianren[d]
У шлюбі з Zhu An[d] і Xu Guangping[d]
Діти Zhou Haiying[d]

Лу Сінь у Вікісховищі?

Підпис

Лу Сінь (кит. 魯迅/鲁迅, Lǔ Xùn — Лу Сюнь; *25 вересня 1881 — †19 жовтня 1936), справжнє ім'я Чжоу Шужень (кит.: 周树人) — китайський письменник, публіцист та літературознавець. Вважається основоположником сучасної китайської літератури.

Лу Сінь народився в сім'ї поміщика. В 1902 р. він закінчив гірничо-залізничне училище в місті Нанкін та був направлений для продовження освіти в Японію, де приєднався до освітнього руху китайських студентів. Виступив як перекладач і публіцист. В Японії та на батьківщині Лу Сінь брав участь у підготовці Сіньхайської революції (19111913 рр.).

У 1913 р. Лу Сінь написав своє перше оповідання «Минуле». У 1918 р. він опублікував оповідання «Щоденник божевільного[en]» (своєрідній варіант «Записок божевільного» М. В. Гоголя), який вважається першим твором нової китайської літератури. Пізніше світ побачили збірки «Клич» (1923; до її складу увійшла найпопулярніша повість Лу Сіня «Справжня історія А-К'ю[en]», в якій він картав соціальну пасивність пригноблених народних мас), «Блукання» (1926), «Дикі трави» (1927, збірка віршів у прозі), «Старі легенди по-новому» (1936, збірка сатирико-героїчних казок Лу Сіня, в яких він критикував негативні явища свого часу) та ін.

Лу Сінь є автором великої кількості статей про важливі події житті Китаю та інших країн: збірники «Гарячий вітер» (1925), «Під розкішним балдахіном» (1926), «Дозволяється розмовляти про погоду» (1934) та інші. Він багато зробив для популяризації у Китаї іноземної літератури, особливо російської та радянської. Лу Сінь переклав «Заповіт» Тараса Шевченка, твори М. В. Гоголя, М. Є. Салтикова-Щедріна, А. П. Чехова, М. Горького, О. О. Фадєєва та ін. Новелу «Качина комедія» присвятив своєму другові, письменнику українського походження, вихідцю зі Східної Слобожанщини (Курщина), що писав японською мовою та есперанто Василю Єрошенку[2]. У перекладі Лу Сіня та з його доповненнями в жовтні 1921 року в журналі «Сяоше юебао» було надруковано розділ про українську літературу з «Загальної історії літератури» німецького літературознавця Г. Карпелеса. Ця публікація спричинилася до початку китайських перекладів з української.

Твори Лу Сіня виходили в українському перекладі окремими виданнями 1953, 1957, 1958, 1961, 1981 років, а також у періодиці.

На честь письменника була названа Літературна премія Лу Сіня.

Примітка[ред. | ред. код]

  1. data.bnf.fr: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Н. Гордієнко-Андріанова. Він бачив серцем // Україна, 1989, № 50, с. 10-11.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Українські переклади
Англійські переклади