Шейніс Віктор Леонідович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Шейніс Віктор Леонідович
Народився 16 лютого 1931(1931-02-16)
Київ, Українська СРР, СРСР
Помер 25 червня 2023(2023-06-25) (92 роки)
Країна  СРСР
 Росія
Діяльність політик, економіст, політолог, викладач університету, депутат Державної Думи РФ
Alma mater історичний факультет Ленінградського державного університетуd (1953)
Науковий ступінь доктор економічних наук[d][1] (1983)
Вчене звання професор[d]
Знання мов російська
Заклад Інститут світової економіки і міжнародних відносин РАНd
Членство Державна дума Федеральних зборів РФ II скликанняd і Державна дума Федеральних зборів РФ I скликанняd
Посада депутат Державної Думи РФ[d]
Партія Яблуко
Нагороди
Медаль «Захиснику вільної Росії» офіцерський хрест Ордена Заслуг Угорщини

Віктор Леонідович Шейніс (рос. Виктор Леонидович Шейнис, 16 лютого 1931, Київ, Українська РСР — 25 червня 2023) — радянський і російський політичний діяч, економіст, політолог, член Політичного комітету партії «Яблуко».

Освіта[ред. | ред. код]

Народився у єврейській родині у Києві. Закінчив історичний факультет Ленінградського державного університету. З 1966 року — кандидат економічних наук (економічний факультет Ленінградського державного університету, тема дисертації: «Португальський колоніалізм в Африці. Економічні проблеми останньої колоніальної імперії»). З 1982 року — доктор економічних наук (Інститут світової економіки та міжнародних відносин АН СРСР), тема дисертації: «Економічне зростання, соціальні процеси та диференціація країн, що розвиваються, проблеми та протиріччя»). Професор[2][3].

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

У 1954—1957 роках працював учителем історії в ленінградській школі N 107. У 1957—1958 роках — аспірант Інституту сходознавства АН СРСР.

1957 року Шейніс за участю інших авторів написав статтю «Правда про Угорщину», яка критикувала радянське вторгнення до Угорщини. 1958 року за цей вчинок був виключений з комсомолу та аспірантури.

У 1958—1964 роках був робітником Кіровського заводу в Ленінграді[3].

У 1964—1975 роках — аспірант, потім асистент, доцент кафедри економіки сучасного капіталізму Ленінградського університету. Викладав економіку розвинених країн. 1966 року захистив кандидатську дисертацію на тему «Португальський колоніалізм в Африці. Економічні проблеми та тенденції розвитку в післявоєнний період». Був змушений залишити викладацьку роботу в університеті через політичну «неблагонадійність».

У 1975—1977 роках — старший науковий співробітник Інституту соціально-економічних проблем АН СРСР (м. Ленінград). З 1977 року — старший науковий співробітник, провідний науковий співробітник, головний науковий співробітник ІСЕМВ АН СРСР (до обрання депутатом Державної думи).

У 1981 році захистив докторську дисертацію на тему «Економічне зростання, соціальні процеси та диференціація країн, що розвиваються». З 2000 року — знову головний науковий співробітник ІСЕМВ РАН.

Професійні інтереси: спочатку — економічні та соціальні процеси в країнах, що розвиваються, потім — російський перехід від тоталітаризму до демократії: політичні та правові аспекти (конституційний процес, виборче законодавство і виборча практика, парламент і парламентаризм, партійно-політична система, зовнішньополітичне забезпечення).

Політична діяльність[ред. | ред. код]

З 1988 року — учасник клубу «Московська трибуна»

У 1990 році був обраний народним депутатом РРФСР у Севастопольському виборчому окрузі № 47 Москви після того, як його суперник Ігор Суріков зняв свою кандидатуру під тиском виборчої комісії. У 1991 році був активним противником ГКЧП. У 1991—1993 роках — член Ради Республіки Верховної Ради Росії, заступник відповідального секретаря Конституційної комісії Верховної Ради. На З'їзді народних депутатів Росії був одним із організаторів фракції «Злагода заради прогресу»[4], яка загалом підтримувала політику Бориса Єльцина, проте виступала проти неконституційного розпуску парламенту[5].

12 грудня 1991 року, будучи членом Верховної Ради РРФСР, проголосував за ратифікацію біловежської угоди про припинення існування СРСР[6][7].

У 1993—1994 роках — заступник голови Комісії законодавчих припущень при Президентові Російської Федерації. Один із авторів Конституції РФ[8][9].

У грудні 1993 року обраний депутатом Державної думи за федеральним списком виборчого об'єднання «Блок Явлінський-Болдирєв-Лукін», одним із засновників якого був. Увійшов до складу фракції «Яблуко», член Комітету із законодавства та судово-правової реформи.

У грудні 1995 року обраний депутатом Державної думи за федеральним списком виборчого об'єднання «Яблуко». Увійшов до фракції «Яблуко», член Комітету Державної Думи з законодавства та судово-правової реформи.

У роки радянської влади був членом КПРС[10]. Надалі був членом Російської демократичної партії «Яблуко». Теоретик та практик російського парламентаризму.

Віктор Шейніс у 2018 році.

23 травня 2010 року брав участь як спостерігач на парламентських виборах у невизнаній Нагірно-Карабаській Республіці, після чого був включений Міністерством закордонних справ Азербайджану до списку персон нон грата[11] за порушення «Закону про державний кордон» Азербайджанської Республіки, оскільки Баку вважає контрольовані НКР території окупованими[12]. Сам Шейніс прокоментував цей факт так: «Це я переживу»[13].

Помер 25 червня 2023 року на 93-му році життя після тривалої хвороби[14][15].

Наукові праці[ред. | ред. код]

Книги:

  • Португальский империализм в Африке после Второй Мировой войны. — М.: Наука, 1969.
  • Актуальные проблемы политической экономии современного капитализма / в соавт. с С. И. Тюльпановым. — Л., 1973.
  • Развивающиеся страны: экономический рост и социальный прогресс / отв. ред. и руководитель авторского коллектива совместно с А. Я. Эльяновым). — М., 1983.
  • Развивающиеся страны в современном мире: единство и многообразие / ответственный редактор; в соавторстве с И. В. Алешиной и И. Д. Ивановым. — М., 1983.
  • Крупные развивающиеся страны в социально-экономических структурах современного мира / ответственный редактор и руководитель авторского коллектива совместно с А. Я. Эльяновым. — М., 1990.
  • Экономика развивающихся стран в цифрах. Опыт справочно-статистического исследования. 1950—1985 / в соавторстве с Б. М. Болотиным. — М., 1988.
  • За честные выборы. «Яблоко». — М., 1999.
  • Взлет и падение парламента: переломные годы в российской политике (1985—1993). Т. 1—2. — М., 2005.
  • Власть и закон: Политика и конституции в России в XX—XXI веках. — М.: Мысль, 2014.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Шейнис, Виктор Леонидович - Федеральный образовательный портал "Экономика. Социология. Менеджмент"
  2. ↑ Умер один из основателей "Яблока" и авторов Конституции РФ Виктор Шейнис. interfax.
  3. ↑ а б Шейнис Виктор Леонидович Член Федерального политического комитета партии. Доктор экономических наук, профессор. yabloko.ru.
  4. ↑ Виктор Шейнис: Депутатом я стал случайно. Газета «Московское Яблоко», №6, 1-15 сентября 1999 года. Архів оригіналу за 21 грудня 2017.
  5. ↑ Коргунюк Ю. Г., Заславский С. Е. Глава 11. Парламентские фракции // Российская многопартийность: становление, функционирование, развитие. — М.: Фонд ИНДЕМ, 1996. Архівовано з джерела 15 квітня 2023
  6. ↑ Бабурин С. Н. На гибель Советского Союза. Архів оригіналу за 13 листопада 2013. Процитовано 4 листопада 2013.
  7. ↑ V.Pribylovsky, Gr.Tochkin. Kto i kak uprazdnil SSSR
  8. ↑ Алена Вершинина (11 грудня 2018). "Исходили из того, что это меньшее зло". Автор Конституции РФ – о главном дефекте документа, который он видел еще 25 лет назад. Настоящее время. Процитовано 27 липня 2019.
  9. ↑ Михаил Соколов (12 грудня 2013). Конституция 20 лет не мешает политической деградации. Радио «Свобода». Процитовано 27 липня 2019.
  10. ↑ «Поэтому я не жалею, что я тогда вступил в партию.» прямая речь Шейниса из интервью 1990 года
  11. ↑ МИД Азербайджана (2013). Arzuolunmaz Şəxslərin Siyahisi (PDF) (азерб.). Офіційний сайт Міністерства закордонних справ Азербайджану. Архів оригіналу (PDF) за 6 серпня 2013. Процитовано 9 серпня 2013. {{cite web}}: Недійсний |deadurl=403 (довідка)
  12. ↑ Намиг Гусейнов. МИД Азербайджана: большинство лиц армяне заманили на оккупированные территории обманом // aze.az. — . Архівовано з джерела 9 серпня 2013.
  13. ↑ Культ Личности. Виктор Шейнис, Радио Свобода, 2015
  14. ↑ Умер один из авторов Конституции России Виктор Шейнис. Известия (рос.). 25 червня 2023. Процитовано 25 червня 2023.
  15. ↑ Умер один из авторов Конституции России и основателей "Яблока" Виктор Шейнис. TACC. Процитовано 25 червня 2023.

Посилання[ред. | ред. код]

Генеалогія та некрополістика
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Шейніс_Віктор_Леонідович&oldid=40648140